285/4612/15-к
Окрема думка
судді ОСОБА_1
у кримінальному провадженні 285/4612/15-к за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 317, частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за частиною 3 статті 307 Кримінального кодексу України
11 листопада 2016 року
Колегією суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_5 , суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 з 15.02.2016 розглядається наведене кримінальне провадження, у якому обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають під вартою з 29.07.2015.
11.11.2016 у відповідності до вимог частини 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) перед судом вкотре постало питання про доцільність продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 3 статті 375 КПК вважаю за необхідне викласти свою окрему думку щодо продовження запобіжного заходу, з огляду на те, що такий найсуворіший запобіжний захід обирається судом вшосте.
Згідно зі статтею 183 КПК тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу.Статтею 194 КПК зобов'язано суд встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у статті 177 КПК, і на які вказує, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частина 2 статті 194 КПК також зобов'язує суд постановити ухвалу про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною 1 цієї статті. До того частиною 4 статті 194 КПК передбачено, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 194 КПК, але не доведе недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобіганню ризиків, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж зазначений у клопотанні.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» роз'яснив судам, що зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. Аналогічна правова позиція міститься у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Харченко проти України, «Єлоєв проти України».
У справі «Плєшков проти України» від 10.02.2011 ЄСПЛ вказав, що «… особа, обвинувачена у вчиненні злочину, має завжди бути звільнена під час провадження, якщо держава не може довести, що є належні і достатні підстави для виправдання продовжуваного тримання під вартою. У першу чергу національні судові органи мають забезпечити, щоб у кожній окремій справі тримання під вартою не перевищувало розумного періоду часу».
Усупереч вимогам закону, на моє переконання, сторона обвинувачення не представила суду переконливих доказів для обґрунтування подальшого ув'язнення обвинувачених.
З огляду на тривалий час перебування обвинувачених під вартою, сталу судову практику, вважаю за можливе змінити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 запобіжний захід на інший, більш м'який, не позбавлений з їх ув'язненням.
Суддя: ОСОБА_1