ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.10.2016Справа №910/12971/16
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Рубін"
про стягнення 14 885,27 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Оніщенко Г.В. - представник, довіреність № 0116-61 від 10.05.2016;
Від відповідача: Трикіша Г.М. - директор, наказ № 1 від 29.02.12 р.
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Рубін" про стягнення коштів у розмірі 14 885,27 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.2014 та страхового акту №ДКЦВ-10370 від 19.10.2015 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 14 885,27 грн., він набув згідно ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги до відповідача як страхувальника та власника забезпеченого транспортного засобу, водій якого керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12971/16 та призначено до розгляду на 17.08.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2016 розгляд справи відкладено на 14.09.2016.
14.09.2016 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 13.10.2016.
У судове засідання 17.08.2016 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 17.08.2016 не з'явився.
Копія ухвали суду від 18.07.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 9, на час проведення судового засідання 17.08.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" та адресату не вручено.
У судове засідання 13.10.2016 з'явились уповноважені представники сторін.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 454 УСГ/АГ від 16.08.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 13.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д, яка судом задоволена, документи долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 13.10.2016 представник позивача подав додаткові пояснення по справі № 454 УСГ/ АГ від 12.09.2016 та клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 454 УСГ/ АГ від 12.09.2016, які судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час проведення судового засідання 13.10.2016 суду не надано.
Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.
В судовому засіданні 13.10.16 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.10.2016 заперечив проти позовних вимог, викладених у позовній заяві, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст. 7 "Про страхування", є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Суд зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 05 грудня 2014 р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська Страхова група" (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Рубін" (страхувальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір/Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів НОМЕР_5 (далі - Поліс).
Відповідно до п. 7 Полісу забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску.
Згідно вказаного Полісу ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., розмір франшизи - 510,00 грн. (п. п. 4, 5 Полісу).
Строк дії Полісу зазначений з 09 грудня 2014 року по 07 грудня 2015 року включно. Договір (поліс) набирає чинності з початку зазначеного строку його дії (п. 3 Полісу).
Вказаний Поліс підписаний представниками страхувальника та страховика та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Згідно положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
В свою чергу пунктом 2 вказаного Полісу сторони узгодили, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно первинної довідки та розгорнутої довідки №71802060 про дорожньо-транспортну пригоду, що сформовані інспектором патрульної служби роти №10 батальйону №4 Управління патрульної служби МВС України в м. Києві та копії яких наявні в матеріалах справи, 11.08.2015 р. за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 10-Б, відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 належить ТОВ "Торговий дім Рубін" (відповідач у справі) під керуванням водія ОСОБА_4 (згідно Наказу ТОВ «Торговий Дім Рубін» № 4/3-А "Про закріплення автомобілів") та транспортного засобу "RANGE ROVER" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.15 р. по справі № 761/26806/15-п (провадження № 3/761/4458/2015) встановлено, що 11.08.2015 р. о 16 год. 26 хв. по вул. Глибочицька, 10-Б, в м. Києві водій гр. ОСОБА_6 керуючи автомобілем марки "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здавав заднім ходом, не впевнився, що це буде безпечним, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "RANGE ROVER", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5, порушивши вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху України, чим вчинив правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим першого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи.
Як вбачається із Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14 р., дана подія визначена сторонами як страховий випадок, на випадок якого здійснювалось страхування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Так, потерпіла сторона - гр. ОСОБА_7 12 серпня 2015 року звернувся до позивача як страховика із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від третьої особи, копія якої наявна в матеріалах справи.
Приписами ст. 29 наведеного Закону унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Зокрема, згідно ремонтної калькуляції №ДКЦВ-10370 від 17.08.2015 р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "RANGE ROVER" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 15 395,27 грн.
Окрім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Як свідчать матеріали справи, ПАТ "Страхова компанія "Українська Страхова група" складено та підписано страховий акт № ДКЦВ-10370 від 19.10.15 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Полісу як страховий випадок, прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 14 885,27 грн., що становить різницю між визначеною у калькуляції № ДКЦВ-10370 від 17.08.15 р. вартістю відновлювального ремонту автомобіля та запчастин до нього та визначеною умовами Полісу франшизою в сумі 510,00 грн. Копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи.
У відповідності до п. 36.4. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пунктом "а" пункту 41.1. статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
В подальшому позивачем - ПАТ "Страхова компанія "Українська Страхова група", виконуючи свої зобов'язання за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14., на підставі страхового акту № ДКЦВ-10370 від 19.10.15 та заяви потерпілого на виплату страхового відшкодування від 12.08.15 р. було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 14 885,27 грн. на рахунок потерпілої особи - гр. ОСОБА_7, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 19276 від 22.10.15 р. на відповідну суму.
Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14, а також перебування отриманих автомобілем НОМЕР_2, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 11.08.15 р., відповідачем суду не надано.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14 р. відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 14 885,27 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку потерпілому - гр. ОСОБА_7 шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок останнього.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу Украйни передбачено, що завдання майнової (матеріальної ) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
При цьому частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як зазначалось судом вище, керування автомобілем "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під час ДТП 11.08.15 року здійснював гр. ОСОБА_6, за яким вказаний службовий автомобіль, що належить ТОВ «Торговий Дім Рубін», буз закріплений наказом товариства № 4/3-А від 31.03.15 р.
Отже, оскільки у спірному випадку гр. ОСОБА_6 в момент вчинення ДТП керував службовим автомобілем та не був власником останнього, у спірному випадку в силу приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України, зважаючи на відшкодування страховиком - ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» збитків в сумі 14885,27 грн., відповідальною особою є саме ТОВ «Торговий Дім Рубін».
Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, згідно пп. 38.1.1 п. 38.1 страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема: б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
З огляду на вищевикладене, як стверджує позивач в позовній заяві та підтвердив представник позивача в судовому засіданні, до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14 р. в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача як до страхувальника та особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в розмірі 14885,27 грн. страхового відшкодування.
В свою чергу, як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, на час вчинення ДТП 11.08.15 р. винна особа - гр. ОСОБА_8 керував застрахованим позивачем транспортним засобом "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію останнього НОМЕР_6, копія якого наявна в матеріалах справи, відноситься до категорії В.
При цьому в посвідченні водія на ім'я ОСОБА_6 НОМЕР_7, виданому в штаті Нью Джерсі Сполучені Стати Америки, зазначено категорія D.
В поданій позовній заяві позивач, посилаючись на те, що водій гр. ОСОБА_6, який керував забезпеченим транспортним засобом "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, без права на таке керування транспортним засобом відповідної категорії, звернувся з вимогою № 454 УСГ/АГ від 24.02.16 р. до свого страхувальника - ТОВ «Торговий Дім Рубін» про стягнення 14 885,27 грн. виплаченого страхового відшкодування згідно підпункту б) п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується наданими позивачем фіскальним чеком № 0906 від 24.02.16 р. та копією реєстру листів на відправку, датованого 24.02.16 р.
Проте зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, виплата страхового відшкодування не здійснена.
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" 14 885,27 грн. в порядку регресу всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, з вимогами про стягнення якої позивач звернувся до суду.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_5 від 05.12.14 р. суду не надано.
Суд зазначає, що право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо - транспортну пригоду, регламентовано положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і пов'язується, зокрема, в даному випадку, саме із встановленим фактом керування транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно п.п. а п. 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення), яке є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (п. 2 Положення).
Як зазначено в п. 3 вказаного Положення, транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, серед яких, зокрема, В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16.
Згідно наявних матеріалів справи до зазначеної категорії В відноситься застрахований позивачем на підставі Полісу транспортний засіб "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, водій якого гр. ОСОБА_6 є винним у скоєнні ДТП.
Поряд із цим за умовами п. 30 Положення особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія або посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року (далі - Конвенція), записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конвенції «Про дорожній рух» від 08.11.68 р. договірні сторони будуть визнавати будь - яке національне водійське посвідчення, яке відповідає приписам додатку № 6 до цієї Конвенції.
Зокрема, згідно додатку № 6 до Конвенції «Національне водійське посвідчення» водійське посвідчення може видаватись для керування транспортними засобами наступних категорій:
В - автомобілі (за винятком транспортних засобів, що належать до категорії А) дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кг і число сидячих місць яких, крім сидіння водія, не перевищує восьми; автомобіль категорії В, зчеплений з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кг; автомобіль категорії В, зчеплений з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кг, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, а загальна дозволена максимальна маса такого складу не перевищує 3 500 кг;
D - автомобілі, призначені для перевезення пасажирів і мають більше восьми сидячих місць, крім сидіння водія; автомобіль категорії D, зчеплений з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кг тощо.
Також, згідно наявної в мережі інтернет інформації Департаменту транспортних засобів США (https://dmv.ny.gov/driver-license/nys-driver-license-classes), до категорії водійських прав D входять: легкові автомобілі та вантажні автомобілі з повною масою менше 26000 фунтів; транспортний засіб, що буксирує інший транспортний засіб (з причепом), який має максимальну вагу брутто менше 10000 фунтів; може буксирувати автомобіль з масою більше 10000 фунтів, тільки якщо сукупна маса двох транспортних засобів складає менш ніж 26000 фунтів; обмежене використання мотоциклів (мопедів).
Враховуючи вищевикладене, за результатами співставлення категорій водійських прав, визначених нормами національного законодавства та відповідними органами США, а також зважаючи на положення Конвенції «Про дорожній рух», не заслуговують на увагу твердження позивача про можливість застосування приписів пп."б" п.38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якими страховику (відповідачу) після виплати страхового відшкодування надано право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії .
Водночас, з матеріалів справи, зокрема, з постанови про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_6, вбачається, що останній на момент ДТП, яка сталася 11.08.15 р., окрім порушення п.10.9 Правил дорожнього руху, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України, будь-яких інших порушень не вчинив, тому за висновками суду презюмується керування гр. ОСОБА_6 забезпеченим транспортним засобом "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на законних підставах.
Наразі суд враховує, що у випадку експлуатації гр. ОСОБА_6 забезпеченого транспортного засобу в день скоєння ДТП без законних на те підстав (за відсутності необхідних документів на право керування транспортним засобом відповідної категорії) на нього мав бути складений протокол за ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами, які не мають відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явили їх для перевірки.
Проте, на час проведення судового засідання 13.10.16 р. жодних доказів з цього приводу сторонами суду не надано.
Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведене керування гр. ОСОБА_6 в день скоєння ДТП транспортним засобом "MITSUBISI OUTLANDER", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належного страхувальнику ТОВ «Торговий Дім Рубін», без належних та допустимих доказів на підтвердження права керування відповідною категорією транспортних засобів, що, за відсутності будь - яких інших доказів такого неправомірного керування, спростовує твердження позивача про наявність підстав для застосування відповідних приписів пп."б" п.38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та покладення на відповідача як страхувальника обов'язку з такого регресного відшкодування на користь страховика.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне та правомірне відмовити в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повний текст рішення складений та підписаний 08 листопада 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М.Селівон