33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"02" листопада 2016 р. Справа № 906/274/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Розізнана І.В.
судді Грязнов В.В. ,
судді Мельник О.В.
при секретарі судового засідання Берун О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" на рішення господарського суду Житомирської області від 31.08.2016р. у справі №906/274/16 (суддя Ляхевич А.А.)
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Новосілки)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (Житомирська обл., Баранівський р-н, с. Радулин)
про стягнення 277197,43 грн. (згідно з заявою про збільшення позовних вимог №02-44/742/16 від 19.08.2016р.)
за участю представників сторін:
позивача - ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_2, представник за довіреністю від 21.03.2016р.;
відповідача - не з'явився;
Судом роз'яснено позивачу та його представнику права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог №02-44/742/16 від 19.08.2016р.) 205 350 грн. заборгованості, 56687,85 грн. пені, 3865,08 грн. 3% річних, 11294,50 грн. інфляційних втрат.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" звернулося до господарського суду Житомирської області із зустрічною позовною заявою, в якій просило визнати недійсним договір №3-10-15 від 12.10.2015р., який укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Біріт імені Шевченка".
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. товариству з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви на підставі ст. 60, п. 1, ч. 1, ст. 62 ГПК України.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 31.08.2016р. у справі №906/274/16 позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 205350 грн. основного боргу, 39339, 49 грн. пені, 2424, 40 грн. 3% річних, 10378, 21 грн. інфляційних втрат, 4157, 96 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, зустрічний позов задоволити. Одночасно, скаржник в апеляційній скарзі просив відстрочити сплату судового збору за її подання до моменту ухвалення судового рішення в суді апеляційної інстанції.
Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що 20.01.2016 року ТОВ "Біріт імені Шевченка" видало довіреність ОСОБА_3 для представництва відповідача у суді, інших осіб для представництва інтересів підприємства в суді у відповідача немає. 30.05.2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" подало до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору № 3-10-15 від 12.10.2015 р., який укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Біріт імені Шевченка". Однак, ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. відмовлено відповідачу в прийнятті зустрічної позовної заяви. Суд першої інстанції відмовляючи в прийнятті зустрічної позовної заяви зазначив, що відповідач звернувся до суду вже після початку розгляду судом справи по суті, що суперечить приписам ч. 1 ст. 60 ГПК України. Як вказує скаржник, господарський суд перейшов до розгляду даної справи по суті 10.05.2016р. (протокол судового засідання від 10.05.2016р.). Разом з тим, місцевим господарським судом не з'ясовано з яких підстав представник відповідача не з'явився в судове засідання, яке було призначено на 10.05.2016 року. Так, скаржник зазначає, що представник ТОВ "Біріт імені Шевченка" - ОСОБА_4 10.05.2016 року приймав участь в засіданні комітету кредиторів приватного підприємства "Агро-терра", що підтверджується протоколом засідання комітету кредиторів. Скаржник вказує, що суд першої інстанції не надав відповідачу можливості на рівних умовах взяти участь в судовому засіданні, подати суду свої пояснення з приводу обставин справи, не продовжив строк розгляду справи, прийнявши рішення з порушенням норм процесуального права. Скаржник стверджує про недійсність договору № 3-10-15 від 12.10.2015 р., посилаючись на те, що колишній директор ТОВ "Біріт імені Шевченка" ОСОБА_5 не мав права укладати договір, оскільки засновник підприємства ТОВ "Біріт імені Шевченка" - ТОВ "Біріт-Фортуна" не надавало своєї згоди на підписання договору, як це передбачено п. 6.2. статуту. Вважає, що на укладення директором ТОВ "Біріт імені Шевченка" ОСОБА_5 договору №3-10-15 від 12.10.2015р. необхідна була згода (дозвіл) загальних зборів учасників, а те, що договір було укладено директором без надання такої згоди, суперечить ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання даного договору недійсним.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження; зобов'язано скаржника надати суду до 01.11.2016р. докази сплати судового збору у встановленому законом порядку, в розмірі 4573,76 грн.
