"31" жовтня 2016 р.Справа № 5017/3699/2012
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гладишевої Т.Я.,
суддів Головея В.М., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання Селиверстова М.В.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 31.10.2016:
від прокуратури - Галісевич О.О.
від позивачів - Добров Ю.І., за довіреністю (Міністерство оборони України), Турченко О.В., за довіреністю (Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району)
від відповідачів - Яровий Д.І., за довіреністю (Публічне акціонерне товариство "ім. Чапаєва")
від третіх осіб - Клепиков М.С., за довіреністю (Кабінет Міністрів України)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2016
по справі № 5017/3699/2012
за позовом: Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до відповідачів: 1. Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області;
2. Публічного акціонерного товариства "ім. Чапаєва"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України та Оперативного командування "Південь"
про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки
У судовому засіданні 31.10.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У грудні 2012 року Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері (далі також - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі також - позивач-1, МОУ) та в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі також - позивач-2, КЕЧ) з позовною заявою до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі також - відповідач-1, Адміністрація) та Відкритого акціонерного товариства "ім. Чапаєва", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ім. Чапаєва" (далі також - відповідач-2, ПАТ "ім. Чапаєва", Товариство) про визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 27.12.2007, об'єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 1800 га, укладеного між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Відкритим акціонерним товариством "ім. Чапаєва", та витребування з чужого незаконного володіння - з володіння Відкритого акціонерного товариства "ім. Чапаєва" вказаної земельної ділянки.
У правове обґрунтування позову Прокурор послався на ст. ст. 203, 215, 216, 386, 387, 391 ЦК України, ст.ст. 179, 207, 208 ГК України, ст.ст. 77,152 ЗК України, ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 1, 4 Закону України «Про використання земель оборони».
У подальшому Прокурор уточнював позовні вимоги, однак остаточно просив розглянути позовні вимоги в їх первинній редакції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.11.2013 у задоволенні позовних вимог Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, який звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Публічного акціонерного товариства "ім. Чапаєва" про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2013 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2014 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 у справі №5017/3699/2012 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою місцевого господарського суду від 22.02.2016 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, було залучено Оперативне командування "Південь".
12.05.2016 ПАТ "ім. Чапаєва" звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до МОУ та КЕЧ про визнання права постійного користування землею припиненим.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.05.2016 по справі № 5017/3699/2012 у прийнятті зустрічної позовної заяви було відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.
13.05.2016 до місцевого господарського суду надійшла апеляційна скарга ПАТ "ім. Чапаєва" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.05.2016 про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.
Ухвалою господарського суду першої інстанції від 13.05.2016 провадження у даній справі було зупинено до розгляду Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ПАТ "ім. Чапаєва" на вказану ухвалу Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 прийнято відмову ПАТ "ім. Чапаєва" від апеляційної скарги, апеляційне провадження за апеляційною скаргою вказаного товариства на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.05.2016 припинено.
11.07.2016 до канцелярії місцевого господарського суду від відповідача-2 - ПАТ "ім. Чапаєва" надійшла заява про визнання позову, згідно якої останній визнає заявлений Прокурором позов у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.07.2016 по справі № 5017/3699/2012 (головуючий суддя Щавинська Ю.М., судді Малярчук І.А., Петренко Н.Д.) позов Прокурора задоволено: визнано недійсним договір оренди землі б/н від 27.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 1800 га, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Відкритим акціонерним товариством "ім. Чапаєва"; витребувано з чужого незаконного володіння - з володіння Публічного акціонерного товариства "ім. Чапаєва" земельну ділянку, передану Відкритому акціонерному товариству "ім. Чапаєва" за договором оренди землі б/н від 27.12.2007 - об'єкт оренди - земельну ділянку площею 1800 га.
Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовної заяви Прокурора.
Не погодившись з рішенням суду, Адміністрація звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, скаржник послався, зокрема, на те, що розпорядження Адміністрації від 28.12.2007 № 398/А-2007, на підставі якого між відповідачами укладено оспорюваний договір, є чинним; ані Прокурором, ані позивачами не надано суду правовстановлюючих документів, з яких вбачалось би, хто є землекористувачем вищезгаданої земельної ділянки. На думку скаржника, Прокурором та позивачами не надано суду жодного встановленого законом доказу належності переданої в оренду відповідачу-2 земельної ділянки Міністерству оборони України та Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційній частині району на праві власності або постійного користування, як і не доведено, що ця ділянка відноситься до земель оборони.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "ім. Чапаєва" не підтримало доводи апеляційної скарги, натомість, зазначило, що на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2016 по справі № 5017/3699/2012 відповідач-2 22.07.2016 повернув Міністерству оборони України земельну ділянку № 92 площею 1800 га, що розташована на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, військового містечка № 11, про що свідчить відповідний акт, копія якого додана даним товариством до відзиву.
