ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.11.2016Справа №910/18162/16
За позовом Приватного акціонерного товариства «ОТІС»
до Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва»
про стягнення заборгованості в розмірі 26 223,88 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Майданник О.А., за довіреністю
від відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство «ОТІС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 26 223,88 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами Договору № D2 4T 683 від 09.12.2013 на виконання ремонту ліфта, не здійснив оплати виконаних робіт, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 порушено провадження у справі №910/18162/16 та призначено до розгляду на 06.11.2016.
04.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 06.11.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Відповідач в засідання господарського суду своїх представників не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 07.11.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
09.12.2013 між Комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» ( далі - відповідач, замовник) та Приватним акціонерним товариством «ОТІС» (далі - позивач, підрядник) укладено Договір на виконання ремонту ліфта D2 4Т 683.
Предметом цього Договору є виконання робіт за рахунок коштів комунального підприємства з ремонту ліфта реєстр. № 8524, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Я. Коласа, 13 (п. 1) та придбання необхідних матеріалів для виконання робіт, а замовник зобов'язується сплатити підряднику вартість робіт і матеріалів, яка визначена в договірній ціні (п. 1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору визначено, що необхідність виконання робіт обумовлюється двобічним актом, складеним представником замовника разом з представником підрядника.
Відповідно до п. 2.1 Договору договірна ціна визначається на основі твердого кошторису, складеного за Правилами визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1 (із змінами та доповненнями), що є невід'ємною частиною Договору, є твердою, узгоджена сторонами і складає 13 186,54 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 2.2 Договору виконання робіт оформлюється актом за формою КБ-2В та довідкою за формою КБ-3 не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.
Пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що оплата вартості ремонту ліфта згідно з п. 2.1 Договору здійснюється замовником протягом 5-ти робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт за формою КБ-2В та довідки за формою КБ-3.
Термін дії договору сторонами погоджено в п. 6.1, відповідно до якого договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання ними своїх обов'язків.
Як зазначає позивач, ним було виконано свої обов'язки за Договором, однак відповідач не розрахувався за виконані позивачем роботи та використані матеріали.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач роботи за договором виконав у повному обсязі на загальну суму 13186.54 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за грудень 2013 року від 26.12.2013 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 від 26.16.2013, які містяться в матеріалах справи.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом враховано, що наявні в матеріалах справи акти приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт на загальну суму 13186,54 грн. відповідачем підписані без зауважень, що свідчить про прийняття останнім виконаних позивачем робіт без претензій щодо їх якості, об'ємів і вартості та виникнення обов'язку у відповідача щодо їх оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно умов договору відповідач зобов'язався оплатити виконані роботи протягом 5 робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт, тобто, враховуючи, що акт було підписано сторонами 26.12.2013, свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт за договором відповідач повинен був виконати у строк до 07.01.2014 включно. Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої договором вартості виконаних робіт в терміни, визначені договором, не виконав.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у розмірі 13186,54 грн. відповідачем не надано.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, а відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 13186,54 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 13037,34 грн. нарахованої в період з 06.01.2014 по 29.09.2016, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При укладанні договору сторони передбачили, що при порушенні терміну оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення від суми договору (п.5.5 договору).
Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (зі змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми пені та встановлено, що позивачем розраховано пеню поза межами шестимісячного строку, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1027,83 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням пені, в загальному розмірі 26223,88 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 14214,37 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» (03134, м. Київ, вулиця Симиренка, будинок 17; ідентифікаційний код: 36037999) на користь Приватного акціонерного товариства «ОТІС» (03062, м. Київ, вулиця Чистяківська, будинок 32; ідентифікаційний код: 14357579) заборгованість в розмірі 13186 (тринадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 54 коп., пеню в розмірі 1027 (одна тисяча двадцять сім) грн. 83 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) грн. 90 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.11.2016.
Суддя О.А. Грєхова