79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.11.06 Справа № 4/2357-6/373
За позовом: Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м. Львів
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Віконт», с.Рясна-Руська
про: стягнення 779грн. 29коп.
Суддя Гоменюк З.П.
Представники:
від позивача: Терех-Лагодюк О.М. - предст.
від відповідача: Шабуцька О.М. - предст.
Представникам сторін, роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме їх процесуальні права та обов'язки, зокрема, права заявляти відводи.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Львівським комунальним підприємством «Залізничнетеплоенерго» подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Віконт» про стягнення 750грн. 48коп. основного боргу, 6грн 09коп. пені та 22грн. 72коп. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 10.11.2006р. за даним позовом судом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 20.11.2006р.
В судовому засіданні представником позивача подано заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних збитків, в зв»язку з сплатою відповідачем даних сум та просить стягнути суму сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Представник відповідача повідомив суд про сплату 13.11.2006р. платіжним дорученням №440 суми позову в розмірі 779грн. 29коп. та заперечує проти стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки позивачем не виставлялось рахунку за спожиту теплову енергію і тому відповідач не міг знати остаточної суми заборгованості, в відповідно її перерахувати.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
01.10.2004 року між ЛКП «Залізничнетеплоенерго» та товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт» було укладено договір № 451 про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до якого позивач зобов'язувався поставляти теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач в свою чергу зобов'язувався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни , передбачені договором.
Однак, відповідач своїх договірних зобов'язань по оплаті теплової енергії не виконав, внаслідок чого його заборгованість за спожиту теплову енергію станом на час звернення з позовом становила 750грн. 48коп.
Відповідно до п.7.2.3 договору №451 від 01.10.2004 року позивачем нараховано відповідачу пеню за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, яка відповідно до представленого розрахунку становить 6грн. 09коп.
Також позивач за невиконання грошових зобов'язань просить стягнути відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати за весь час прострочення платежу, розмір яких становить 22грн. 72коп.
Розглянувши дані вимоги, суд встановив, що відповідно до п. 6.3 остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться покупцем (відповідач у справі) згідно рахунку енергопостачальної організації на протязі 5 операційних днів з дня надання рахунку. Покупець одержує рахунок у енергопостачальної організації в день надання ним письмового звіту про фактично використану теплоенергію, в терміни, обумовлені даним Договором. В рахунку вказується оплата покупцем платежу в розрахунковому періоді.
Ухвалою суду від 20.11.2006р. судом зобов»язано позивача надати докази надсилання відповідачу рахунків відповідно до п.6.3. договору. Однак, позивачем вказаних вимог суду не виконано, доказів надсилання рахунку відповідачу не надано. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем згадані рахунки на адресу відповідача не направлялись, а тому відповідач не міг знати остаточної суми заборгованості за спожиту теплову енергію та відповідно, провести оплату на умовах договору.
Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Оскільки позивачем, не дотримано умов укладеного договору та не надано суду докази зворотнього, суд прийшов до висновку, що строк оплати за даним договором ще не настав.
У зв'язку із погашенням відповідачем суми боргу позивачем було подано заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних збитків та стягнення судових витрат.
Зважаючи на викладені обставини та сплату боргу відповідачем, суд прийшов до висновку припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та відмовити в стягненні судових витрат.
Керуючись ст. 613 ЦК України, ст.ст.33,43,49, п.1.1.ст. 80, ст.ст.82,84 ГПК України, господарський суд -
1. Припинити провадження у справі в частині стягнення 750грн. 48коп основного боргу, 6грн 09коп пені, 22грн. 72коп. інфляційних збитків.
2. В частині стягнення 102грн. 00коп. сплаченого державного мита та 118грн. 00коп. оплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -відмовити.
Суддя