12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/59827/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,
при секретарі: Корецькому І.О.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013
у справі № 2а-319/10/0770 Закарпатського окружного адміністративного суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Електра»
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.01.2011 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 25.01.2010: № 0000112341/0 та № 0000122341/0.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для донарахування у податковому обліку позивача податкового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.01.2010 за № 16/23-1/30541459. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищив валові витрати на загальну суму 428130,00 грн. у податковому обліку за ІІІ та ІV квартали 2006 року, І та ІІ квартали 2007 року, І квартал 2008 року, І та ІІ квартали 2009 року та податковий кредит на загальну суму 85626,00 грн. у податковому обліку за вересень, листопад, грудень 2006 року, січень, квітень, травень, червень 2007 року, січень 2008 року, квітень, травень, червень 2009 року за наслідками нікчемних правочинів з поставки від ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» підрядних послуг, у результаті чого позивач занизив податок на прибуток на загальну суму 83366,00 грн. у податковому обліку за ІV квартал 2006 року, І та ІІ квартали 2007 року, І квартал 2008 року, І та ІІ квартали 2009 року; ПДВ на загальну суму 65493,00 грн. у податковому обліку за грудень 2006 року, січень, квітень, травень, червень 2007 року, січень 2008 року, квітень, травень, червень 2009 року. Висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» обґрунтовано тим, що ці юридичні особи є пов'язаними особами (засновник та директор позивача з часткою у 50 % є ОСОБА_2, який одночасно є засновником ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» із часткою у 50 %), а умовами договорів. укладених між ними було передбачено відстрочку платежу у 36 місяців, що суперечить нормам Цивільного кодексу України (ЦК України).
За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.01.2010: № 0000112341/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку на прибуток на загальну суму 125049,00 грн., у тому числі: 83366,00 грн. за основним платежем та 41683,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000122341/0 - про визначення грошового зобов'язання із ПДВ на загальну суму 83839,50 грн., у тому числі: 55893,00 грн. за основним платежем та 27946,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» електромонтажних робіт сторони підписали акти приймання виконаних підрядних робіт; від імені цього постачальника на адресу позивача були виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.
Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір; втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та включення сум ПДВ до складу податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Як встановлено у судовому процесі, умовами договорів поставки позивачу від ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» електромонтажних робіт передбачалась відстрочка платежу на 36 місяців з дня підписання актів виконаних робіт, що у поєднанні із тим, що сторони цих договорів є пов'язаними особами (засновник та директор позивача з часткою у 50 % є ОСОБА_2, який одночасно є засновником ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» із часткою у 50 %), стало підставою для висновку ОДПІ про нікчемність цих правочинів. При цьому, факт поставки ТОВ «ПБФ «Електра Плюс» у судовому процесі ДПІ не оспорює.
Відповідно до частини 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 ст. 854 ЦК України).
Зміст вказаних норм свідчить, що порядок розрахунків між сторонами договору підряду може бути визначений ними у такому договорі за обопільною згодою.
Такий висновок відповідає принципу свободи договору, встановленому у ст. 627 ЦК України, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочини між позивачем та ТОВ «ПБФ «Електра Плюс», за наслідками господарських операцій, здійснених на їх виконання, позивач сформував валові витрати за ІІІ та ІV квартали 2006 року, І та ІІ квартали 2007 року, І квартал 2008 року, І та ІІ квартали 2009 року та податковий кредит за вересень, листопад, грудень 2006 року, січень, квітень, травень, червень 2007 року, січень 2008 року, квітень, травень, червень 2009 року були предметом розгляду судом у адміністративній справі № 13150/11/9104зп позовом ДПІ у м. Ужгороді до ТОВ «ВКФ «Електра», ТОВ «Проектно-будівельна фірма «Електра-Плюс» про стягнення грошових коштів в доход держави за правочинами, вчиненими в супереч інтересам держави і суспільства. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.02.2011 (набрала чинності з 18.12.2012) в позові відмовлено. В цій постанові суд встановив обставини щодо укладення та виконання договорів підряду між ТОВ «ВКФ «Електра», ТОВ «Проектно-будівельна фірма «Електра-Плюс». Застосувавши частину 1 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції в даній справі обґрунтовано взяв до уваги ці обставини як преюдиційні та зробив обґрунтований висновок про недоведеність з боку ДПІ, що договори між позивачем та ТОВ «Проектно-будівельна фірма «Електра-Плюс» суперечать інтересам держави і суспільства. З огляду на недоведеність у судовому процесі обставин нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «ПБФ «Електра Плюс», позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за наслідками господарських відносин із цим постачальником за правилом першої із подій, встановлених підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 ст.11 Закону № 334/94-ВР та підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, безвідносно до строків здійснення розрахунків встановлених сторонами правочинів у договорі.
У відповідності до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 ст.11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення; постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписВ.П. Юрченко