31 жовтня 2016 року Справа № 915/897/16
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Васильєвої Л.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу
за позовом: Керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, 55213 Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Івана Виговського, 18
в інтересах Держави в особі Міністерства освіти і науки України, 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10
Відповідач 1: Професійно-технічне училище № 17, 55401, Миколаївська область, смт. Братське, вул. Вороніна, 20А
Відповідач 2: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, юридична адреса: 55401, АДРЕСА_1; адреса для листування: 55401, АДРЕСА_2
Про: визнання недійсним на майбутнє договору № 6 від 23.12.2015 року, звільнення земельної ділянки.
Суддя Васильєва Л.І.
Від позивача: не з'явився
Від відповідача-1: Савченко Г.Г. (керівник)
Від відповідача-2: ОСОБА_1, Наконечний О.А. адвокатське посвідчення № 98
В судовому засіданні присутній прокурор - Дмитрієнко І.О.
Керівник Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з позовом, в якому просить визнати недійсним на майбутнє договір №6 від 23.12.2015, укладений між Професійно-технічним училищем №17 та фізичною особи-підприємцем ОСОБА_1 про спільний обробіток земельної ділянки та зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 63 га, яку він займає на підставі договору № 6 від 23.12.2015р.
Ухвалою від 19.08.2016 року суд прийняв позовну заяву та порушив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
Відповідач-1 (ПТУ №17) в порушення ст.ст.1, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Постанови КМУ №296 від 11.04.2012р., якою затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном уклав договір від 23.12.2015р. по спільну діяльність з відповідачем -2 без погодження з Міністерством освіти і науки України
Право володіння та користування, як правомочності, що належить землекористувачеві згідно положень ст.92 Земельного кодексу України, за умовами спірного договору реалізується не землекористувачем - ПТУ №17, а ФОП ОСОБА_1, шляхом самостійного господарювання на землі, тобто обробки землі та збору врожаю.
Договір №6 від 23.12.2015р. не відповідає вимогам ст.ст. 92, 95 Земельного кодексу України. Використання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки, наданої на праві постійного користування ПТУ №17, як спеціальному суб'єкту, суперечить положенням до ч.1 ст.31 Земельного кодексу України. Використання для сільгоспвиробництва земельної ділянки, наданої ПТУ №17 для наукових цілей (згідно цільового призначення, вказаного в розпорядженні Братської РДА), порушує принцип цільового використання землі.
Розпорядження державним майном - земельними ділянками, що надані ПТУ №17 на праві постійного користування, відповідно до ч.7 ст.8 Закону України "Про професійно-технічну освіту", відноситься до компетенції Міністерства освіти і науки України як органу виконавчої влади, якому підпорядковане училище. Позивач вказує на те, що ПТУ №17 за оспорювальним договором розпорядилося земельною ділянкою, якою згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою має право лише користуватися, а отже відбулось розпорядження земельною ділянкою неповноважним суб'єктом (ПТУ №17, замість Міністерства освіти і науки України).
Міністерство освіти і науки України у своєму листі від 14.06.2016 висловило свою позицію щодо укладення таких договорів. У листі заступника міністра вказано, що укладення договорів про спільний обробіток землі може призвести до передачі земель у приховану оренду та їх використання за нецільовим призначенням, що є неприпустимим. Однак, адміністрація ліцею діяла усупереч позиції головного розпорядника державного майна.
В силу вказаних порушень, прокуратура вважає, що спірний договір має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України. Крім того, прокуратура вважає, що спірний договір є удаваним, вчиненим сторонами для приховання іншого правочину, а саме - договору оренди, укладання якого суперечить приписам ч.1 ст.92 Земельного кодексу України, тому спірний договір має бути визнаний недійсним у відповідності до ст.235 ЦК України.
