"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/9432/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Олексієнка М.М.,
Штульман І.В.
секретаря судового засідання Музички Н.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Роєнка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновків про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Судами встановлено, що Куликівським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області при звільненні позивача 11 червня 2009 року зі служби не було виплачено одноразову грошову допомогу. Вищевказана допомога була перерахована відповідачем лише 30 жовтня 2015 року, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі 825/3302/14.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Якщо розмір сум належних працівнику при звільненні був визначений лише за результатами судового розгляду справи, відповідно до положень статті 117 КЗпП України розмір відшкодування за час звільнення необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості у порівнянні з середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Так, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ/поліції норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них мають застосуватися положення КЗпП.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про стягнення компенсації, має вирішити питання про її розмір за правилами, закріпленими у порядку.
Враховуючи необхідність уточнення розміру середньомісячного грошового забезпечення позивача та часу затримки розрахунку, колегія суддів вважає за необхідне направити справу на новий судовий розгляд.
Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді М.М. Олексієнко
І.В. Штульман