Справа № 346/5868/16-а
Провадження № 2-а/346/134/16
08 листопада 2016 р. м. Коломия
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Веселов В.М.
розглянувши матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення шкоди,-
Позивачка в своєму позові ставить питання про стягнення завданої шкоди з відповідачів - Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України - в зв'язку з ненаправленням Коломийським ВДВС відповідної постанови про закінченння виконавче провадження до Державної прикордонної служби, внаслідок чого з позивачки не було своєчасно знято обмеження щодо права виїзду за межі України і вона понесла матеріальні збитки.
Згідно з п/п4 ст.27 КАС України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до ст.8 КАС України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.8 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.
Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:
«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).
50. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "ОСОБА_2 проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "ОСОБА_3 проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).
Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).
69. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).
70. У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "ОСОБА_2 проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "ОСОБА_4 проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).
Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.
У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду, до мене поступила справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення шкоди.
Повідомляю, що мною 17.04.2014 року було розглянуто подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції, у зв'язку з наявністю виконавчого провадження по виконавчому листу № 202/26225/13-ц про стягнення з позивачки ОСОБА_1 заборгованості по отриманому кредиту на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в розмірі 78 568,05 грн.,і ухвалою суду, яку мною було винесено, позивачку тимчасово було обмежено у праві виїзду за межі України, до виконання нею своїх майнових зобов'язань по сплаті заборгованості на користь ПАТ КБ «Приватбанк» по отриманому кредиту в розмірі 78 568,05 грн. згідно рішення Індустріального районного суду по справі № 202/26225/13-ц, згідно з яким позивачці не було дозволено виїхати за межі України.
В подальшому ухвалою від 17 жовтня 2016 року , яку мною було винесено по справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Коломийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування тимчасовго обмеження у праві виїзду за межі України, дане обмеження було скасовано.
Таким чином, мною було розглянуто справу з винесенням ухвали про заборону виїзду позивачці ОСОБА_1 за межі України і ухвалу про скасування обмежень щодо виїзду позивачки ОСОБА_1 за межі України.
На даний час позивачкою ставиться питання про відшкодування шкоди з відповідачів - Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, в зв'язку з тим ,що після того як було закінчено виконавче провадження, відповідальні особи ВДВС не направили відповідну постанову до Державної прикордонної служби України про зняття з ОСОБА_1 обмеження щодо права виїзду за межі України по ухвалі, яка була винесена мною 17.04.2014 року.
Відповідно за ухвалами, які мною були прийняті 17 квітня 2014 року та 17 жовтня 2016 року наступили правові наслідки , про які зазначено в позові позивачки.
Вищенаведені дані дають мені підстави і право керуючись ст.ст.27,30,31 КАС України задовольнити самовідвід по даній справі, оскільки подальший розгляд даної справи, враховуючи те що мною були розглянуті і прийняті ухвали про обмеження виїзду позивачки за межі України,а також ухвала про скасування обмеження виїзду позивачки за межі України , може викликати сумнів в моїй об'єктивності та неупередженості,а також перешкодить бути об'єктивним і неупередженим під час безпосереднього розгляду даної справи.
Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), слід заяву про самовідвід задовольнити.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.126 Конституціії України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004, п.4 ст. 20, ст. ст.27,30,31 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, справа Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, -
ухвалив:
Заяву про самовідвід судді Веселову В.М. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення шкоди- - задовольнити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Веселов В. М.