Позивач - Міністерство освіти і науки України у направлених суду поясненнях за вих.№9/1-11-226-16 від 26.08.2016 заявлені позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідач-1 - Професійно-технічне училище №17 надав письмовий відзив, в якому зазначає, що на підставі акту на право постійного користування землею Серія НОМЕР_1 від 26.06.1997, ПТУ №17 на праві постійного користування належить 213,1 га ріллі, які училищу треба обробити. Наявна сільськогосподарська техніка (5 тракторів) значно застаріла та часто виходить із ладу, та тактори МТЗ-80-1992 р.в.; ЮМЗ-6 - 1990 р.в.; Т-16 - 1988 р.в.; Т-40 - 1989 р.в., Т-150 - 1991 р.в. Термін корисного використання цих тракторів закінчився; запчастини до них придбати неможливо, так як вони не випускаються в Україні. Щороку в середньому на ремонт тракторів училище витрачає до 30000,00 грн. Відсутній в училищі і комбайн, збирати урожай немає чим. Збирання урожаю проводиться за рахунок спонсорської допомоги комбайном партнера по спільному обробітку землі. В ПТУ №17 немає учбового господарства, відсутній штатний розпис працівників, які б обробляли землю. Для обробітку земельної ділянки треба постійно відволікати від навчального процесу майстрів виробничого навчання. 50 га училище обробляє виключно самостійно наявною сільськогосподарською технікою. На придбання паливно-мастильних матеріалів на рік виділяється згідно з кошторисом 37000,00 грн., що вистачає для обробітку тільки 50 га. Тому виникла необхідність у спільній діяльності. Згідно договорів №5 та №6 у спільна діяльність з обробітку землі дає можливість учням відповідача-1 навчатися на новій сільськогосподарській техніці, якою користуються партнери училища. Вони також надають місця для працевлаштування та проходження виробничої практики учням за наступними професіями: "Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування", "Бджоляр, тракторист". Відповідач-1 ввважає, що земля, яка знаходиться в спільному обробітку, буде вчасно та якісно оброблятися за новими технологіями вирощування сільськогосподарських культур, будуть вноситись добрива, проводитися меліоративні роботи, що значно підвищить урожайність, а училище зможе здійснювати навчання учнів та отримувати кошти від спільної діяльності, необхідні для покращення навчально-виховного процесу.
Відповідач-2 - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 проти позовних вимог заперечує, вважає, що договір № 6 від 23.12.2015 року складено з дотриманням всіх норм законодавства України. Вказує, що самостійне господарювання на вказаній земельній ділянці він не здійснює, всі роботи погоджуються з керівництвом ПТУ № 17 та проводяться разом. В рамках оспорюваного договору здійснювалось виробниче навчання, виробнича практика, проводились агротехнічні роботи на земельній ділянці( обробка солонців, викорчовка чагарників, вивіз каміння, внесення добрив), надавалась допомога в придбанні спортивного інвентарю, заміні вікон, тощо.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд -
встановив:
На підставі розпорядження Братської районної державної адміністрації Миколаївської області №35-р від 28.02.1996р. відповідачу-1 було надано в постійне користування для навчальних цілей земельну ділянку площею 213,1 га, про що також свідчить Державний акта на право постійного користування землею Серія НОМЕР_1 від 26.06.1997р.
Як встановлено ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 95 Земельного кодексу України передбачає право землекористувача самостійно господарювати на землі, тобто без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення. Йому також надано право на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.
Разом з тим, право постійного користування земельною ділянкою виключає можливість розпоряджатись нею, в тому числі передавати її в оренду.
23.12.2015 року відповідачі уклали договір про спільний обробіток земельної ділянки №6, предметом якого є спільний обробіток земельної ділянки площею 63 га, яка знаходиться в постійному користуванні відповідач-1 згідно Державного акту з метою виробництва сільськогосподарської продукції в процесі виробничого навчання.
Згідно п.1.1 договору №6 сторони зобов'язуються спільно обробляти земельну ділянку площею 63 га, яка знаходиться в постійному користуванні відповідача-1.
Відповідно п.п.1.3, 1.4, 1.5 договору № 6, сторони зобов'язуються використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням; земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку терміном на 5 (п'ять) років з метою якісного проведення виробничого навчання учнів училища. ФОП ОСОБА_1 має право самостійно господарювати на землі, дотримуючись агротехнології та склавши план сівозміни на 5 років з метою раціонального використання земельної ділянки.
За умовами п. 2.1. договору № 6 відповідач-1 має право на отримання від відповідача-2 своєї частки прибутку за цим договором, а саме: 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого урожаю, але не менше 1000,00 грн. за 1 га.