МОУ та КЕЧ у відзивах на апеляційну скаргу просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
19.10.2016 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про призначення у справі земельно-технічної експертизи, на розгляд якої винести питання, чи є накладення меж земельних ділянок, наданих Відкритому акціонерному товариству "ім. Чапаєва" в оренду, на земельні ділянки позивачів.
У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» вказано, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Судова колегія, розглянувши зазначене клопотання скаржника, дійшла висновку про відсутність потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі № 5017/3699/2012, тому відмовила у задоволенні даного клопотання.
У судовому засіданні від 19.10.2016 було оголошено про відкладення розгляду апеляційної скарги Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на 01.11.2016 о 10:15 год., однак, враховуючи необхідність прийняти участь головуючому судді у справі Гладишевій Т.Я. у робочій зустрічі з канадською делегацією 01.11.2016, розгляд вказаної апеляційної скарги було відкладено на 31.10.2016 о 12:00 год.
Копії відповідної ухвали від 19.10.2016 було направлено сторонам у справі.
У абз. 3 п.п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Згідно п. 3.9.1-1 зазначеної постанови у випадках, коли ухвала про порушення провадження у справі не може бути вручена стороні у зв'язку з обмеженим строком розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи може вважатися телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою сторони. При цьому зазначена ухвала надсилається сторонам в обов'язковому порядку.
Всі учасники процесу у справі були належним чином повідомлені про відкладення розгляду апеляційної скарги на 31.10.2016 о 12:00 год., що підтверджується телефонограмами суду апеляційної інстанції з відмітками про їх прийняття посадовими (службовими) особами учасників процесу, а також засвідченою копією витягу з реєстру на відправку простої пошти з повідомленням від 20.10.2016.
У засіданнях суду апеляційної інстанції представники Прокуратури, позивачів та відповідачів підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного рішення суду. Кабінет Міністрів України просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Оперативне командування "Південь", будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судових засідань, що підтверджується долученими до матеріалів справи поштовими повідомленнями з відмітками підприємства поштового зв'язку про вручення поштових відправлень, відповідною телефонограмою від 20.10.2016 та засвідченою копією витягу з реєстру на відправку простої пошти з повідомленням від 20.10.2016, не з'явилось, а отже, не скористались своїм процесуальним правом прийняти учать у судових засіданнях суду апеляційної інстанції.
Скаржник - Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області, будучи належним чином повідомленою про проведення судового засідання 31.10.2016 о 12:00 год., що підтверджується відповідною телефонограмою від 20.10.2016, а також витягом з реєстру на відправку простої пошти з повідомленням від 20.10.2015 не з'явилась, а отже, не скористалась своїм процесуальним правом прийняти учать у даному судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників прокуратури, позивачів, відповідачів та Кабінету Міністрів України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/876/13 за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України та Південне оперативне командування, до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіса", Публічне акціонерне товариство "Імені Чапаєва", Фермерське господарство "Таврія-К", Фермерське господарство "Колос-2006", Товариство з обмеженою відповідальністю "Мазур-ЮГ", Відкрите акціонерне товариство Імені Калініна, Приватне підприємство "Фетіца", Приватне підприємство "Роман", Одеська обласна державна адміністрація, про визнання недійсним розпорядження.
Внаслідок розгляду даної справи рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2015 по справі №916/876/13 визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Імені Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ ім. Калініна, ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 вказане рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 28.12.2007 №398/А-2007, по - перше, вичерпало свою дію після його реалізації, по - друге, не стало правовою підставою для виникнення у суб'єктів господарювання, які є учасниками цієї справи, речового права.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2016 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 скасовано, рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2015 по справі №916/876/13 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 постанову Вищого господарського суду України від 23.03.2016 скасовано, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 залишено без змін.
Як вбачається зі змісту вказаної постанови Верховного Суду України, розпорядження Адміністрації, яким зазначеним підприємствам передано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Враховуючи викладене, позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак, його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Незважаючи на висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, вказаним рішенням суду були встановлені наступні обставини, які мають значення для даної справи.
