Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"21" вересня 2016 р. Справа № 911/1865/16
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Вовченко А. В.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: не з'явились;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: Руденко А. О. (довіреність б/н від 01.04.2016 р.);
розглянувши матеріали справи
за позовом Ірпінської міської ради, м. Ірпінь
до:
1) Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, м. Ірпінь;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсоцбуд", м. Київ;
про визнання угоди про внесення змін до договору недійсною
Ірпінська міська рада звернулась в господарський суд Київської області із позовом до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, ТОВ „Укрсоцбуд" про визнання недійсною угоди від 03.06.2013 р., підписаної між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., укладеного між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд".
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем відсутністю відповідних повноважень у Ірпінського міського голови ОСОБА_2 на підписання угоди від 03.06.2013 р., укладеної між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., укладеного між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", та невідповідністю угоди від 03.06.2013 р., підписаної між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., укладеного між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про планування і забудову територій", Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності", інших нормативно-правових актів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.06.2016 р. порушено провадження у справі № 911/1865/16 за позовом Ірпінської міської ради до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, ТОВ „Укрсоцбуд" про визнання угоди про внесення змін до договору недійсною і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 29.06.2016 р.
29.06.2016 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача-2 надійшло клопотання б/н б/д про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису, у якому він просить суд здійснювати фіксування судового процесу під час розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що за наслідками розгляду вищевказаного клопотання у судовому засіданні судом було його задоволено.
29.06.2016 р. у судовому засіданні представник відповідача-2 заявив клопотання б/н від 29.06.2016 р. про зміну статусу сторони у справі, у якому він просив суд змінити правовий статус відповідача-1 на третю особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, що за наслідками розгляду вищевказаного клопотання у судовому засіданні судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю.
29.06.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 15.07.2016 р.
13.07.2016 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшов відзив б/н від 13.07.2016 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
15.07.2016 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 27.07.2016 р.
27.07.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 07.09.2016 р.
07.09.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 21.09.2016 р.
21.09.2016 р. перед судовим засіданням до канцелрії суду від позивача надійшли додаткові пояснення № 01-20/2754 від 21.09.2016 р., що долучені судом до матеріалів справи.
21.09.2016 р. у судовому засіданні представник відповідача-2 надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Представники інших учасників процесу у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили, документи, витребувані судом, надали.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
23.12.2010 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, згідно з умовами пунктів 1.1.-1.3. якого предметом договору є участь замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпеня. Місце розташування об'єкта: м. Ірпінь, вул. Григорія Сковороди. Цільове призначення об'єкта: будівництво житлового комплексу „Grand Life" загальною площею 121 900 кв.м. (1 черга будівництва - 28 053 кв.м.; 2 черга будівництва - 23 908 кв.м.; 3 черга будівництва - 69 939 кв.м.).
Згідно з п. 2.1. договору під час здавання першої черги будівництва до пайової участі зараховуються роботи, спрямовані на розвиток і реконструкцію об'єктів інженерного забезпечення міста Ірпінь.
2.1.1. Загальна кошторисна вартість 1-ї черги будівництва житлового комплексу „Grand Life" згідно Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва складає 165 287 066 грн.
2.1.2. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпеня розраховується відповідно до ст. 27-1 Закону України „Про планування і забудову територій" та Положення про порядок залучення коштів будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь та відповідних змін до нього, затверджених рішенням семидесятої сесії п'ятого скликання від 12.06.09 № 2767-70-V і визначається для багатоповерхових житлових будинків у розмірі 4 % загальної кошторисної вартості будівництва без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій (глави 1, 4-6 Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва).