ФОП ОСОБА_1 та представник позивача в судовому засіданні 02.11.2016р. заперечили доводи апеляційної скарги, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник скаржника в судове засідання 02.11.2016р. не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши позивача та його представника, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, 12.10.2015р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (замовник) укладено договір №3-10-15 про надання послуг сільськогосподарською технікою (а.с.15-16).
Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по проведенню наступних сільськогосподарських робіт - збирання врожаю сільськогосподарських культур, а саме, сої на площі 271 га.
Згідно п. 2.1. договору замовник зобов'язується забезпечити виконавця об'єктом виконання роботи (площа угідь); вести облік площ збирання. Серед іншого, встановлено, що замовник зобов'язаний своєчасно розрахуватися із виконавцем за надані виконавцем послуги (проведення збирання врожаю сільськогосподарських культур).
Відповідно до п. 2.2. договору виконавець зобов'язується надати для збирання сільськогосподарських культур зернозбиральний комбайн; забезпечити безперебійний процес надання послуг, зазначених у п.1.1. договору власною сільськогосподарською технікою та персоналом; виконувати роботи за погодженим із замовником графіком; зібрати сільськогосподарські культури на площах, наданих господарством для збирання.
Пунктом 3.1. договору сторони погодили ціну та вартість послуг збирання врожаю сільськогосподарських культур сої; ціна - 850 грн. за га; вартість договору становить 230350 грн.
У відповідності до п. 4.1. договору за надані послуги замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця грошові кошти в сумі, визначеній згідно акта приймання-передачі наданих послуг, протягом десяти днів з дати підписання акта.
Згідно п. 5.3. договору в разі порушення замовником строків оплати виконаних робіт перед виконавцем у відповідності до акта виконаних робіт нараховується пеня згідно подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки.
Відповідно до п. 7.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даною угодою.
На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги по проведенню сільськогосподарських робіт, а саме по збиранню врожаю сільськогосподарських культур (сої), що підтверджується актом приймання-здачі наданих послуг від 08.12.2015р. на суму 230 350 грн., який підписаний без зауважень сторонами та скріплений їх печатками (а.с.17).
Відповідач, в порушення умов договору, за надані послуги розрахувався частково сплативши позивачу 15.12.2015 р. - 15000 грн. та 25.12.2015 р. - 10000 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ФОП ОСОБА_1 (а.с.102-104).
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 20.01.2016р. про сплату заборгованості за надані послуги ( а.с. 18-20), яка залишена відповідачем без задоволення.
У зв'язку із несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог за вх.№02-44/742/16 від 19.08.2016р.) 205 350 грн. заборгованості, 56687,85 грн. пені, 3865,08 грн. 3% річних, 11294,50 грн. інфляційних втрат.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Між сторонами виникли правовідносини за договором про надання послуг відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.1. договору за надані послуги замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця грошові кошти в сумі, визначеній згідно акта приймання-передачі наданих послуг, протягом десяти днів з дати підписання акта.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 230 350 грн., що підтверджується актом приймання-здачі наданих послуг від 08.12.2015р., який є первинним бухгалтерським документом, відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та слугує підставою для здійснення оплати за наданні послуги.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, відповідач за надані послуги розрахувався частково в загальному розмірі 25000 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ФОП ОСОБА_1 (а.с.102-104).
Отже, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо повної оплати наданих позивачем послуг у строк встановлений у договорі не виконав, розрахувався лише частково, а також те, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати вартості отриманих послуг, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 205 350 грн. підтвердженні належними доказами та підлягають задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача 56687, 85 грн. пені за період з 19.12.2015р. по 31.05.2016р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.3. договору сторони встановили, що разі порушення замовником строків оплати виконаних робіт перед виконавцем у відповідності до акта виконаних робіт нараховується пеня згідно подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки.
Позивач мав право нарахувати до стягнення з відповідача пеню за період з 19.12.2015р. по 19.06.2016р., але ним нараховано пеню по 31.05.2016р., однак помилково вказано за цей період 229 днів прострочки.
Судова колегія, здійснивши власний перерахунок нарахованої до стягнення пені за період з 19.12.2015р. по 31.05.2016р., вважає, що задоволенню підлягає пеня в розмірі 39339,49 грн. грн., в задоволенні 17348,36 грн. пені (решти від заявленої до стягнення суми пені) слід відмовити у зв'язку з допущеною арифметичною помилкою при її розрахунку.