Згідно постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 № 2002/063 „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО”, що затверджена розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946 № 742рс, постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі (у межах, визначених у схемі, що додавалась). При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі встановити межі земельної ділянки, що відводиться в натурі.
Прийнятою Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У постановою від 12.02.1946 № 53/9-ОП “О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу (далі також - ОДВО), для учебного артиллерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.1945 за № 2002/063” регулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063, яке полягало у відселенні селянських господарств, що до цього розміщувались на території відведення.
10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 №53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Так, вказаним актом констатувалось відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, в акті від 10.06.1946 зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акту.
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 “Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артиллерийский полигон Одесскому военному округу” було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2004 №15 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування" та наказом Командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 №67 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування" згідно директиви Міністерства оборони України від 29.01.2004 №115/1/01 та директиви командувача військами Південного оперативного командування від 04.02.2004 №6/1/017 сплановано розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування. З метою своєчасного та якісного проведення організаційного заходу по розформуванню було наказано Військову частину НОМЕР_1 розформувати до 30.06.2004, а правонаступником військової частини НОМЕР_1 вважати військову частину НОМЕР_2 .
Разом з тим, наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки" встановлено, що земельні ділянки полігонів, що тимчасово не використовуються і придатні для сінокосіння, випасу скота та посіву сільськогосподарських культур, необхідно передати у тимчасове користування військовим радгоспам Південного оперативного командування: Військовому радгоспу „Чорноморський” всі землі військового полігону „Тарутинський” в кількості 23944 га. Взаєморозрахунки по спільній обробці землі за договором між в/ч НОМЕР_1 та комерційними структурами за 2003-2004 роки здійснити через військовий радгосп „Чорноморський”.
Відповідно до акта прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військової частини НОМЕР_1 військовому радгоспу „Чорноморський” від 26.08.2004 вказаному радгоспу були передані землі площею 23944 га.
Згідно листа заступника командувача військ Південного оперативного командування з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 № 31/1/282 у зв'язку з тим, що наказ командувача військ Південного оперативного командування від 11.03.2004 № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки” втратив чинність, та крім того, у військовому радгоспу „Чорноморський” відсутні правовстановлюючі документи на всю земельну ділянку полігону, всі укладені договори на земельні ділянки, які раніше закріплювались за сторонніми землекористувачами (військова частина НОМЕР_1 , Південна регіональна організація ТВМР ЗС України) вважаються недійсними.
Разом з тим, у рішенні Тарутинської районної ради Одеської області „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” від 05.05.2005 № 206-IV зазначено, що у відповідності до абзацу першого пункту 6 розділу Х Земельного кодексу України, що набрав чинності з 01 січня 2002 року, усі юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, повинні були у встановленому порядку здійснити переоформлення права власності або права оренди на них до 01.01.2005, однак за 2002-2004 роки ця процедура землекористувачами проведена не була, що підтверджує бездіяльність Міністерства оборони України щодо оформлення правоустановчих документів (в першу чергу державного акта) на право постійного користування землею полігону. До того ж всупереч вимогам статті 4 Закону України „Про використання земель оборони” Міністерство оборони України в особі командувача військами Південного оперативного командування самостійно змінювало цільове призначення земель полігону і здійснювало надання в користування або в оренду земель полігону без погодження з органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади, зокрема військовому радгоспу „Чорноморський”, Південній регіональній раді військових мисливців та рибалок Збройних сил України та іншим особам. Це підтверджується також актом прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військового радгоспу „Чорноморський” до ДП „Укроборонпостачальник” площею 23,9 тис. га, затвердженого 19.01.2005. Також районною радою зазначено, що згідно з директивою Міністерства оборони України від 29.01.2004 № 115/1/01 військову частину НОМЕР_1 , за якою були закріплені землі Тарутинського полігону, розформовано, у зв'язку з чим територія полігону для проведення військових навчальних заходів з цього часу не використовується зовсім. Так, вказаним рішенням райрада запропоновувала Тарутинській райдержадміністрації розглянути питання щодо припинення користування земельною ділянкою загальновійськового полігону площею 23944 га військовою частиною НОМЕР_1 та іншими землекористувачами, звернутись до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням щодо сприяння у приведенні землекористування у відповідність до норм чинного законодавства, а також у ліквідації Тарутинського загальновійськового полігону та зміні цільового призначення його земель.
