"07" листопада 2016 р.Справа № 916/2691/16
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Чернець І.А.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Київстар" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 33700,00 грн., -
Приватне акціонерне товариство „Київстар" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 33700,00 грн., посилаючись на наступне.
02 листопада 2012 року між ПрАТ „Київстар" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди № 37872, відповідно до якого відповідач зобов'язувався передати позивачу в строкове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 92,8 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до преамбули та розділу 1 договору.
Метою оренди, як встановлено п. 2.1 договору, є розміщення позивачем центру обслуговування абонентів, магазину, а також надання послуг та продаж непродовольчих товарів. Строк оренди, визначений в п. 10.1 договору, становив 2 роки 11 місяців 29 днів з дати підписання цього договору.
Як зазначає позивач, 02.11.2012 р. року між позивачем та відповідачем був укладений та підписаний акт передачі об'єкта оренди у строкове платне користування позивачу. Фактичною датою повернення об'єкта оренди є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення, який є невід'ємною частиною договору, відповідно до п. 3.5 договору.
Відповідно до п. 5.1 договору за щомісячне користування об'єктом оренди орендарем сплачується щомісячна орендна плата.
Пунктом 4.1.5 договору встановлено, що орендар зобов'язується звільнити об'єкт оренди не пізніше дати підписання акту повернення.
Згідно з п.п. 5.1, 5.1.1, 5.1.2 договору за щомісячне користування об'єктом оренди орендарем сплачується щомісячна орендна плата наступним чином:
- за листопад 2012 року 16850,00 грн., ПДВ не передбачений;
- починаючи з грудня 2012 року та щомісячно протягом всього строку оренди орендна плата складає 33700,00 грн.
Згідно п. 5.1.3 договору за згодою сторін оплата орендної плати за передостанній місяць оренди буде здійснена авансом при оплаті за перший місяць оренди у сумі 33700,00 грн.
Також в п. 5.1.4 договору сторони домовились, що орендна плата підлягає індексації на офіційний індекс інфляції.
Відповідно до п. 5.13 договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно в строк не пізніше як до 15 числа поточного місяця за поточний місяць на підставі рахунку-фактури на сплату орендної плати, який орендодавець зобов'язаний надати орендарю до 5 числа включно поточного місяця.
Як вказує позивач, 01.12.2012 року до договору оренди була укладена додаткова угода, якою внесені зміни до п. 5.5 договору, відповідно до якого уточнено порядок оплати витрат на комунальні послуги (електрична енергія, вода, послуги зв'язку).
Також згідно із додатковою угодою від 01.07.2014 року сторони додали до договору п. 5.1.5 договору в наступній редакції: « 5.1.5 Розмір місячної орендної ставки за липень-грудень 2014 року знижено на 10 відсотків».
За ствердженнями позивача, він зі свого боку зобов'язання по договору виконав належним чином та на підставі п. 5.1.2 договору перерахував відповідачу оренду плату за передостанній місяць оренди у сумі 33700,00 грн., про що свідчать платіжне доручення № 34622 від 12.11.2012 р., а також протягом користування орендованим приміщенням за період з 02.11.2012 р. по 31.10.2014 р. сплачував орендну плату та відшкодовував витрати за комунальні послуги.
Відповідно до п. 5.1.3 договору за згодою сторін оплата орендної плати за передостанній місяць оренди буде здійснена авансом при оплаті за перший місяць оренди у сумі 33700,00 грн.
Як вказує позивач, на виконання п. 5.1.3 договору 12.11.2012 р. позивач оплатив авансом орендну плату за передостанній місяць оренди в сумі 33700 грн., про що свідчить платіжне доручення № 4622 від 12.11.2012 р.
Згідно із додатковою угодою від 29.09.2014 року сторони внесли зміни до п. 2.2, 10.1 договору, яким встановили строк дії договору та строк оренди по 31.10.2014 року.
Відповідно до акту приймання-передачі (повернення) зі строкового платного користування об'єкта оренди від 31.10.2014 року об'єкт оренди був повернутий орендарем орендодавцю. Таким чином, позивач зазначає, що передостаннім місяцем оренди є вересень 2014 року.