Позивач, також просить стягнути з відповідача 3865,08 грн. 3% річних за період з 19.12.2015р. по 10.05.2016р. та 11294, 50 грн. інфляційних втрат за період з січня 2015р. по червень 2016р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (постанова Верховного суду України від 12.12.11р. в справі №07/238-10).
Судова колегія здійснивши перерахунок нарахованих до стягнення 3% річних за період з 19.12.2015р. по 10.05.2016р. вважає, що задоволенню підлягають 3% річних в розмірі 2424,40 грн. та інфляційні втрати за період з січня 2016 року по квітень 2016 року включно у розмірі 10378,21 грн., в задоволенні 1440, 68 грн. 3% річних та 916,29 грн. інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви на підставі ст. 60, п. 1, ч. 1, ст. 62 ГПК України, в апеляційній скарзі скаржник просить суд задоволити зустрічний позов.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 60 ГПК України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.
Таким чином, право відповідача на подання зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом пов'язується, зокрема, з початком розгляду господарським судом справи по суті.
Згідно абз. 2 п. 3.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 у разі подання зустрічного позову після початку розгляду справи по суті суддя відмовляє в його прийнятті на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК як такого, що поданий з порушенням припису частини першої статті 60 ГПК; при цьому не має значення, з яких причин (поважних чи неповажних) зустрічний позов не було подано до початку такого розгляду. У цьому разі відповідач не позбавлений можливості звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Як встановлено апеляційним судом, ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. ТОВ "Біріт імені Шевченка" відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви на підставі ст. 60, п. 1, ч. 1, ст. 62 ГПК України.
Враховуючи те, що предметом апеляційного оскарження в даній справі є рішення господарського суду Житомирської області від 31.08.2016р., суд апеляційної інстанції констатує дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті даного рішення та не вправі перевіряти законність і обґрунтованість процесуальних дій суду при винесені ухвали від 04.08.2016р., яка є чинною, не є предметом даного оскарження та не оскаржувалася відповідачем згідно чинного законодавства.
Скаржник стверджує про недійсність договору про надання послуг сільськогосподарською технікою №3-10-15 від 12.10.2015р., посилаючись на те, що колишній директор ТОВ "Біріт імені Шевченка" ОСОБА_5 не мав права укладати договір, оскільки засновник підприємства ТОВ "Біріт імені Шевченка" - ТОВ "Біріт-Фортуна" не надавало згоди на підписання договору сума якого перевищує 20000 грн., як це передбачено п. 6.2. статуту. Вважає, що на укладення директором ТОВ "Біріт імені Шевченка" ОСОБА_5 договору №3-10-15 від 12.10.2015р. необхідна була згода (дозвіл) загальних зборів учасників, а те, що договір було укладено директором без надання такої згоди, суперечить ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання даного договору недійсним.
Пункт 1 частини 1 статті 83 ГПК України надає право господарському суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
В пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 зазначено, що якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 Цивільного Кодексу України).
Суд апеляційної інстанції, на спростування доводів скаржника зазначає, що згідно п. 1.2. статуту ТОВ "Біріт імені Шевченка", засновником та власником підприємства є товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна".
Згідно п. 3.1. статуту ТОВ "Біріт імені Шевченка" є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, поточні рахунки в фінансових установах і т.ін.
Відповідно до п. 3.5.2. статуту підприємство має право від свого імені укладати угоди (контракти), не заборонені чинним законодавством України, тощо.
В пункті 4.4. статуту зазначено, що придбання основних засобів здійснюється підприємством виключно з дозволу товариства (ТОВ "Біріт-Фортуна"). Судова колегія зазначає, що в даному спорі між сторонами у справі укладено договір про надання послуг, тому на такий договір таке виключення не поширюється.
Згідно п. 6.1.1. статуту визначено, що вищим органом управління підприємства є товариство.
