Справа № 307/990/14-ц
Провадження № 2/307/9/16
03 листопада 2016 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого Розман М.М., при секретарі Цех Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особа приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу житлового будинку,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, де третя особа приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу житлового будинку. Свої вимоги мотивує тим, що 16 червня 2009 року приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_3 посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку , що розташований в с. Терново вул. Соколівська, № 47, який укладений між ним та ОСОБА_2, зареєстрованим в реєстрі № 202.
Позивач вважає, що даний договір купівлі - продажу житлового будинку підлягає скасуванню із тих підстав, що укладений без його волі на те, а також не був спрямований на настання правових його наслідків. Він дійсно був у нотаріуса з наміром підписати договір довічного утримання і вважав, що відповідно до домовленостей він підписує саме такий договір , оскільки нотаріусом не було йому роз'яснено, що між ним та відповідачем укладається договір купівлі-продажу, за яким фактично позбувається права власності на його житловий будинок , а якби було роз'яснено, то такий договір він би не підписував. Він припускає, що між нотаріусом та відповідачем ОСОБА_4 була домовленість, за якою його незаконно позбавлено власності. Так як за договором купівлі - продажу він відчужив свій будинок відповідачу , то де мав проживати до кінця свого життя, але відповідач у будь-який час має право вигнати його з будинку , бо він є власником згідно даного договору, оскільки в ньому не вказано , що він має право проживати до кінця в своєму будинку. Так як йому вже більше 70-ти років , іншого житла не має і не має можливості придбати, то йому не буде де проживати , якщо відповідач вижене його з будинку. Крім цього позивач зазначив, що в п. 10 договору купівлі - продажу вказано , що ніби продаж його будинку був здійснений за 50 000 гривень , які відповідач дав йому до підписання договору, але відповідач ніяких грошей йому не давав , скільки між ними не було домовленостей про продаж будинку, а була домовленість про те, на яких умовах відповідач буде утримувати його до кінця життя. ОСОБА_5 все змінилось з того часу , як він почав проживати з жінкою. Коли відповідач побачив , що він почав проживати з жінкою , то перестав йому допомагати та став виганяти їх з хати. На даний час відповідач звернувся до суду з позовом про виселення його з жінкою з будинку, тому він змушений звернутися до суду про скасування договору купівлі-продажу житлового будинку. Також вказує , що в 2012 році , після першого між ними конфлікту, він вже звертався в суд з таким позовом , однак даний позов був залишений без розгляду.
На думку позивача після укладання договору купівлі - продажу фактично правових наслідків для відповідача не настало , оскільки він в будинку не проживає, не користується і не розпоряджається ним, тому, з урахуванням збільшених і уточнених позовних вимог, на підставі ст.ст. 203, 215, 229 ЦПК України просить договір купівлі - продажу житлового будинку , що розташований в с. Терново вул. Соколівська , № 47, посвідчений 16 червня 2009 року приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_3, що укладений між ним та ОСОБА_2 визнати недійсним та скасувати.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду письмове заперечення , за змістом якого вважає, що позовні вимоги позивача не грунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи , а доводи позивача про те, укладений договір не відповідав його волі та він помилявся щодо обставин правочину є безпідставними та доказами не підтверджено.
Відповідач вказує, що між ним та позивачем 16 червня 2009 року був укладений договір купівлі - продажу житлового будинку № 47 по вул. Соколівській у с. Терново, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 202 , згідно якого ОСОБА_1 продав , а він придбав зазначений житловий будинок за суму 50 000 гривень.
08.07.2009 року право власності на даний житловий будинок зареєстровано за ним Тячівським РПТІ.
