Справа № 496/3166/16-ц
Провадження № 2/496/1689/16
24 жовтня 2016 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Галич О.П.,
при секретарі - Дигуляр А.С.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Біляївського районного суду Одеської області цивільну справу за позовна заявою ОСОБА_1 до Біляївської міської ради Одеської області про набуття права власності, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та просить винести рішення, яким за набувальною давністю, визнати право власності на житловий будинок за адресою: м. Біляївка, вул. Крайня № 48, з господарськими будівлями та спорудами за мною ОСОБА_1. Свої вимоги обґрунтовує тим, що все своє свідоме життя проживала та проживає у будинку за адресою: м. Біляївка вул. Крайня 48. У зазначеному житловому будинку вона проживала разом зі своєю прабабусею - ОСОБА_3, бабусею - ОСОБА_4 та моїм батьком - ОСОБА_5. 15 квітня 2000 року її прабабуся ОСОБА_3 померла (про що свідчить свідоцтво про смерть від 16.04.2000р., с.І-ЖД № 214507). 12 жовтня 2005 року її бабуся ОСОБА_4 померла (про що свідчить свідоцтво про смерть від 24.11.2005р., с.І-ЖД № 029413). 13.05.2013 року помер її батько ОСОБА_5 (про що свідчить свідоцтво про смерть від 14.05.2013р., с.І-ЖД № 335660). Після смерті батька, зазначеним будинком володіє сама, здійснюючи всі дії та витрати щодо утримання тощо. За життя батька позивач жодним чином не цікавилась правовим режимом будинку у якому вони проживали. Так як, вважала, що це будинок батька, якій він успадкував в свою чергу, від бабусі. Згодом, намагаючись оформити спадкове майно після смерті батька, шляхом надання низки запитів нотаріусом, з'ясувалось, що відсутні будь які правовстановлюючі документи на будинок в якому стільки років проживала родина. Позивач особисто зареєструвала своє місце проживання у цьому будинку ще 01.12.2005р. року (при отриманні паспорту), а відповідно й проживала та користувалась цим будинком. Її батько вступив у володіння цим будинком та здійснював його утримання після смерті бабусі (його мами), а саме з 2005 року спільно з позивачем. З моменту смерті батька й до сьогоднішнього дня таке утримання будинку фактично здійснює позивач. З огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 344 Цивільного кодексу України “особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є”. Враховуючи, що позивач є донькою ОСОБА_5 та те, що згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України є спадкоємцем першої черги, можливо й стверджувати, що вони володіють цим будинком більше як 10 років. Зазначені вище факти підтверджується доданими документами, актом депутата Біляївської міської ради, квитанціями щодо сплати комунальних послуг та, при необхідності, можуть бути підтверджені свідками. Також, про відкритість володіння свідчать регулярно оплачувані комунальні платежі, а відповідно й відкриття особових рахунків. Останнє, свідчить й про закінчення будівництвом об'єкту (будинку), бо електроенергію підключали до об'єктів будівництво яких завершене. Про відкритість володіння свідчить й відповідний запис у земельно-шнуровій книзі міської ради, відносно того, що за ОСОБА_6 числиться земельна ділянка за адресою м. Біляївка, вул. Крайня 48. Останнє свідчить й про те, що цей будинок не є самовільно збудований. Так як рішення про надання землі у користування під будинком в той час, одночасно було й дозволом на його будівництво. З огляду на вказане просить задовольнити позов.
Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав та просив його задовольнити.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Ч. 1 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Суд приймає до уваги той факт, що відповідач, погодившись з позовом, визнав обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, та приймає їх, що не буде суперечити положенням ч. 4 ст. 174 ЦПК України.
Верховний Суд України у відповідних правових позиціях (викладено у Віснику Верховного Суду України № 3 (163) 2014р. ст. 27-31) щодо деяких питань, висловив свою позицію щодо застосування ст. 344 ЦК, визначивши як поняття (їх розуміння), які використовуються цією статтею, так і узагальнив основні умови визнання права власності у порядку визначеному ст. 344 ЦК.
Так, ВСУ зазначає, що "набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння майном за певних умов".
Поняття "фактичне володіння майном" визначене ст. 397 ЦК. Відповідно до ч. 1 ст. 397. ЦК "володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе".
