"12" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/64404/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,
при секретарі Корецькому І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2013
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2013
у справі № 806/6676/13-а Житомирського окружного адміністративного суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська промислова компанія «Крок»
до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2013, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 13.09.2013 № 000109222, № 000108222.
У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти касаційної скарги, представник позивача просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.08.2013 № 397/22-2/33309435. Згідно з цим актом товариство порушило норми підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138, пунктів 138.2, 138.8 ст. 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищило витрати у податковому обліку за 1 півріччя, 3-и квартали 2012 року, 2012 рік на загальну суму 610000,00 грн. та податковий кредит у сумі 122000,00 грн. у податковому обліку за травень 2012 року за господарськими операціями з поставки від ТОВ «Альфакем Україна» сировини (хром), у результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 128100,00 грн. у податковому обліку за 1 півріччя, 3-и квартали 2012 року, 2012 рік, та ПДВ на 122000,00 грн. у податковому обліку за травень 2012 року
Висновок про нереальність операцій з поставки обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності ТОВ «Альфакем Україна», як-то: відсутність у цього товариства основних засобів, трудових ресурсів; фіктивність постачальників цього контрагента у ланцюзі поставки; на інформацію, встановлену у межах кримінальної справи № 75-00197, порушеної за фактом фіктивного підприємництва при створенні ряду підприємств, зокрема ТОВ «Альфакем Україна», кримінальної справи № 28-3597, щодо створення цього товариства без наміру здійснення господарської діяльності, а тільки з метою прикриття незаконної діяльності - переведення безготівкових коштів у готівку.
За результатами перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення 13.09.2013 № 000109222 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 128100,00 грн. за основним платежем та 64050,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 000108222 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 122000,00 грн. за основним платежем та 61000,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).
У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Альфакем Україна» товару (сировина - хром) за договором поставки від 07.05.2012 № 10/05 від імені цього постачальника виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку за вищевказані податкові звітні періоди.
Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).
Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.
Разом із тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Альфакем Україна» товару як і юридична оцінка документів, виписаних від імені цього постачальника, та на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у власному податковому обліку не можуть вважатися встановленим (наданою) правильно огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Альфакем Україна» товару, обґрунтувавши цей висновок посиланням на підтвердження обставин щодо поставки наявними у матеріалах справи доказами (копії договору поставки від 07.05.2012 № 10/05, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових накладних на склад, накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, виписок по банківському рахунку); недоведеності з боку контролюючого органу, що правочин між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна» укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а операції з поставки носять безтоварних характер.
При цьому, судом не було надано оцінки доводам ОДПІ щодо відсутності у ТОВ «Альфакем Україна» основних засобів, трудових ресурсів, а також щодо інформації, яка зафіксована в доказах, які є в матеріалах кримінального провадження № 75-00197, порушеного за фактом фіктивного підприємництва при створенні ряду підприємств, зокрема: ТОВ «Альфакем Україна», кримінального провадження № 28-3597, порушеного СВ ДПІ у Вишгородському районі Київської області за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 ст. 205, частиною 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, зокрема щодо створення цього товариства без наміру здійснення господарської діяльності, а тільки з метою прикриття незаконної діяльності - переведення безготівкових коштів у готівку. Крім того, ОДПІ також посилалась на інформацію, встановлену у межах розслідування кримінальної справи № 07-6068 по обвинуваченню громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частиною 5 ст. 27, частиною 3 ст. 28, частинами 2 та 3 ст. 212, частиною 3 ст. 28, частинами 2 та 3 ст. 358, частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 366, частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 200 КК України, щодо створення ТОВ «Альфакем Україна» з метою прикриття незаконної діяльності.
Наведеним доводам ОДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Альфакем Україна» товару суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум витрат та податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цієї юридичної особи.
Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона
За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.
Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 12.01.2016 у справі за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин були помилково не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, а вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок послуг в операціях з ТОВ «Альфакем Україна», так і юридичної сили первинних документів як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Альфакем Україна» товару, перевірити доводи ОДПІ щодо фіктивності ТОВ «Альфакем Україна», зокрема інформацію, яка зафіксована в доказах, які є в матеріалах наведених вище кримінальних проваджень; для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задовольнити частково, скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко
Судді: ПідписО.А. Веденяпін
ПідписВ.П. Юрченко