Також відповідач зазначив, що за змістом даного договору сторони договору діють добровільно, перебувають при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміють значення своїх дій та попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин, зокрема з вимогами щодо недійсності правочину. Тож сторони прочитавши цей договір кожен особисто, свідчать, що текст договору їм зрозумілий і відповідає їх дійсним намірам. Особиста обізнаність позивача з умовами договору, їх розуміння та погодження з ним стверджено власноручно зробленим підписом позивача на тексті договору. Тому, вважає, доводи позивача про те , що він не розумів значення правочину, діяв під впливом помилки, оскільки вважав , що укладає договір довічного утримання , є недоведеним. Твердження позивача про те , що він не отримував грошових коштів вартості будинку за договором також не відповідають дійсності, так як відповідно до договору продавець отримав від покупця до підписання договору 50 000 гривень. Тож, вважає, що з наведених вище обставин при посвідченні договору були дотримані всі вимоги законодавства, правила укладення правочину та його нотаріального посвідчення. Доводи позивача про те , що для нього не настали правові наслідки договору купівлі - продажу , оскільки він не проживає в даному будинку , не користується і не розпоряджається ним, також вважає безпідставними і надуманими, так як після укладення договору купівлі-продажу , у кінці червня 2009 року позивач виїхав в Москву. ОСОБА_5 у грудні 2009 року позивач попросив у нього дозволу тимчасово проживати у надвірній споруді - літній кухні на території дворогосподарства, мотивуючи тим , що у нього не склалося життя з жінкою , з якою мав намір проживати. Крім того вказує, що після укладення даного договору ним було здійснено ремонтні роботи у будинку та надвірних спорудах. Також ним набута у власність земельна ділянка, призначена для будівництва і обслуговування вказаного будинку, яка обробляється.
Крім цього відповідач стверджує, що позивачем при звернення до суду пропущено строк позовної давності, оскільки оспорюваний договір було вчинено 16.06.2009 року і про його наявність позивач достеменно знав, так як особисто його підписував, а позовну заяву позивач подав до суду у березні 2014 року, тобто після спливу встановленого ч. 1 ст. 257 ЦК України трирічного терміну.
Просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач і його представники в судовому засіданні позов підтримали повністю посилаючись на викладені в письмовій позовній заяві обставини і просять позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 додатково пояснив, що в 2008 році вони з відповідачем домовилися про його довічне утримання , а в 2009 році уклали договір без його відому. Договір підписав не читаючи , бо довіряв відповідачу та думав , що підписував договір довічного утримання. Копію договору не отримав, так як відповідач забрав в нотаріуса всі копії. Тільки через два роки дізнався , який саме було укладено договір з відповідачем, тоді ж отримав ксерокопію даного договору . Зі змісту договору дізнався , що відповідач купив від нього будинок за 50 000 гривень, які він отримав до підписання договору, але насправді грошей він не отримував. Також пояснив , що розписку написав десь через три роки після укладення договору в стані алкогольного сп'яніння та в присутності дільничного інспектора. Ремонт будинку відповідач здійснював за його кошти. Крім цього, належний йому будинок має №46, а не №47, як зазначено в договорі, а тому, на його думку, відповідач жодного відношення до його будинку немає Просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 і його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечив повністю посилаючись на викладені в письмовому запереченні обставини.
Відповідач додатково пояснив, що оспорюваний договір було укладено за ініціативою самого позивача, так як той мав намір виїжджати на постійне проживання в Росію. Домовилися за ціну 50000 гривень, яка з урахуванням місця розташування будинку і його стану на той час була реальною. Ніякої розмови про довічне утримання не було взагалі. Гроші в сумі 50000 гривень він передав особисто позивачу в літній кухні 15 червня 2009 року, а наступного дня 16 червня 2009 року вони поїхали до нотаріуса разом з його жінкою для укладення договору. Нотаріус надав примірник договору всім , всі читали , підписали і отримали копії. Після цього позивач передав йому будинок і виїхав в Росію. ОСОБА_5 десь у грудні зателефонував йому, повідомив, що у нього щось не склалося з жінкою, з якою мав намір проживати і попросився тимчасово проживати у літній кухні дворогосподарства, на що він погодився. В 2011 році він провів капітальний ремонт будинку та перекрив дах, на що жодних претензій у позивача не було. Проблеми почалися з того періоду, коли позивач привів жінку і став з нею проживати. Також в 2011 році позивач надав розписку про отримання коштів в присутності свідків та дільничних. Просить в задоволенні позову відмовити.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив і пояснив, що даний договір він посвідчив у встановленому законом порядку. Також була присутня дружина позивача. Позивач читав договір особисто вслух. Всім все було зрозуміло і всі підписали примірники договору. Питання про довічне утримання не ставилося взагалі. Кожній стороні було вручено по оригіналу договору купівлі-продажу. Просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши всі обставини справи , суд дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено , що 16 червня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 47 по вул. Соколівській у с. Терново, який посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 202. Продаж, згідно до п.10 цього договору, було вчинено за 50000 гривень, які продавець ОСОБА_1 отримав від покупця ОСОБА_2 до підписання договору( а.с. 18, 19).