2.1.3. Фактична участь замовника (відповідно до технічних умов) відбувалася шляхом:
- реконструкції 3-х артсвердловин № 1, № 23, № 25 на суму 748 260, 19 грн.;
- реконструкції водопроводу О 300, по вул. Чехова на суму 1 230 000, 00 грн.;
- будівництва резервуару чистої води 3000 м3, вул. Чехова на суму 3 997 096, 80 грн.;
- покупки і монтажу двох насосів та шафи управління насосної станції другого підйому по вул. Чехова на суму 567 634, 00 грн;
- проектування станції знезалізнення підземних вод продуктивністю 10 000 м.куб./добу на суму 404 628, 57 грн.
Загальна сума виконаних робіт з розвитку інфраструктури м. Ірпінь складає 6 947 619, 56 грн, яка зараховується як внесок пайової участі інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпеня під час здавання першої черги будівництва житлового комплексу „Grand Life".
2.1.4. Вартість влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд складає 23 504 361, 42 грн (див. додаток 1) - 6 947 619, 56 грн = 16 556 741, 86 грн.
Таким чином, 4 % складає відповідно: (165 287 066 - 16 556 741, 86) х 4 % =5 949 212, 97грн.
Відповідно до п. 2.2. договору при будівництві другої черги житлового комплексу „Grand Life" замовник в рахунок пайової участі передає Ірпінській міській раді житлові приміщення в обсязі не меншому 1 168, 9 м2 в житловому комплексі „Grand Life", що будується, а також: будує дитячий садочок кошторисною вартістю 33 млн. грн. (як складову частину житлового комплексу) та передає у власність громади м. Ірпінь. У разі зміни ціни 1 кв.м житлової площі, показник пайової участі щодо передачі житлової площі в рахунок пайової участі буде скореговано.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що пайова участь по третій черзі будівництва буде визначена додатковим договором.
Пунктом 6. договору визначено строк його дії, згідно якого договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до виконання сторонами всіх своїх обов'язків за цим договором.
Рішенням № 110-5-6 від 30.12.2010 р. „Про затвердження договору з ТОВ „Укрсоцбуд" про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь" Ірпінської міської ради затверджено договір з ТОВ „Укрсоцбуд" про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь".
03.06.2013 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було підписано угоду угоди про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., згідно з умовами пунктів 1, 2 якої сторони дійшли згоди викласти п. 1.3. договору у наступній редакції: „Цільове призначення об'єкта: будівництво житлового комплексу „Grand Life" загальною квартирною площею 121 900 кв.м. (1 черга будівництва-28 381, 51 кв.м.; 2 черга будівництва -23 908 кв.м.; 3 черга будівництва - 69 939 кв.м.). Загальна площа будівництва першої черги житлового комплексу „Grand Life" - 35 528 кв.м." та п. 2.1.4. у наступній редакції: „Вартість влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд складає 23 498 923 грн (див. зведений кошторис витрат). Вартість будівництва житла без урахування витрат з придбанні та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних; мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій складає:
(165 287 066 : 1,2 - 12 955 185-23 498 923) х 1,2= 121 542 136, 41 грн.
Пайова участь по будівництву житла складає:
121 542 136, 41 : 35 528 х 32 712 х 4 % = 4 476 341, 33 грн;
по нежитлових приміщеннях цокольного поверху пайова участь складає:
121 542 136, 41 : 35 528 x 711 x 10 % = 243 234, 80 грн.
Всього пайова участь по об'єкту будівництва першої черги житлового комплексу „Grand Life" складає: 4 476 341, 33 + 243 234, 80 = 4 719 576, 13 грн".
Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсною угоду від 03.06.2013 р., підписану між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., укладеного між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", з тих підстав, що станом на момент її укладення спірна додаткова угода до договору не відповідала положенням чинного законодавства України, у тому числі, положенням Закону України „Про планування і забудову територій", Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності", інших нормативно-правових актів, а також відсутністю відповідних повноважень у Ірпінського міського голови ОСОБА_2 на підписання спірної додаткової угоди.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із розвитком інфраструктури населеного пункту здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про регулювання містобудівної діяльності", Законом України „Про планування і забудову територій", іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Згідно з частинами 1-4 ст. 27-1 Закону України „Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.
Замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
До пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучаються замовники у разі здійснення будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів;
будівель закладів освіти та культури, фізичної культури і спорту, медичного та оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється на конкурсній основі;
об'єктів, що споруджуються замість пошкоджених або зруйнованих внаслідок стихійного лиха чи техногенних аварій;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, що споруджуються за кошти інвесторів.
Відповідно до ч. 8 ст. 27-1 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.
Частинами 13, 14 ст. 27-1 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.
Кошти, отримані як пайова участь (внесок) замовників об'єктів містобудування, можуть використовуватися виключно на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Пунктом 2.1. Порядку залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради № 1192-21-6 від 15.11.2011 р. „Про Порядок залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь" передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури визначається у договорі, укладеному Ірпінською міською радою із замовником будівництва об'єктів архітектури, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеноїз державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Згідно з пунктами 2.3., 2.4. цього ж Порядку якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки та які погоджені Ірпінською міською радою (прийняття відповідного рішення ради) на стадії затвердження проектної документації замовника, в такому разі розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та (або) об'єкти передаються у комунальну власність.
У разі, якщо кошторисна вартість будівництва об'єктів визначених в пункті 2.3. цього Положення перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, міська рада може приймати відповідні рішення щодо відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста.
Відповідно до п. 2.8., 2.9. цього ж Порядку у разі будівництва у житловому будинку вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень його загальна кошторисна вартість має визначатись з урахуванням кошторисної вартості таких приміщень, а величина пайової участі - з урахуванням відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури міста може коригуватись, у разі, коли фактична кошторисна вартість буде більше або менша після закінчення об'єкта будівництва.
Згідно з частинами 1-4 ст. 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва:
1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 40 цього ж закону (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Частиною 10 ст. 40 цього ж закону (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Частиною 5 ст. 30 цього ж закону (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
У разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з ч. 7. Прикінцевих положень цього ж закону якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з підпунктом 7 пункту а ч. 1 ст. 27 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території.
Згідно з підпунктом 5 пункту а ч. 1 ст. 28 цього ж закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 16 ч. 4 ст. 42 цього ж закону сільський, селищний, міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.
Згідно з ч. 3 ст. 93 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірну угоду до договору було підписано від імені Виконавчого комітету Ірпінської міської ради міським головою ОСОБА_2, діючого на підставі Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні".
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину, не було віднесено укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до виключної компетенції відповідної місцевої ради.
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Дослідивши угоду від 03.06.2013 р., підписану між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., укладеного між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", суд дійшов висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даної угоди (предмет, дата укладення, ціна, строк дії, тощо), її зміст та форма договору не суперечать положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про планування і забудову територій", Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, а її укладення сторонами було викликано необхідністю приведення у відповідність основного договору до положень чинних норм Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" та до фактичних обсягів (загальної площі) і кошторисної вартості об'єкту будівництва.
Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);
- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що у Ірпінського міського голови ОСОБА_2 перед ТОВ „Укрсоцбуд" був необхідний обсяг повноважень для підписання угоди від 03.06.2013 р. про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р. та її укладення так, як положеннями Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину, не було віднесено укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до виключної компетенції відповідної місцевої ради та не було встановлено будь-яких обмежень його компетенції для укладення такої угоди.
Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, угода від 03.06.2013 р., підписана між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р., укладеного між Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТОВ „Укрсоцбуд", не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про планування і забудову територій", Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" та інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, та те, що у Ірпінського міського голови ОСОБА_2 перед ТОВ „Укрсоцбуд" був необхідний обсяг повноважень для підписання угоди від 03.06.2013 р. про внесення змін до договору № 82 про участь замовника будівництва об'єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 23.12.2010 р. та її укладення, то позовна вимога позивача до відповідачів про визнання її недійсною, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову повністю.
Суддя В.М.Бацуца
Повний текст рішення підписаний
09 листопада 2016 р.