04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" листопада 2016 р. Справа№ 910/10029/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача: Качмар В.О. - представник за довіреністю б/н від 06.07.2016;
від відповідача 1: Клепиков М.С. - представник за довіреністю б/н від 06.10.2016;
від відповідача 2: Приступа С.Є. - представник за довіреністю № 30/07-26-16 від 01.02.2016;
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016
у справі № 910/10029/16 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС"
до 1) Малиновського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції;
2) Державного підприємства "СЕТАМ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - ОСОБА_5
про стягнення 40 210,90 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Малиновського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції (надалі - відповідач-1) та державного підприємства "СЕТАМ" (надалі - відповідач-2) про стягнення 40 210,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок розміщення відповідачами неправдивої інформації про лот, позивач був змушений відмовитись від придбання майна, що виставлялось для продажу на електронних торгах, у зв'язку з чим просить повернути суму гарантійного внеску, сплаченого за участь в електронних торгах у подвійному розмірі з огляду на приписи ст. 571 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 (повне рішення складено - 26.07.2016) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС" 25.08.2016 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.10.2016.
29.09.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача 1 надійшло клопотання про участь останнього по даній справі у режимі відеоконференції, а також просив доручити проведення відеоконференції Одеському апеляційному господарському суду. Дане клопотання було задоволено судом апеляційної інстанції, а тому участь відповідача 1 у судовому засіданні 02.11.2016 була здійснена в режимі відеоконференції.
Розгляд апеляційної скарги відкладався.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.11.2016, для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., вказана судова колегія ухвалою від 02.11.2016 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження, та розпочала її розгляд спочатку, ухваливши постанову.
В судовому засіданні 02.11.2016 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги про стягнення 40 210,90 грн. задовольнити повністю.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 02.11.2016 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Представник відповідача 2 в даному судовому засіданні також проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судове засідання 02.11.2016 третя особа не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про повернення ухвали суду від 13.10.2016 (надісланою за наявною в матеріалах справи адресою) з відміткою: «за зазначеною адресою не проживає».
В свою чергу, ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) встановлює, що належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Так, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності третьої особи, яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши представників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Малиновському відділі ДВС Одеського міського управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження № В-6/183 за виконавчими листами № 1519/11775/12 від 25.09.2012 та № 1519/23469/2012 від 15.10.2015, виданими Малиновським районним судом м. Одеси.
З метою виконання рішень суду, державним виконавцем були вчинені дії щодо виявлення майна боржника - ОСОБА_6 та виявлено рухоме майно - автомобіль марки Mitsubishi; модель L200; 2008 року випуску.
29.08.2013 державним виконавцем відділу ДВС було складено акт опису й арешту майна - рухомого майна боржника, а саме: автомобіля марки «Mitsubishi L200», д/н НОМЕР_1, легковий пікап, номер шасі НОМЕР_2, рік випуску 2008. Відповідно до даного акту, описане майно було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_7 та попереджено останнього про кримінальну відповідальність або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна, що підтверджується особистим підписом зазначеної особи в акті опису й арешт майна.
Постановою державного виконавця відділу ДВС від 21.11.2014 призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Згідно зі звітом ТОВ «Росла» від 30.09.2015р. про оцінку майна: легкового автомобіля марки «Mitsubishi L200», д/н НОМЕР_1, 2008 р.в. - ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 29.09.2015 становила 402 109 грн.
Начальником відповідача-1 було подано заявку від 27.11.2015 про реалізацію арештованого майна - автомобіля марки «Mitsubishi L200», д/н НОМЕР_1, 2008 р.в. до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, організатором торгів ДП «СЕТАМ» 09.12.2015 на спеціалізованому сайті системи розміщено інформацію щодо проведення електронних торгів з реалізації лоту №115893. При цьому, в систему внесено всю інформацію, передбачену положеннями Наказу Міністерства юстиції України від 16.04.2014 № 656/5 "Про проведення експерименту із запровадження порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів" (даний Порядок був чинний на час виникнення спірних правовідносин, надалі за текстом - Порядок № 656), зокрема зазначено предмет реалізації, його місцезнаходження, стартову ціну, характеристики майна, наявність обтяжень, а також розміщено фотографії об'єкта, що реалізується, та вказано прізвище зберігача, в якого майно знаходилось на відповідальному зберіганні.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про неможливість застосування положень наказу Міністерства юстиції України від 22.12.2015 № 2710/5 "Про реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів", оскільки такий порядок на діяв на момент проведення вказаних електронних торгів.