Разом із цим позивач вказує, що оплата орендної плати за вересень 2014 року в сумі 34464,80 грн. була також здійснена згідно із платіжним дорученням № 16190 від 15.09.2014 р., тобто фактично орендна плата за вересень 2014 року була здійснена двічі. Відтак, позивач вважає, що сума, яка була сплачена ПрАТ "Київстар" в якості оплати передостаннього місяця оренди (33700 грн.), підлягає поверненню ФОП ОСОБА_3
Так, позивач вказує, що він звернувся до відповідача із листом за вих. № 25091/04 від 25.09.2015 року про повернення авансу за передостанній місяць оренди у сумі 33700 грн., відправка якого підтверджується списком згрупованих поштових відправлень № 314 від 25.09.2015 року та фіскальним чеком. Наразі позивач зазначає, що він звертався до відповідача із претензією № 31605/04 від 07.12.2015 р. про повернення авансу за передостанній місяць оренди у сумі 33700,00 грн., відправка якої підтверджується списком згрупованих поштових відправлень № 399 від 08.12.2015 року та фіскальним чеком. Поряд з цим позивачем було направлено відповідачу вимогу № 18652/06 від 13.07.2016 р. про оплату 33700 грн., відправка якої засвідчується фіскальним чеком від 13.07.2016 року № 5197.
Проте, як зауважує позивач, всі вищевказані вимоги позивача про повернення авансу в сумі 33700,00 грн. залишені відповідачем без відповіді та задоволення. З огляду на викладене, позивач зазначає, що станом на 25 вересня 2016 року заборгованість ФОП ОСОБА_3 перед ПрАТ «Київстар» згідно договору оренди № 37872 від 02.11.2012 року становить 33700,00 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2016 р. позовну заяву ПрАТ „Київстар" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2691/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.
Відповідач відзив на позов не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду (а.с. 65-66).
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
02 листопада 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Київстар» (орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 Єфиміїною (орендодавець) було укладено договір оренди № 37872, відповідно до п. 1.1 якого відповідач як орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне користування об'єкт оренди на умовах цього договору, а позивач як орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату за користування ним.
Згідно п. 1.2 договору відновна вартість об'єкта оренди з урахуванням індексації на день укладання цього договору складає 22100,00 грн. грн.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що об'єкт оренди надається орендарю з метою розміщення центру обслуговування абонентів, магазину, а також надання послуг та продажу непродовольчих товарів.
Відповідно до п. 2.2 договору об'єкт оренди надається в строкове платне користування з дати підписання сторонами акту приймання-передачі в строкове платне користування об'єкта оренди строком, який визначений у п. 10.1 договору.
Згідно п. 2.3 договору, орендодавець має право за 180 днів до закінчення строку дії цього договору повідомити орендаря у порядку встановленому розділом 11 цього договору про своє небажання укладати з орендарем новий договір щодо оренди об'єкта оренди.
Пунктом 2.4 договору встановлено, що користування об'єктом оренди відбувається щомісячно протягом усього строку оренди.
Відповідно до п. 2.5 договору дата отримання орендодавцем доходів від орендної плати визначається відповідно до цього договору.
Згідно п. 3.2 договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в строк, визначений у п. 4.3.1 цього договору, про що сторони підписують відповідний акт приймання-передачі в строкове платне користування об'єкта оренди, в якому мають бути зазначені технічний стан об'єкта оренди на момент його передачі, перелік/склад і стан майна, якими укомплектовано об'єкт оренди.
Відповідно до п. 3.3 договору об'єкт оренди вважається переданим орендарю з моменту підписання сторонами або уповноваженими представниками сторін акту передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцеві протягом 2 календарних днів після закінчення строку оренди. Таке повернення оформлюється актом приймання-передачі об'єкта оренди, в якому сторонами мають бути зазначені технічний стан об'єкта оренди на момент його повернення, перелік/склад і стан майна, якими укомплектовано об'єкт оренди.
Згідно п. 3.5 договору фактичною датою повернення об'єкта оренди є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення, який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 4.1.4 договору встановлено, що орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати встановлену цим договором плату за користування об'єктом оренди (орендну плату).
Згідно п. 5.1 договору за щомісячне користування об'єктом оренди/щомісячне надання орендодавцем послуг з користування об'єктом оренди, орендарем сплачується щомісячна орендна плата, згідно наступного розрахунку та в наступному порядку:
- орендна плата за листопад 2012 р. складає 16850,00 грн., ПДВ передбачений (п. 5.1.1);
- починаючи з грудня 2012 р. та щомісячно протягом всього строку оренди орендна плата складає 33700,00 грн., ПДВ не передбачений (п. 5.1.2);
- за згодою сторін оплата орендної плати за передостанній місяць оренди буде здійснена авансом при оплаті за перший місяць оренди у сумі 33700,00 грн. (п. 5.1.3).
Відповідно до п. 5.2 договору звітним періодом за цим договором є один календарний місяць протягом якого орендар користувався об'єктом оренди/орендодавцем надавались послуги з користування об'єктом оренди.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що визначена у п. 5.1 цього договору орендна плата включає всі податки, збори та будь-які інші обов'язкові платежі, що підлягають сплаті у відповідності до чинного законодавства України, якщо такі наявні, або підлягатимуть сплаті в будь-який момент у майбутньому.
Згідно п. 5.4 договору вартість комунальних послуг (утримання будинку та прибудинкової території та ін.) включена у розмір щомісячної орендної плати, який визначений у п. 5.1 цього договору, та окремо орендарем не сплачується.
Відповідно до п. 5.5 договору визначена у п. 5.1 цього договору орендна плата не включає вартість спожитої орендарем електричної енергії та води. Фактичне споживання визначається на підставі показників відповідних приладів обліку, які встановлено на об'єкті оренди, відповідно до тарифу постачальників електроенергії та води. Також визначена у п. 5.1 цього договору орендна плата не включає вартість спожитих орендарем послуг зв'язку, що визначається на підставі рахунків що надаються відповідними організаціями постачальниками зв'язку, за фактично отриманні послуги. Орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцю вказані в цьому пункті витрати протягом 10 банківських днів з моменту надання орендодавцем відповідних рахунків (або інших підтверджуючих документів).
Згідно п. 5.6 договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акту передачі, та припиняються датою підписання сторонами акту повернення.
Пунктом 5.7 договору встановлено, що датою здійснення оплати відповідно до умов цього договору вважається дата списання відповідних коштів банком з рахунку орендаря з метою здійснення останнім оплати згідно з цим договором.
Відповідно до п. 10.1 договору останній набуває чинності з дати його укладання і діє 2 роки 11 місяців 29 днів з дати підписання цього договору. Якщо на дату закінчення строку дії цього договору які-небудь із зобов'язань сторін невиконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Також в силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Так, прийняття позивачем від відповідача приміщення в оренду є підставою виникнення у позивача зобов'язання сплачувати за оренду цього приміщення.
Як вбачається з доданого позивачем до позову акту приймання-передачі в строкове платне користування об'єкта оренди № 1 від 02.11.2012 р., складеного сторонами до вказаного договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р., відповідачем було передано позивачу на виконання умов договору нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 92,8 кв.м. Відповідно до п. 4 акту при передачі об'єкту в оренду лічильник води і електроенергії встановлені та їх показники становлять: лічильник води - 00224 куб.м, лічильник електроенергії - 035877 кВтч.
В подальшому 01.12.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1/37872 до договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р., відповідно до якої п. 5.5 договору було викладено в наступній редакції: „Визначена у п. 5.1 цього договору орендна плата не включає вартість спожитої орендарем електричної енергії та води. Фактичне споживання визначається на підставі показників відповідних приладів обліку, які встановлено на об'єкті оренди, відповідно до тарифу постачальників електроенергії та води. Також, визначена у п. 5.1 цього договору орендна плата не включає вартість спожитих орендарем послуг зв'язку, що визначається на підставі рахунків що надаються відповідними організаціями постачальниками зв'язку, за фактично отриманні послуги. В частині компенсації спожитої електричної енергії оплата здійснюється до 30 числа поточного місяця на підставі наданих орендодавцем до 25 числа поточного місяця рахунків. В частині інших комунальних витрат, вказаних в цьому пункті, розрахунки за дані послуги здійснюються протягом 10 банківських днів з моменту надання орендодавцем відповідних рахунків (або інших підтверджуючих документів).".
Також 01.07.2014 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р., відповідно до якої сторони домовились додати у договір оренди п. 5.1.5 у наступній редакції: „Розмір місячної орендної ставки за липень 2014 р., серпень 2014 р., вересень 2014 р., жовтень 2014 р., листопад 2014 р. та грудень 2014 р. знижено на 10 %".
Також 29.09.2014 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р., відповідно до якої сторони домовились додати у договір оренди п.п. 2.2 та 10.1 у наступній редакції: „2.2. Об'єкт оренди надається в строкове платне користування з дати підписання сторонами акту приймання-передачі в строкове платне користування об'єкта оренди строком до 31 жовтня 2014 року. 10.1. Цим сторони домовилися, що цей договір набуває чинності з дати його укладання і діє до 31 жовтня 2014 року. Якщо на дату закінчення строку дії цього договору які-небудь із зобов'язань сторін невиконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання."
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до п. 4.1.4 договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати встановлену цим договором плату за користуванням об'єктом оренди (орендну плату).
При цьому судом з'ясовано, що позивачем згідно п. 5.1.3 договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р. перерахував відповідачу авансом оренду плату за передостанній місяць оренди у сумі 33700,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 34622 від 12.11.2012 р.
Також, як вбачається з матеріалів справи, за весь час користування орендованим приміщенням протягом періоду з 02.11.2012 р. по 31.10.2014 р. позивачем сплачувалась орендна плату та відшкодовувались витрати за комунальні послуги, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень (а.с. 26-38).
Однак, за ствердженнями позивача, ним було фактично здійснено двічі орендну плату за вересень 2014 року, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача з вимогою про повернення гарантійного платежу відповідно до п. 5.1.3 договору в сумі 33700,00 грн. без ПДВ згідно платіжного доручення № 34622 від 12.11.2012 року, про що свідчать лист позивача за вих. № 25091/04 від 25.09.2015 року, претензія за вих. № 31605/04 від 07.12.2015 р., лист-вимога за вих. № 18652/06 від 13.07.2016 р. Проте, вказані вимоги позивача про повернення авансу в сумі 33700,00 грн. залишені відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, на виконання п. 5.1.3 договору позивач 12.11.2012 р. оплатив авансом згідно платіжного доручення № 34622 від 12.11.2012 р. орендну плату за передостанній місяць оренди в сумі 33700 грн. При цьому позивачем окремо було сплачено оренду плату за перший місяць оренди листопад 2012 р. в сумі 16850,00 грн. згідно платіжного доручення № 34621 від 12.11.2013 р.
Згідно додаткової угоди від 29.09.2014 року сторонами були внесені зміни до п. 2.2, 10.1 договору оренди № 37872, за якими строк дії договору та строк оренди становив по 31.10.2014 року.
При цьому згідно п. 3.5 договору оренди приміщення вважається поверненим орендодавцеві з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення приміщення, який є невід'ємною частиною цього договору.
31.10.2014 р. сторонами був складений акт приймання-передачі (повернення) зі строкового платного користування об'єкта оренди до вказаного договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р., відповідно до якого позивачем було повернуто відповідачу зі строкового платного користування на умовах, визначених договором, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 92,8 кв.м. Відповідно до п. 4 акту при поверненні об'єкту з оренди лічильник води і електроенергії встановлені та їх показники становлять: лічильник води - 00057 куб.м, лічильник електроенергії - 058691 кВтч.
За ствердженнями позивача, на момент повернення приміщення орендна плата за вересень 2014 року була здійснена двічі.
Наразі матеріали справи свідчать, що позивачем було здійснено сплату орендної плати за вересень 2014 року в сумі 34464,80 грн. згідно платіжного доручення № 16190 від 15.09.2014 р. Тобто вказане свідчить, що позивачем фактично була здійснена двічі оплата орендної плати за вересень 2014 року, а саме: вперше - авансом згідно платіжного доручення № 34622 від 12.11.2012 р., вдруге - згідно платіжного доручення № 16190 від 15.09.2014 р. В свою чергу позивач вважає, що сума, яка була сплачена ПрАТ "Київстар" в якості оплати передостаннього місяця оренди (33700 грн.), підлягає поверненню ФОП ОСОБА_3
Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Положеннями ст. 570 Цивільного кодексу України закріплено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов'язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов'язання. В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов'язання. Завдатком може бути забезпечено лише зобов'язання, що випливає з договору.
У відповідності з ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Як випливає зі змісту п. 5.3.1 договору, сума авансу в розмірі орендної плати за базовий місяць оренди гарантувала сплату позивачем саме орендної плати за передостанній місяць оренди.
Враховуючи те, що об'єкт оренди зі строкового платного користування був повернутий орендарем орендодавцю за актом приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди від 31.10.2014 року, відповідно передостаннім місяцем оренди є вересень 2014 року.
Отже, сплачена позивачем авансом сума орендної плати за передостанній місяць оренди (у даному випадку за вересень 2014 року) підлягала зарахуванню в рахунок здійснення сплати орендної плати за договором, тобто є належним виконанням з боку позивача умов договору оренди в частині сплати орендної плати за вересень 2014 року в розмірі 33700,00 грн. згідно п. 5.1.2 договору. В свою чергу суд вважає недоречними доводи позивача про необхідність повернення відповідачем саме сплаченого авансом суми орендної плати за передостанній місяць оренди в розмірі 33700 грн. згідно платіжного доручення № 34622 від 12.11.2012 р., оскільки така сплата є належним виконанням умов договору. Натомість суд вважає, що перерахована позивачем згідно платіжного доручення № 16190 від 15.09.2014 р. сума орендної плати за вересень 2014 року є такою, що сплачена позивачем понадлишково, оскільки позивачем вже було виконане зобов'язання в цій частині договору (внесення орендної оплати за вересень 2014 року. В даному випадку мова йде про безпідставне перерахування позивачем суми коштів в якості орендної плати понад встановлені договором умови, що регулюється положеннями глави 83 Цивільного кодексу України „Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави".
Відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.
У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі N 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Разом з тим господарським судом під час розгляду справи було встановлено обставини щодо відсутності правових підстав для повторної сплати позивачем орендної плати за вересень 2014 року, розмір якої становив 33700,00 грн., у зв'язку з вже виконаним таким зобов'язанням.
Отже, зобов'язання щодо повернення вказаних грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникли з договору оренди № 37872 від 02.11.2012 р. Так, ознакою відсутності правової підстави у даному випадку є те, що позивач як орендар, здійснивши повторну сплату вказаних коштів в якості орендної плати за вересень 2014 р., зменшив своє майно, а відповідач, отримавши двічі такі кошти, збагатився за рахунок вказаних коштів поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За таких обставин, суд доходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності у відповідача обов'язку по поверненню спірної суми коштів в розмірі 33700,00 грн., перерахованих позивачем зайве, з огляду на положення ст. 1212 ЦК України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 33700,00 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Київстар" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
суд -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Київстар" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 33700,00 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (65045, АДРЕСА_2; ідент. код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Київстар" (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, буд. 51; код ЄДРПОУ 21673832; п/р 26008010065101 в ПАТ „Альфа-Банк", МФО 300346) суму в розмірі 33700/тридцять три тисячі сімсот/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 11 листопада 2016 р.
Суддя В.С. Петров