У свою чергу, ВСУ визначив низку умов визнання права власності за ст. 344 ЦК. Першою умовою ВСУ визначає «добросовісність володіння». Разом з тим ВСУ зазначає, що факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). Позивач не порушував норм закону чи будь-яких прав осіб.
Згідно ст. 151 Житлового Кодексу Української РСР громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок, зобов'язані забезпечити його схоронність, проводити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Саме це й здійснювала позивачка та її родина.
ВСУ, проаналізувавши цілу низку норм, стверджує про наявність презумпції правомірності володіння майном (ч. 5 ст. 12 ЦК, ч. 2 ст. 328 ЦК та ін.).
Така позиція ВСУ підтверджується й ч. 3 ст. 397 ЦК, яку як видно з посилань, суд не аналізував, але яка прямо про це свідчить. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 397 ЦК фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. У свою чергу, саме з правомірністю володіння ВСУ пов'язує й добросовісність володіння.
Добросовісність володіння підтверджується й тим, що за весь час володіння позивачем та її родиною будинком жодна особа (міська рада, тощо) не зазначала про порушення свого права власності або володіння, а, відповідно, не зверталась до мене (нас) з вимогою щодо повернення майна, віндикаційним позовом тощо.
Другою умовою ВСУ є відкритість володіння. ВСУ зазначив, що володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Також, ВСУ зазначив, що приховування є порушенням цієї вимоги (умови).
Враховуючи наведене, вважаю, що відкритість володіння позивача підтверджується матеріалами справи, довідками, актом депутата тощо. Також вважаю, що доказом відкритості володіння позивача є сплата комунальних послуг, запис у земельно-шнуровій книзі міської ради, відносно того, що за ОСОБА_6 (тобто її прабабусею) числиться земельна ділянка за адресою м. Біляївка, вул. Крайня 48 (про що свідчить відповідна довідка). Останнє може свідчити не тільки про виконання позивачем законодавчо визначених обов'язків, а й про певне декларування її родиною володіння майном перед контролюючим органом. Так як у відповідності до ст. 154 Житлового Кодексу Української РСР виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів здійснюють контроль за утриманням будинків, що належить громадянам.
Отже, декларування себе як володільця майна, перед контролюючими органами, свідчить про не прихованість володіння позивача й відповідно про відкритість.
Третьою умовою є безперервність володіння протягом встановленого строку.
Про строк володіння майном разом з батьком з 2005 року свідчать відповідні довідки про місце проживання видані Біляївською міською радою, свідчення сусідів, які зафіксовані у відповідному акті депутата й сплата комунальних послуг тощо.
Також у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що сім'я позивача так і позивач весь вказаний час відкрито володіли визначеним майном.
Окрім зазначених умов, ВСУ зазначає про необхідність довести (з'ясувати) також, що майно може бути об'єктом набувальної давності. Тобто, не виключене з цивільного обороту (ст. 178 ЦК) або щодо цього майна не встановлений особливий режим набуття права власності, як щодо військового майна чи земельної ділянки, порядок набуття права на яку визначений ст. 119 Земельного кодексу України.
Даний будинок цілком може бути об'єктом набувальної давності у порядку визначеному ст. 344 ЦК України. Він розташований на земельній ділянці, яка не приватизована й набуттям права власності не порушуються права сторонніх осіб. Не є будинок, який є предметом позову, й складовою частиною якогось майнового комплексу або складовою частиною речі.
Відповідної довідки БТІ та відповіді нотаріуса будинок, що є предметом позову, не зареєстрований на праві власності за ким-небудь. Отже, будь-яка титульність володіння виключається.
Отже, заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підтверджуються наданими доказами, відповідають усім умовам, з якими ВСУ пов'язує набуття права власності у порядку визначеному ст. 344 ЦК України.
Таким чином, зважаючи на повне визнання позову відповідачем та той факт, що визнання відповідачем позову, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Біляївської міської ради Одеської області про набуття права власності, задовольнити.
Визнати за набувальною давністю право власності на житловий будинок за адресою: Одеська область, м. Біляївка, вул. Крайня, № 48, з господарськими будівлями та спорудами за ОСОБА_1.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Біляївський районний суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, - протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Суддя Галич О.П.
24 жовтня 2016 року