Так, відповідно до п. 2 розділу IV Порядку № 656, для участі в електронних торгах учасник проходить процедуру реєстрації на Веб-сайті, сплачує гарантійний внесок у розмірі 5% від стартової ціни лота на рахунок Організатора, подає заявку на участь в електронних торгах за формою, розміщеною на Веб-сайті, та виконує інші вимоги, визначені цим Порядком.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем для участі в електронних торгах на підставі платіжного доручення № 1131 від 30.12.2015 було сплачено на рахунок відповідача-2 - 20 105,45 грн.
Протоколом № 139227 про проведення електронних торгів від 11.01.2016, позивача визнано переможцем електронних торгів, що проводились в порядку, визначеному Порядком № 656. Лот (одиниця майна, що виставляється для продажу на електронних торгах) - № 115893: стартова ціна 402 109,00 грн.; гарантійний внесок 20 105,45 грн.; марка авто Mitsubishi; модель L200; вид пального дизель; рік випуску 2008; колір сірий; об'єм двигуна 2477 см. куб.; номер кузову НОМЕР_2; пробіг 42 282 т. к.; комплектація: кондиціонер, підсилювач керма, електропакет, подушка безпеки (Аіrbag), сигналізація, центральний замок; має частини, які потребують ремонту (крім заміни або капітального ремонту складової); має забруднення оббивки сидінь. Продавець майна - Другий Малиновський відділ ДВС Одеського міського управління юстиції (код ЄДРПОУ 35048748). Організатор торгів - Державне підприємство "СЕТАМ" (код ЄДРПОУ 39958500).
За результатом проведених електронних торгів, переможцем торгів стало ТОВ «АВТОМИР-ТРАНС» із ціновою пропозицією 402109 грн., що підтверджується протоколом № 139227 про проведення електронних торгів від 11.01.2016р. Відповідно до даного протоколу, переможцю торгів необхідно було перерахувати на рахунок продавця суму у розмірі 382 003,55 грн. до 22.01.2016р.
Після проведення електронних торгів та визначення позивача переможцем, останній звернувся до відповідача-1 з вимогою надати представникам позивача для огляду майно, що відповідає лоту. Продавець повідомив, що для огляду майна необхідно звертатись до зберігача, яким було визначено ОСОБА_5 (кредитор у виконавчому провадженні),
15.01.2016 зберігач надав представникам позивача для огляду арештоване майно. За наслідками огляду транспортного засобу представниками позивача було складено акт огляду автомобіля від 15.01.2016, в якому зафіксовано невідповідність майна, наданого зберігачем для ознайомлення, майну, виставленому на продаж на електронній сторінці ДП «СЕТАМ".
22.01.2016 позивач направив відповідачу-2 лист за вих. № 2201/16-юр, в якому повідомив про невідповідність інформації про лот, що міститься на електронній сторінці ДП "СЕТАМ", майну, наданому представникам позивача для огляду та у зв'язку з цим просив продовжити термін виконання грошового зобов'язання щодо оплати лоту - до моменту встановлення причин невідповідності реального стану майна інформації про лот, або, у разі неможливості продовження такого терміну - повернути суму, еквівалентну сумі сплаченого позивачем гарантійного внеску.
Листом від 27.01.2016 за вих. № 239/906-12-16/4 року відповідач-2 повідомив позивача про відсутність можливості задовольнити вимоги, викладені у листі № 2201/16-юр від 22.01.2016 та про відсутність у організатора торгів обов'язків чи повноважень щодо перевірки інформації, яка надається органами виконавчої служби (продавцем) та міститься в інформаційному повідомленні.
При цьому, як вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи, позивач не сплатив повну суму за придбане на електронних торгах майно у встановлений строк.
Оскільки відповідач-2 відмовився повернути позивачу гарантійний внесок у сумі 20 105,45 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача-1, як продавця майна, та з відповідача-2, як організатора торгів, гарантійного внеску в подвійному розмірі на підставі ст. ст. 571, 1212 ЦК України, оскільки на думку позивача, за своєю правовою природою гарантійний внесок є завдатком, а договору купівлі-продажу майна за результатом проведення електронних торгів укладено не було з вини продавця - відповідача-1, який повідомив неправдиву інформацію про майно, яке виставлялось на продаж.
При ухваленні рішення у даній справі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість та безпідставність пред'явлення позовних вимог до відповідачів, у зв'язку з чим в задоволенні позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.
