79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.11.2016р. Справа№ 914/2461/16
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м. Львів
до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів
про: стягнення 314 182,43 грн. заборгованості за спожитий природний газ
Суддя Кидисюк Р.А.
Секретар Зусько І.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № ЛЗ 07/1-847-16 від 07.04.2016 року), ОСОБА_2 (довіреність № ЛЗ 07/1-844-16 від 07.04.2016 р.)
від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 4408 від 28.09.2016 року)
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 01.11.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про стягнення 314 182,43 грн. заборгованості за спожитий природний газ.
Ухвалою суду від 26.09.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 11.10.2016 року. Ухвалою суду від 11.10.2016 року розгляд справи відкладено на 01.11.2016 року.
Представники позивача в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити повністю. 25.10.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання вх.№42396/16 про долучення до матеріалів справи доказів, відповідно до якого також повідомив суд про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також відсутність рішень цих органів з такого спору.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову у встановленому законом порядку не заперечив, відзиву на позовну заяву не подав, надав усні пояснення.
Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
За період з квітня 2016 року по серпень 2016 року ТзОВ «Львівгаз збут» поставив КЕВ м. Львова природний газ на загальну суму 311758,90 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Актами приймання-передачі природного газу № ЗЛВ00027228 від 30.04.2016 року на суму 118007,34 грн., № ЗЛВ00032387 від 31.05.2016 року на суму 83887,43 грн., № ЗЛВ00037316 від 30.06.2016 року на суму 22759,44 грн., №ЗЛВ00040675 від 31.07.2016 року на суму 47681,68 грн. та № ЗЛВ00043328 від 31.08.2016 року на суму 39423,01 грн. Вказані акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.
Прийнявши поставлений позивачем природний газ, відповідач не оплатив його вартість, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Відповідно до розрахунку розміру позовних вимог, що міститься у позовній заяві, окрім суми основного боргу у розмірі 311758,90 грн. позивач просить суд стягнути з відповідача 2423,53 грн. 3 % річних.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не подав, про наявність таких не повідомив.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства (пункт 1.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Таким чином, підписання Актів приймання-передачі природного газу свідчить про виникнення між сторонами договірних відносин поставки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки природного газу за період з квітня 2016 року по серпень 2016 року.
У свою чергу відповідач не виконав свого обов'язку щодо оплати вартості поставленого газу.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.1.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Враховуючи наведене, поставлений природний газ згідно Актів приймання-передачі № ЗЛВ00027228 від 30.04.2016 року на суму 118007,34 грн., № ЗЛВ00032387 від 31.05.2016 року на суму 83887,43 грн., № ЗЛВ00037316 від 30.06.2016 року на суму 22759,44 грн., №ЗЛВ00040675 від 31.07.2016 року на суму 47681,68 грн. та № ЗЛВ00043328 від 31.08.2016 року на суму 39423,01 грн. відповідач повинен був оплатити негайно, після прийняття природного газу та підписання вказаних Актів.
Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.
З огляду на викладене, вимога про стягнення 311758,90 грн. основного боргу підлягає до задоволення повністю.
Що стосується нарахування 3 % річних в сумі 2423,53 грн., то слід зазначити наступне.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розрахунку розміру 3 % річних позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно, коли поставка газу, а відтак, і строк оплати поставленого газу, припадали на вихідний день, то строк оплати переноситься на перший за ним робочий день, а прострочення заборгованості має місце з наступного дня.
Здійснивши перерахунок розміру 3 % річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної вимоги позивача на суму 2380,82 грн. (1290,00 грн. + 730,85 грн. + 142,17 грн. + 172,44 грн. + 45,36 грн.).
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір у розмірі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 526, 530, 610, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з боржника - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; код ЄДРПОУ 07638027) на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (79039, м. Львів, вул. Золота, будинок 42; код ЄДРПОУ 39594527) 311758,90 грн. основного боргу, 2380,82 грн. 3 % річних та 4712,10 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
4. Відмовити в позові в частині стягнення 42,71 грн. 3 % річних.
У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.11.2016 р.
Суддя Кидисюк Р.А