Свідок ОСОБА_7, яка є донькою позивача, в судовому засіданні пояснила, що на її думку батько не мав наміру продавати будинок, оскільки іншого житла не мав.
Свідок ОСОБА_8, яка являється сестрою позивача, в судовому засіданні пояснила, що про обставини укладення договору їй нічого не відомо, але вважає, що її брат ОСОБА_1 міг підписати даний договір в стані алкогольного сп'яніння, так як гроші йому не були потрібні, оскільки на той час він і сам непогано заробляв.
Аналогічні пояснення в судовому засідання надала допитана в якості свідка і сестра позивача ОСОБА_9.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні ствердила, що в червні 2009 року до неї прийшов її брат ОСОБА_2 та попросив позичити 20 000 гривень на купівлю будинку і вона з чоловіком позичила. Сказав , що хоче купити будинок за 50000 гривень в ОСОБА_1. А десь за тиждень до того дізналася в позивача , що він хоче продавати будинок. Вона ще стала його відговорювати нагадуючи , що має двох доньок. ОСОБА_5 відповів, що немає наміру донькам нічого залишати, а сам хотів їхати в Москву, бо там сказав, що має дружину. При передачі грошей за будинок присутня не була. Після того невдовзі позивач поїхав у Росію, де працював разом з її сином, а десь через рік повернувся та попросився в ОСОБА_2 тимчасово проживати в будинку , так як там в нього не склалися стосунки з жінкою.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що проживає з позивачем ОСОБА_1 з 2011 року. Він розповідав їй, що його двоюрідний брат доглядає за будинком коли він їздить на заробітки, а також що відповідач схиляв його написати на нього заповіт. Тоді між ними було укладено договір в нотаріуса як вважав ОСОБА_1- договір довічного утримання. Остаточно дізналась, який саме було укладено договір в 2012 році , коли прибираючи в будинку знайшли документи та хотіли оформити субсидію. А вже пізніше відповідач покликав до себе ОСОБА_1, налив йому спиртного і він в присутності дільничного інспектора написав розписку.
Згідно ст.. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) продає або зобов'язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) у власність другій стороні (покупців), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатили за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу. Згідно до ст. ст.. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Статтею 640 ч.3 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
В ч.1 ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При вирішенні спору про визнання угод недійсними позивач повинен довести, а суд встановити, наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту угоди вимогам закону; недодержання встановленої форми угоди; відсутність у сторін (сторони) угоди належного обсягу правоздатності; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд вважає, що позивачем в судовому засіданні не доведено, а судом не встановлено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту угоди вимогам закону; недодержання встановленої форми угоди; відсутність у сторін (сторони) угоди належного обсягу правоздатності; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Посилання позивача на як на підставі своїх вимог на те, що на його думку мала місце домовленість між нотаріусом та відповідачем ОСОБА_4, за якою його незаконно позбавлено власності, а також що даний договір він підписав під впливом помилки, не читаючи і не отримавши зазначену в договорі суму та залишившись без житла , в судовому засіданні належними і допустимими доказами не стверджені.
При цьому суд бере до уваги конкретні обставини, які існували на момент укладення договору, зокрема, що позивач був матеріально забезпечений і працездатним, сторонньої допомоги не потребував, так як сам виїжджав на заробітки і мав намір влаштувати своє подальше життя за межами України.
Позивачем також не спростовано доводи відповідача про фактичну передачу йому предмету договору і про проведення ним капітального ремонту.
Посилання позивача на те, що цей ремонт був проведений за його кошти жодними доказами не стверджено.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що в задоволенні даного позову слід відмовити.
Судові витрати в частині сплати судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 169, 209-215 ЦПК України, на підставі ст..ст.29, 203, 215, 655 ЦК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, де третя особа приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу житлового будинку відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення , а особами , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий : М.М.Розман