"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/3225/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Олексієнка М.М.,
Штульман І.В.
секретаря судового засідання Музички Н.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Дурави В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
за касаційною скаргою Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - Овруцька ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в подальшому уточненим, про: визнання протиправними дій Овруцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області щодо не донарахування та невиплати при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років; стягнення з відповідача недорахованих та невиплачених при звільненні: посадового окладу в сумі 8 грн 85 коп.; надбавки за спеціальне звання в сумі 4 грн 52 коп.; надбавки за вислугу років в сумі 4647 грн 63 коп.; винагороди за вислугу років в сумі 2 грн 67 коп.; середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 квітня 2014 року по 8 вересня 2015 року в сумі 7812 грн 9 коп., а всього 12 475 грн 76 коп.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 31 березня 1997 року по 14 листопада 2007 року працював на різних посадах у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки.
14 листопада 2007 відповідно до наказу № 69-о, звільнився з посади головного державного податкового інспектора Народицького відділення Овруцької МДПІ за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач має право на виплати одночасно двох надбавок за вислугу років, передбачених Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3723-XII) і постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013. Також суд першої інстанції вважав доведеним, що при здійсненні розрахунку відповідачем внаслідок арифметичних помилок позивачу не донараховано та не виплачено посадового окладу та надбавки за спеціальне звання за спірний період згідно із Законом України «Про державну службу».
Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частин другої - сьомої статті 33 Закону №3723-XII державним службовцям виплачується щомісячно надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон №3723-XII застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, Законом України «Про державну податкову службу в Україні», а в частині, що не врегульована ним - Законом №3723-XII. Відтак, спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року №509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон №509-XII).
Статтею 15 Закону №509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. В розумінні вимог статті 24 Закону №3723-XII прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.
Щодо державних службовців то класифікація їх посад та категорії визначені правовими нормами статті 25 Закону №3723-XII. Частина четверта вказаної статті прямо зазначає, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
Зазначене свідчить про чітке законодавче розмежування на працівників державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону №509-XII та працівників, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.
Посади усіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону №3723-XII.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №503-р (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року №1336) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.
Також, вказане розмежування в статусі працівників податкової служби відображено в постанові Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9 березня 2006 року №268.
В додатку №29 до зазначеної постанови наведена схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають ранг державного службовця, а в додатку №30 - схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають спеціальні звання. Посадові оклади, які визначені цими додатками, є різними.
У межах своїх повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання» від 12 вересня 1997 року №1013 (далі - Порядок №1013).
Відповідно до пункту 1 Порядку №1013 до стажу роботи, що дає право на одержання винагороди за вислугу років, включається час роботи в органах державної податкової служби. За пунктом 2 - винагорода за вислугу років виплачується посадовим особам органів державної податкової служби у таких розмірах: від 1 до 2 років - 5%, від 2 до 5 років - 10%, від 5 до 10 років - 20%, від 10 до 15 років - 25%, від 15 до 20 років - 30%, від 20 до 25 років - 35%, від 25 і більше років - 40%.
Частинами першою - третьою пункту 3 Порядку №1013 передбачено, що розмір винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання. Нарахування та виплата винагороди за вислугу років провадяться щомісяця за фактично відпрацьований час у межах встановленого фонду оплати праці.
Судами встановлено, що позивач під час перебування на посаді в податкових органах мав спеціальне звання «Інспектор податкової служби ІІІ рангу», у 2000 році йому було присвоєно чергове спеціальне звання - «Інспектор податкової служби ІІ рангу», у 2004 році присвоєно чергове спеціальне звання - «Інспектор податкової служби І рангу».
Необхідно зазначити, що посади, на яких перебував позивач в період з 31 березня 1997 року по 14 листопада 2007 року ні положеннями статті 25 Закону №3723-XII, ні положеннями розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №503-р, до жодної категорії державних службовців не відносились, а тому йому ранг державного службовця на час перебування на вказаній посаді не присвоювався. Відповідно, відсутні підстави для додаткової виплати надбавки за вислугу років державної служби.
Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач отримував надбавку за вислугу років, передбачену для осіб, що мають спеціальні звання, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013. Розмір надбавки за вислугу років, яку отримував ОСОБА_4 як посадова особа органів державної податкової служби, що має спеціальне звання, передбаченої постановою №1013, є значно вищим від розміру надбавки, передбаченої статтею 33 Закону №3723-XII.
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право на отримання одночасно двох видів надбавок за вислугу років. А різне визначення складових заробітної плати та різні механізми їх нарахування не дають права позивачу як працівнику (посадовій особі) податкового органу на одночасне отримання і посадових окладів, і доплат за звання (ранг), і доплат за вислугу років.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суди погодилися з доводами позивача щодо помилок відповідача у нарахуванні винагороди за вислугу років через невірний обрахунок кількості робочих, вихідних та святкових днів.
Разом з тим, приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій не надали оцінку доводам відповідача, що прийняте роботодавцем рішення про перенесення робочих днів змінює графік роботи підприємства і норму тривалості робочого часу у місяцях, в яких запроваджено перенесення робочих днів. Проте, зазначене рішення не спричиняє зменшення тривалості робочого часу впродовж року фонду оплати праці, обсягів виробництва, надходжень бюджетних коштів тощо. В свою чергу, норми тривалості робочого часу на кожен рік встановлюються Міністерством праці та соціальної політики України.
Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді М.М. Олексієнко
І.В. Штульман