ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.10.2016Справа №910/16109/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
до Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський"
про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань за невиконання грошових зобов'язань.
Суддя Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: Клименко О.А., за довіреністю;
від відповідача: Шадевська Ж.Е., за довіреністю.
До господарського суду міста Києва надій шли позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - позивач) до Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (далі - відповідач) про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань за невиконання грошових зобов'язань.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2016 було порушено провадження у справі № 910/16109/16, розгляд справи призначено на 28.09.2016.
23.09.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмовий відзив на позов та заява про застосування строків позовної давності.
28.09.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду було подано заяву про зменшення та уточнення позовних вимог.
28.09.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмову довідку.
У судове засідання 28.09.2016 представники сторін з'явились.
У судовому засіданні 28.09.2016 судом, в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 19.10.2016.
29.09.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
10.10.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмові заперечення на відзив та письмові заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
18.10.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмові пояснення.
У судове засідання 19.10.2016 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 19.10.2016 з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.
Розглянувши у судовому засіданні 28.09.2016 заяву позивача про зменшення та уточнення позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність її прийняття, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до пунктів 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Проаналізувавши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що вказана заява не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» про стягнення основного боргу у розмірі 32 388 699,71 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва 29.03.2013 року було порушено провадження у справі № 910/5946/13.
В ході розгляду справи № 910/5946/13 судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем 28.11.2008 було укладено Договір генерального підряду № 2-2008, відповідно до якого позивач зобов'язався виконати роботи з реконструкції Національного спортивного комплексу «Олімпійський», розташованого по вул. Червоноармійська, 55 у Печерському районі м. Києва, а відповідач - сплатити їх вартість.
Відповідач свої зобов'язання за Договором генерального підряду № 2-2008 від 28.11.2008 в частині сплати суми договірного забезпечення не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 32 229 440, 85 грн, яку останній визнав повністю.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2013 у справі № 910/5946/13 позов було задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» на користь Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» 32 229 440,85 грн - основного боргу та 68 481,60 грн - витрат по сплаті судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2014 рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 було залишено без змін.
26.12.2013 господарським судом міста Києва було видано наказ на примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 у справі № 910/5946/13.
Позивач зазначає суду про те, що відповідачем не було виконано грошове зобов'язання, підтверджене рішенням господарського суду міста Києва, в повному обсязі, а саме, було сплачено лише частину коштів в загальній сумі 272 698,11 грн, внаслідок чого позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних на решту несплаченої заборгованості.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
01.04.2015 відповідачем було перераховано позивачу кошти в сумі 272 698,11 грн, в призначенні платежу зазначено, що вказана сума коштів перераховується як погашення боргу згідно наказу № 910/5946/13, виданого 26.12.2013 господарським судом міста Києва, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією банківської виписки по особовому рахунку позивача.
Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої Наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В свою чергу господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
З огляду на вищенаведене, додана позивачем до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку позивача є первинним документом, а відповідно і належним та допустимими доказом в розумінні статей 33, 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.
Позивач зазначає про те, що в період з 01.01.2013 - 31.03.2015 у відповідача обліковувалась заборгованість в розмірі 32 229 440,85 грн, в період з 01.04.2015 - 01.08.2016, у зв'язку із сплатою відповідачем коштів у вищевказаній сумі, у нього наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 31 956 742,74 грн, що підтверджується матеріалами справи, а саме банківськими виписками по особовому рахунку позивача.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи про те, що заборгованість виникла не з його вини, оскільки виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/5946/13 відбувається за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а не за рахунок відповідача.
Проте суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищезазначене, доводи відповідача щодо того, що борг виник не з його вини є безпідставними з точки зору приписів чинного законодавства України.
Таким чином, позивачем доведено належними доказами, а відповідачем не спростовано факт порушення свого грошового зобов'язання за Договором генерального підряду № 2-2008 від 28.11.2008.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.
Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.
Відповідачем було подано суду заяву про застосування строку позовної давності.
Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з п. 2.3 Постанови № 10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Позивач визначив наступні періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних:
- на суму боргу в розмірі 32 229 440,85 грн: 01.01.2013 - 31.03.2015;
- на суму боргу в розмірі 31 956 742,74 грн (тобто після часткової оплати відповідачем заборгованості): 01.04.2015 - 01.08.2016.
Враховуючи те, що позовну заяву було подано позивачем до господарського суду міста Києва 01.09.2016, про що свідчить відбиток штампу відділу діловодства господарського суду міста Києва, то, враховуючи положення ст. 257 Цивільного кодексу України, період нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, за яким не пропущено строк позовної давності, становить 2 вересня 2013 року - 1 вересня 2016 року (дата подання позовної заяви до суду).
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням застосування строку позовної давності, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 2 810 219,60 грн.
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
При здійсненні перерахунку розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, з урахуванням часткового пропуску строку позовної давності, судом встановлено, що сума інфляційних втрат при скорегованому періоді їх нарахування, виходить більшою, ніж та, яку позивач заявив до стягнення, відтак позовні вимоги в частинні стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання в загальному розмірі 27 838 237,09 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 27 191 882,28 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55; ідентифікаційний код: 14297707) на користь Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код: 23527052) 3% річних в розмірі 2 810 219 (два мільйони вісімсот десять тисяч двісті дев'ятнадцять) грн 60 коп. та інфляційні втрати в розмірі 24 381 662 (двадцять чотири мільйони триста вісімдесят одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 68 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55; ідентифікаційний код: 14297707) на користь Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код: 23527052) витрати по сплаті судового збору в розмірі 201 900 (двісті одна тисяча дев'ятсот) грн 79 коп.
Повне рішення складено 08.11.2016.
Суддя О.В. Нечай