07.11.2016
Справа № 720/1876/16-ц
Провадження № 2/720/933/16
31 жовтня 2016 року Новоселицький районний суд Чернівецької області
в складі: головуючого судді Ляху Г.О.
з участю секретаря Єфтемій М.І.
представників позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -
В жовтні 2016 року позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, посилаючись на те, що 30 березня 2015 року помер її батько ОСОБА_4. Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 1,82 умовних кадастрових гектарів, яка розташована на території Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області. Спадщину вона прийняла своєчасно, оскільки на час смерті свого батька ОСОБА_4 була неповнолітньою та відповідно до ч.4 ст. 1268 ЦК України вважається особою, що прийняла спадщину - як спадкоємець першої черги за законом на рівні із іншими спадкоємцями. Однак, на час смерті спадкодавця з ним в одному господарстві проживав його батько відповідач - ОСОБА_3, який звернувшись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_4, 06 листопада 2015 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно спадкодавця. Оскільки відповідач ОСОБА_3 не мав право отримувати вказане свідоцтво на все спадкове майно, просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом.
В судовому засіданні представники позивачки позов підтримали в повному обсязі та просили задовольнити позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_3 позов визнав частково та пояснив, що він є особою похилого віку та через свою правову необізнаність не знав, що донька його сина ОСОБА_4 також має право на 1/2 частку спадково майна. У зв'язку із чим, просив суд позов задовольнити частково та визнати свідоцтво недійсним в 1/2 частці.
Представник Новоселицької державної нотаріальної контори, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився та не повідомив суд про причини своєї неявки.
Суд, вислухавши пояснення представників позивачки, відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 березня 2015 року помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії І-МИ № 160592 від 08 квітня 2016 року.
Після його смерті відкрилася спадщина на земельну частку (пай) у розмірі 1,82 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області та належала йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧВ № 0130191, виданого розпорядженням Новоселицької райдержадміністрації від 12 червня 1997 року за № 190.
Спадщину після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець за законом 1 черги прийняв його батько, звернувшись протягом шестимісячного терміну з часу відкриття спадщини із відповідною заявою до нотаріальної контори, що підтверджується матеріалами спадкової справи.
06 листопада 2015 року державний нотаріус Новоселицької державної нотаріальної контори видало свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстроване в реєстрі за № 2850, яким визнало спадкоємцем всього майна спадкодавця ОСОБА_4 його батько відповідача ОСОБА_3.
Однак, з свідоцтва про народження серії І-МИ № 186692 від 23 серпня 2013 року вбачається, що спадкодавець ОСОБА_4 був батьком позивачки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб.
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Як вбачається з вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення
Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст.ст. 328, 373 ЦК України право власності на землю набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною першою статті 215 ЦПК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
За змістом роз'яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Таким чином, підставою для оспорювання свідоцтва про право на спадщину є порушення прав інших осіб у зв'язку з видачею такого свідоцтва.
Враховуючи, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 позивачка, яка є його донькою, була неповнолітньою та від прийняття спадщини не відмовилась, вона вважається такою, що прийняла спадщину на рівні із іншими спадкоємцями 1 черги за законом, в даному випадку з батьком спадкодавця відповідачем ОСОБА_3.
Тому, суд оцінивши зібрані у справі та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, виходячи з рівності часток у спадщині кожного із спадкоємців за законом 1 черги, приходить до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом слід визнати частково недійсним в 1/2 частці спадкового майна, яку успадкувала позивачка.
Доводи позивача про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом слід визнати недійсним в цілому, суд вважає безпідставним.
Вирішуючи пред'явлені позовні вимоги до Новоселицької державної нотаріальної контори суд виходить з того, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Порядок вчинення нотаріальних дій регламентується вказаним законом та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Згідно з пунктом 26 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що якщо у конкретній справі виникає спір між спадкоємцями щодо певного спадкового майна, тощо, сторонами у справі є не спадкоємець і нотаріус, а спадкоємці між собою, оскільки нотаріус не заявляє майнові права щодо спадщини, а лише вчиняє процесуальні нотаріальні дії щодо такого майна. Якщо особа вважає, що внаслідок укладення правочину було порушено її права та охоронювані законом інтереси, вона повинна звернутися з відповідним позовом до іншої сторони, яка є учасником цього правочину, а не до нотаріуса, що посвідчував цей документ.
Матеріалами справи встановлено, що спірне свідоцтво про спадщину було видано на підставі заяви відповідача ОСОБА_3 від 23 червня 2015 року, який повідомив нотаріуса про те, що крім нього інших спадкоємців не має.
Зважаючи на те, що нотаріус при видачі свідоцтва про спадщину дотрималась вимог глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і не могла знати про порушення прав та інтересів позивачки, суд приходить до висновку, що нотаріальна контора є неналежним відповідачем у даній справі, а тому пред'явлений до неї позов є безпідставним.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по справі у виді сплаченого судового збору.
На підставі ст.ст. 203, 215, 216, 236, 321, 328, 373, 1216-1218, 1225, 1261, 1267-1270 ЦК України, суд керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208-218 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати частково недійсним в 1/2 частці свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 2850 та видане Новоселицькою державною нотаріальною конторою 26 листопада 2015 року ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5, який помер 30 березня 2015 року.
В решті заявлених позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір по справі у виді сплаченого судового збору в сумі 551 гривні 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: