м. Вінниця
07 листопада 2016 р. Справа № 802/1713/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Богоноса М.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Плахотнюка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
про: визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
21.10.2016 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - ОСОБА_3 з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувана відмова Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га для ведення особистого селянського господарства на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, на думку позивача, є незаконною. Зокрема, позивач вказав, що відмова відповідача суперечать вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
07.11.2016 року за вх. № 24134 на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли письмові заперечення проти заявленого адміністративного позову. Як підставу заперечень, представник відповідача зазначив, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В силу вимог п. 2.5.1 Наказу Держгеокадастру № 95 від 04.06.2015 року "Про деякі питання взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру / Держземагентства під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" у разі, якщо земельна ділянка передається у власність у межах норм безоплатної приватизації мають бути дотримані вимоги статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України, статей 2, 6 Закону України "Про землеустрій", статті 36 Закону України "Про охорону земель".
Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про землеустрій" землеустрій забезпечує прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях
Відповідно до ст. 45 Закону України "Про землеустрій" схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурі призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.
Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста. Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
Таким чином, на думку представника відповідача, у зв'язку з відсутністю схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель села Леляки Жмеринського району Вінницької області дозвіл на розробку документації із землеустрою не може бути наданий ОСОБА_3, оскільки вказане суперечитиме вимогам п.2.5.1 Наказу Держгеокадастру №95 від 04.06.2015 року та ст. 2, 45 Закону України "Про землеустрій".
Крім того, як вказано у листі відмові відповідача № П-7073/0-2789/6-16 від 03.06.2016 року відповідно до представлених позивачем документів, місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах, не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
Тому, представник відповідача вважає, що з метою позитивного вирішення питання щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, для обґрунтування потреби поділу масиву земель сільськогосподарського призначення зазначеного на графічних матеріалах, відповідно до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, необхідним є розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці згідно вимог ст. 45 Закону України "Про землеустрій".
Відтак, на думку представника відповідача, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області правомірно відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою бажаної для нього земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити. Крім того, вказала, що протиправні, на думку представника позивача, дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1, 25 га. на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, з підстав, що не передбачені чинним законодавством України, грубо порушують права та інтереси позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив. Додатково зазначив, що при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1, 25 га на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
14.04.2016 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га для ведення особистого селянського господарства на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.06.2016 року № П-7073/0-2789/6-16 ОСОБА_3 повідомлено, що відповідно до представлених ним документів місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
Крім того, було повідомлено, що з метою позитивного вирішення питання щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, для обґрунтування потреби поділу масиву земель сільськогосподарського призначення зазначеного на графічних матеріалах, відповідно до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, необхідним є розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці.
Зважаючи на викладені обставини, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку відмові у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.06.2016 року № П-7073/0-2789/6-16, суд зважає на наступне.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗК України).
Крім того, ч. 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Згідно з п.п. 31, 50 п. 4 Положення № 15 Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.
Пунктом 7 Положення № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.
Відтак, суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як видно із листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.06.2016 року № П-7073/0-2789/6-16, відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки аргументована тим, що у поданих документах не міститься обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
Таким чином, відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні такого дозволу, вказуючи на те, що у поданих документах не міститься обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель. Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством.
Щодо посилання відповідача на ст. 45 Закону України "Про землеустрій", як на підставу для надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про землеустрій" схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.
Разом з тим, ст. 118 Земельного кодексу України не передбачено обов'язку особи, яка подає клопотання про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подавати схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, а вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею відповідачу забороняється.
Тому, посилання відповідача на необхідність надання схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, як на підставу для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є протиправним.
Отже, відсутність схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення не може розцінюватися в контексті ч. 7 ст. 118 ЗК України, як невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, оскільки таке погодження не передбачене ч. 6 ст. 118 ЗК України.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з непередбачених законом та не підтверджених документально підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га з метою ведення особистого селянського господарства.
Відтак, адміністративний позов в частині визнання протиправною відмови відповідача, що викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.06.2016 року № П-7073/0-2789/6-16, слід задовольнити.
Оцінюючи вимоги позивача про покладення на Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області обов'язку повторно розглянути його клопотання від 14.04.2016 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, необхідно зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Таким чином, з огляду на наявність у суду права за умови задоволення вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи протиправність відмови суб'єкта владних повноважень у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, суд доходить висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим вказану вимогу також слід задовольнити.
Відповідно до ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1, 25 га. на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, що викладена у листі № П-7073/0-2789/6-16 від 03.06.2016 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 14.04.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1, 25 га. на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Стягнути в користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Богоніс Михайло Богданович