В пункті 6.2. статуту визначені питання, які відносяться до компетенції товариства, як вищого органу управління підприємства:
а) визначення основних напрямів діяльності підприємства;
б) внесення змін до статуту підприємства;
в) призначення та звільнення директора підприємства, визначення умов оплати його праці;
г) затвердження річних результатів діяльності підприємства;
д) затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів);
е) визначення порядку покриття збитків;
є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності директора підприємства;
ж) затвердження внутрішніх документів підприємства, в тому числі положення про оплату праці працівників підприємства;
з) надання дозволу на укладення договорів (угод) на суму, що перевищує 20 000 грн.;
и) погодження рішень підприємства щодо участі в заснуванні спільних підприємств, акціонерних та інших товариств, об'єднань, громадських організацій;
і) надання дозволу на придбання основних засобів підприємства;
й) надання дозволу на відчуження та вибуття основних засобів підприємства;
к) надання дозволу на отримання кредитів;
л) прийняття рішень про реорганізацію підприємства;
м) прийняття рішення про припинення діяльності підприємства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Повноваження, передбачені пунктами "а", "б", "в", "д", "л", "м" належать до виключної компетенції зборів учасників товариства і не можуть бути передані іншим органам товариства.
Інші повноваження, визначені в п. 6.2. цього статуту, належать до компетенції директора товариства.
Таким чином, надання дозволу на укладення договорів (угод) на суму, що перевищує 20000 грн. не належить до виключної компетенції зборів учасників товариства (абз.2 п.6.2. статуту), а належить до компетенції директора товариства (абз.3 п. 6.2. статуту). При цьому, суд зазначає, що за змістом п. 6.3. статуту виконавчі функції щодо управління поточною діяльністю підприємства здійснює директор підприємства, останній підзвітний товариству та організовує виконання його рішень, вирішує всі питання діяльності підприємства крім тих, які віднесено до компетенції товариства; відповідно до п. 6.3.2. статуту директор підприємства має право, зокрема, діяти без довіреності від імені підприємства, представляти його у відносинах з іншими підприємствами, організаціями, установами та громадянами; розпоряджатися коштами та майном підприємства, відповідно до повноважень, наданих цим статутом.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, згідно з ч. ч. 1-6 якої:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Дослідивши положення договору про надання послуг сільськогосподарською технікою №3-10-15 від 12.10.2015р., апеляційним судом не встановлено, що його зміст суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства та його моральним засадам; договір, укладено особами, які на час вчинення правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір укладено в письмовій формі, тобто він відповідає вимогам ст. ст. 205, 207, 208 ЦК України; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, сторони вживали заходів, спрямованих на виконання умов договору про надання послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи скаржника стосовно того, що суд першої інстанції не надав йому можливості на рівних умовах взяти участь в судових засіданнях, подати суду свої пояснення з приводу обставин справи, не продовжив строк розгляду справи чим порушив норми процесуального права, судом апеляційної інстанції не приймаються, враховуючи наступне.
Так, ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.05.2016р. було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 31.05.2016о. об 12:00 год. Однак, у зв'язку із перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи 31.05.2016 р. не відбувся. Ухвалою господарського суду Житомирської області від 13.06.2016р. розгляд справи призначено на 04.08.2016р. об 14:30 год., а ухвалою суду від 04.08.2016р. розгляд справи відкладено на 31.08.2016р. об 10:00 год., про що відповідач був повідомлений належним чином, доказом чого є реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції (а.с.100). Як встановлено апеляційним судом, відповідач подавав до суду першої інстанції клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в задоволенні якого судом першої інстанції відмовлено (ухвала суду від 25.05.2016р.); також, відповідач звертався до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору №3-10-15 від 12.10.2015р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду, мав достатньо часу для подачі суду доказів, якими обґрунтовуються його заперечення проти позову, однак не скористався своїм правом належним чином.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.
Враховуючи викладене та у зв'язку з відмовою судом у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнути в дохід Державного бюджету України з ТОВ "Біріт імені Шевченка" суму несплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 4573, 76 грн.
Колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими; апеляційним судом не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" на рішення господарського суду Житомирської області від 31.08.2016р. у справі №906/274/16 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (12716, Житомирська обл., Баранівський р-н, с.Радулин, вул.Шевченка, буд.2, ідентифікаційний код 38107051) в дохід Державного бюджету України судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 4573,76 грн.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Мельник О.В.