"07" листопада 2016 р. Справа № 916/2300/16
Суддя господарського суду Одеської області Волков Р.В., розглядаючи справу
За позовом: Прокурора Одеської області в інтересах держави,
До відповідачів:
1. Одеської міської ради (м. Одеса);
2. Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (м. Одеса);
3. Приватного вищого навчального закладу "Одеський коледж комп'ютерних технологій "Сервер" (м. Одеса);
про визнання незаконним та скасування пункт рішення Одеської міської ради, визнати недійсним договору оренди в частині,
за участю представників сторін:
прокурор: Тунік В.М. ( за посвідченням);
від відповідача 1: ОСОБА_1 ( за довіреністю);
від відповідача 2: ОСОБА_2 ( за довіреністю);
від відповідача 3: ОСОБА_3 ( за довіреністю);
встановив:
Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі територіальної громади до відповідачів, Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Приватного вищого навчального закладу „Одеський коледж комп'ютерних технологій „Сервер” про визнання незаконним та скасування п.3 рішення Одеської міської ради № 476-VII від 16.03.2016 „Про встановлення розміру орендної плати” та про визнання недійсним п.2.2 нової редакції договору оренди нежитлового приміщення № 20/5 від 06.03.2006, укладеної між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним вищим навчальним закладом „Одеський коледж комп'ютерних технологій „Сервер”.
В обґрунтування своїх вимог посилається на незаконне встановлення Відповідачу-3 пільгової орендної плати, оскільки він є вищим навчальним закладом та відповідно не має право на таку пільгу.
Відповідач-1 позов не визнав, посилаючись як на відсутність у прокурора права звернення з таким позовом, так і на відсутність порушень діючого законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення та укладання нової редакції договору. Вказує на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у суді, відсутність інтересів держави в цьому спорі, відсутність у Відповідача-1 делегованих повноважень органів виконавчої влади, здійснення Відповідачем-2 представництва інтересів територіальної громади, помилковість віднесення прокурором Відповідача-3 до вищих навчальних закладів, а також на інші зазначені у відзиві та поясненнях обставини.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з дотриманням чинного законодавства та укладання нової редакції договору оренди відповідно до вказаного рішення та в межах наданих повноважень.
Відповідач-3 також позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що він не є вищим навчальним закладом, встановлення пільги не є порушенням чинного законодавства, відсутність у прокурора права на подачу позову виходячи з чинної редакції Закону України „Про прокуратуру”, необхідність залишення позову без розгляду. Ці та інші заперечення виклав у відзиві та поясненнях, наданих до матеріалів справи.
Прокурор також надав додаткові пояснення по справі, в яких обґрунтував свою позицію як щодо можливості представляти інтереси держави, так і щодо безпідставності отримання пільги Відповідачем-3. Зазначає, що вказівка на подання позову в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси не свідчить про визначення територіальної громади саме в якості позивача по справі.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.4 статті 23 Закону України „Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Як зазначено у абз.4 ч.1 ст.2 статті 2 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті визначено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону „Про прокуратуру”, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Статті 29 Господарського процесуального Кодексу України встановлює, що прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.
Згідно з ч.3 ст.23 Закону „Про прокуратуру” право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно до ч.2 ст.29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
У тексті позовної заяви по справі прокурор зазначив, що позов подано в інтересах держави в особі територіальної громади.
Як зазначено в п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Відповідно до п.2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Згідно до ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
За змістом зазначених норм у сукупності, позивачем у справі за позовом прокурора може бути виключно орган державної влади, місцевого самоврядування або інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено повноваження щодо захисту інтересів держави.
Відповідно до п. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” №7 від 23.03.2012р. (зі змінами та доповненнями), господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України.
Вказаною Постановою Пленуму також передбачено необхідність залишення позову без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 ГПК України у разі порушення провадження у справі за позовом прокурора, якщо прокурор не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, або не обґрунтував наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави або громадянина в суді.
З тексту позовної заяви вбачається, що позов подано „в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси”. З такого формулювання вбачається, що інтереси держави по справі представляє вказана територіальна громада, тобто вона є носієм певних державних інтересів.
Прокурор посилається на Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 р., де зазначено, що «Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств».
Проте таке широке застосування поняття «інтереси держави» у законодавстві про прокуратуру зазнало критики з боку Венеціанської комісії під час підготовки висновку щодо проекту Закону України «Про прокуратуру». Зазначалось, що термін інтереси держави можна трактувати дуже широко і він може включати в себе загальний принцип законності - з тим наслідком, що будь-яке ймовірно неправильне застосування закону, навіть у відносинах між приватними особами, може розглядатися як порушення державних інтересів та дозволяло б втручання прокурора.
Як вже зазначалось, обов'язковою підставою для представництва прокурором інтересів держави має бути наявність порушень або загрози порушень цих самих інтересів.
Конституційний Суд України в Рішенні № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв'язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об'єктивного та прямо не опосередкованого в суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.
Тобто, посилання прокурора на порушення певних норм чинного законодавство самі по собі не можуть бути доказом порушення інтересів держави та підставою для представництва. Необхідно зазначити в чому саме полягає не абстрактний, а конкретний матеріальний або нематеріальний інтерес держави.
По цій справі такий конкретний інтерес держави фактично відсутній, оскільки в результаті задоволення позову держава не одержує ніякого матеріального чи нематеріального блага, тому що можливим вигодонабувачем може бути лише територіальна громада, а не держава.
Тобто, виходячи з позовних вимог прокурора, він фактично діє не в інтересах держави, а в інтересах територіальної громади
Таким чином, посилання прокурора на здійснення захисту інтересів держави по цій справі є безпідставними, таке твердження можливе лише з посиланням на інтереси територіальної громади.
Разом з цим, діюче законодавство не передбачає можливості прокурора звертатися до суду за захистом інтересів територіальних громад.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальна громада, це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;
Згідно з п.1 ст.10 вказаного Закону, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 статті ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів декількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Вочевидь, що територіальні громади як безпосередньо, так і в особі органів місцевого самоврядування, не є частиною державної влади, оскільки можуть самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що прокурором не доведено факту порушення інтересів держави, крім того територіальна громада міста не може бути особою, яка представляє інтереси держави.
За таких обставин, позовна заява прокурора підлягає залишенню без розгляду відповідно до п.1 ч.1 ст. 81 ГПК України
На підстав викладеного та керуючись ст.ст. 2, 23, Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст. 1, 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст. 131, 140 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 81, ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Залишити без розгляду позовну заяву Прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Приватного вищого навчального закладу "Одеський коледж комп'ютерних технологій "Сервер" про визнання незаконним та скасування п.3 рішення Одеської міської ради № 476-VII від 16.03.2016 „Про встановлення розміру орендної плати” та про визнання недійсним п.2.2 нової редакції договору оренди нежитлового приміщення № 20/5 від 06.03.2006, укладеної між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним вищим навчальним закладом „Одеський коледж комп'ютерних технологій „Сервер”.
Ухвала набирає законної сили з дня її винесення і може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя Р.В. Волков