05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004 та Наказом командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004 "Про розформування військової частини НОМЕР_1 " було прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданою в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.
Вказане розпорядження було предметом судового розгляду в адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано вищенаведене розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".
Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але з урахуванням принципу дії законів у часі вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 року, так і Земельний кодекс України 1990 року, серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Також Одеський апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Отже, виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч ч. 5 ст. 116, ст. 149 ЗК України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.
Таким чином, з урахуванням встановлених Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012 по справі №2-а-3436/08/1570 обставин, Господарським судом Одеської області був зроблений висновок щодо приналежності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони та щодо виникнення у Одеського військового округу права постійного землекористування землями Тарутинського загальновійськового полігону згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року, яке залишається за Міністерством оборони України.
Однак, розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради" затверджено подані ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" проекти землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також передано ТОВ "Тіса" земельну ділянку площею 750 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ВАТ "ім.Чапаєва" - земельну ділянку площею 1800 га ріллі в довгострокову оренду строком на 5 років; ФГ "Таврія-К" - земельну ділянку площею 450 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ФГ "Колос-2006" - земельну ділянку площею 300 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ТОВ "Мазур-ЮГ" - земельну ділянку площею 100 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ВАТ "Калініна" - земельну ділянку площею 885 га ріллі в довгострокову оренду строком на 30 років; ПП "Фетіца" - земельну ділянку площею 223 га ріллі в довгострокову оренду строком на 25 років; ПП "Роман" - земельну ділянку площею 350 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років. Одночасно зобов'язано керівників ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.
При цьому, судом було встановлено, що доказів, які свідчили б про добровільну відмову Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського загальновійськового полігону або задокументовану згоду на передачу земельних ділянок Тарутинського загальновійськового полігону іншим особам матеріали справи №916/876/13 не містять.
За приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про те, що Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012 по справі №2-а-3436/08/1570, а також Одеським апеляційним господарським судом у справі №916/876/13 встановлений факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони, що має преюдиційне значення при вирішенні даної справи.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 названого Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.
Пунктом "б" частини 3 статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (абз. 3 ч. 5 ст. 20 ЗК України).
На підставі вищевикладеного господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" та ЗК України уклала оспорюваний договір оренди землі, не маючи законних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 1800 га, тобто самовільно і незаконно розпорядилась землями оборони, що є підставою для визнання цього договору недійсним.
Приймаючи до уваги встановлений судом факт належності права на земельну ділянку Міністерству оборони України, а також положення Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011 №795, та знаходження згаданої земельної ділянки на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району, що підтверджується індивідуальною карткою обліку земельної ділянки, а також довідкою № 1162 від 07.08.2012, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про наявність у позивачів відповідного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано даний позов.
Що стосується клопотання Адміністрації про пропуск Прокурором та позивачами строку позовної давності на пред'явлення даного позову, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У силі ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 1 статті 261 вказаного Кодексу визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За приписами ч.ч. 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Як стверджує Адміністрації, прокуратура та позивачі брали участь у справі №2-а-3436/08/1570, а тому повинні були знати про факт укладення договору із ПАТ „ім.Чапаєва”, оскільки в судовому засіданні 28.05.2008 до участі у адміністративній справі були залучені усі особи, які є орендарями земельних ділянок, наданих в оренду за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.
Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, лише після закінчення розгляду справи та набрання законної сили постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2а-3436/08/1570 Прокурор отримав можливість звернутися до суду із відповідним позовом.
Відтак, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено клопотання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про пропуск позивачами та Прокурором строку позовної давності на пред'явлення даного позову.
Стосовно позовної вимоги про витребування земельної ділянки судова колегія вказує наступне.
У відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ст.ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Враховуючи наведені положення чинного законодавства, суд дійшов вірного висновку про те, що земельна ділянка загальною площею 1800,00 га, що була передана Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договором оренди від 27.12.2007 у користування ВАТ „ім.Чапаєва”, підлягає витребуванню з володіння відповідача-2.
Отже, господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов Прокурора у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі та витребування згаданої вище земельної ділянки.
З огляду на викладене, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 ГПК України, судова колегія, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2016 по справі № 5017/3699/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 07.11.2016.
Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева
Суддя: В.М. Головей
Суддя: Я.Ф. Савицький