Пунктом 2.2. договору №6 встановлено, що відповідач-1 має право щорічно вибирати форму оплати та повідомляти про це відповідача-2 за місяць до збирання врожаю.
Як свідчать надані відповідачами докази(а.с.126-123) відповідачами в рамках договору про спільну діяльність укладено ряд угод на виконання робіт по обробці солонців, розчищенню ґрунту від кам'яних брил та дерев, внесення мінеральних добрив на поля, дискування, оранка після озимого ячменю
Спонсорська допомога надавалась у вигляді закупівлі металопластикових вікон та спортінвентарю, що підтверджується відповідними накладними № 31 від 01.04.2016р., № 39 від 24.06.2016р.
Свої вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору прокурор та позивач мотивують невідповідністю його вимогам законодавства, а саме - ст.ст.31, 92, 93, 96 Земельного кодексу України, ст.ст.1130-1132 Цивільного кодексу України, він не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчать про його недійсність на підставі ч.ч.1, 2, 5 ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Суд не погоджується з вказаними доводами з огляду на наступне:
Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частини 1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України визначають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписом ст.235 Цивільного кодексу України визначено поняття удаваного правочину ( це правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили).
Отже, основною ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було укладено.
Загальні умови здійснення спільної діяльності встановлені статтями 1130 -131 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Правові засади оренди землі регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Стаття 13 Закону України "Про оренду землі" - встановлює, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Вимоги до умов такого договору передбачені ст.15 Закону України "Про оренду землі" : істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності-земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Як свідчать умови спірного договору №6 про спільний обробіток земельної ділянки від 23.12.2015р. його метою є об'єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в розділі І та 2 цього договору.
Як зазначено у п.1.4., 2.1. договору земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку з метою якісного проведення виробничого навчання учнів училища та отримання обома сторонами прибутку, тобто, право власності на вирощену сільськогосподарську продукцію та доходи мають обидві сторони, виходячи з умов договору.
Отже, наявність у спірному договорі умов про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки не змінює правової природи такого договору, як договору про спільну діяльність.
Надані відповідачами докази підтверджують, що їх дії відповідають меті договору про спільний обробіток земельної ділянки: статистичний звіт станом на 01.09.2016р.; розклад занять, в т.ч. щодо проведення виробничого навчання; акти виконаних робіт щодо агротехнічних заходів, надання спонсорської допомоги (а.с.81-94, 123-193).
Представник відповідача-1 надала пояснення, що за останні більше ніж 25 років училище не отримало жодної одиниці техніки, відсутнє фінансування на її придбання та оновлення застарілого парку сільськогосподарської техніки. Виробниче навчання та виробнича практика за участю відповідача-2 надає можливість учням проходити навчання та виробничу практику на сучасній техніці.
Також ним зазначено, що власної техніки та фінансових ресурсів достатньо лише для обробки 50 га землі, з наявних 213,1 га. Доходи від спільної діяльності використовуються для покращення навчального процесу та для поповнення матеріальної бази училища.
Вказане вище свідчить, про помилковість доводів прокурора та позивача щодо удаваності спірного правочину. За своєю правовою природою оспорюваний договір є саме договором про спільну діяльність, а не договором оренди.
Суд також відхиляє доводи позивача та прокурора щодо недотримання сторонами спірного договору вимог ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" з тих підстав, що статтею 3 цього закону встановлено, що його дія не розповсюджується на управління землею.
Крім того, суд погоджується з доводами відповідача-2, що земельна ділянка площею 213,1 га надана державою ПТУ №17 у постійне користування, а не на праві оперативного управління Міністерством освіти України, тому укладання договору про спільну діяльність є правомірним: саме землекористувач - відповідач-1 самостійно здійснює господарювання на переданій йому земельній ділянці, а не інша особа, що відповідає приписам ст.ст. 92-95 Земельного кодексу України.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Право на звернення до господарського суду полягає у захисті порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України).
У даній справі прокурором та позивачем не доведено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі позивача.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.
За таких обставин відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним та звільнення земельної ділянки відповідачем-2.
У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, - суд
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2016р.
Суддя Л.І. Васильєва