Згідно з положеннями ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 62 вказаного Закону встановлено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Згідно положень п.1 - п.4 розділу 2 Порядку, реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».
Організатор здійснює внесення до системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби.
Державний виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після закінчення десятиденного строку для подання заперечень сторін виконавчого провадження проти визначення вартості (оцінки) майна у разі відсутності таких заперечень готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу, і направляє його начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі до системи для проведення реалізації майна разом з відповідними документами (в електронній або паперовий формі).
Начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який не повинен перевищувати трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.
У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 3 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її організатору в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.
Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відповідного органу державної виконавчої служби. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог до відповідача-2.
Так, організатор перевіряє повноту заповнення заявки. У разі невідповідності заявки вимогам, передбаченим пунктом 2 цього розділу, організатор через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби повідомляє начальника відділу державної виконавчої служби, який передав майно на реалізацію, про необхідність усунення недоліків протягом трьох робочих днів.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що державний виконавець призначає зберігача у порядку, встановленому статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись принципом забезпечення схоронності та цілісності майна.
Зберігачами можуть бути боржник, члени його сім'ї або інші особи, у тому числі організатор.
При передачі арештованого майна на зберігання організатор (у разі передачі майна на зберігання іншим особам - державний виконавець) забезпечує його фотозйомку. Матеріали зйомки зберігаються як доказ стану прийнятого на зберігання майна та обов'язково додаються до опису лота у системі.
Зберігач зобов'язаний забезпечити належні умови зберігання майна відповідно до властивостей такого майна, торговельно-технологічних, санітарно-гігієнічних і протипожежних норм, його демонстрацію (крім випадків, коли зберігачем є боржник або члени його сім'ї) та передачу переможцю електронних торгів.
Водночас, відповідно до наведених правових норм, державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення - статті 58, 62 Закону України "Про виконавче провадження") а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації.
Згідно зі статтею 59 Закону, майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу. Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що положення чинного законодавства не містять вимог до державної виконавчої служби перевіряти стан арештованого майна, натомість за приписами статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» обов'язок щодо збереження арештованого майна у належному стані покладено на зберігача.
Як вбачається із зібраних по справі доказів, зміни до характеристик лоту були внесені після складання акту опису й арешту майна і передачі лоту на зберігання, а тому відповідальність щодо стану майна несе зберігач.
Відповідно до пунктів 1, 3 та абзацу 4 пункту 4 розділу IX Порядку, на підставі копії протоколу переможець електронних торгів протягом десяти банківських днів з дня формування протоколу здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно в такому порядку: зазначена в протоколі електронних торгів сума коштів, яка дорівнює різниці між ціною продажу придбаного лота і сумою винагороди організатору за цим лотом, перераховується переможцем на рахунок органу державної виконавчої служби; сума гарантійного внеску, зарахованого на рахунок організатора визнається частиною оплати переможцем придбаного ним на електронних торгах майна і залишається організатору в рахунок оплати наданих ним послуг з проведення електронних торгів; різниця між сумою гарантійного внеску та сумою винагороди організатору перераховується переможцем на рахунок організатора, у разі якщо майно реалізовано за ціною, вищою від стартової.
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку, гарантійний внесок - грошовий завдаток, зарахований на рахунок Організатора, який за одним лотом сплачує фізична або юридична особа - учасник електронних торгів, розмір якого визначений, виходячи зі стартової ціни лота, та дорівнює сумі винагороди організатору електронних торгів за надані ним послуги з реалізації майна.
Гарантійний внесок не повертається учаснику, який став переможцем електронних торгів, але не вніс усієї належної грошової суми в строки, передбачені пунктом 1 цього розділу.
При цьому, згідно з частиною 1, 2 розділу III Порядку, винагорода організатору за організацію та проведення електронних торгів встановлюється у відсотковому відношенні до ціни продажу лота. Розмір винагороди за організацію та проведення електронних торгів становить з урахуванням витрат, пов'язаних зі зберіганням, організацією та проведенням реалізації майна, у тому числі пов'язаних з оцінкою майна, 5 % від вартості реалізованого майна.
А тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що виходячи з визначеного вище поняття «гарантійного внеску», такий внесок фактично за своєю правовою природою є платою за послуги організатора електронних торгів, а відтак не підпадає під визначення завдатку, встановленого ст. 570 ЦК України, а тому позовні вимоги про повернення гарантійного внеску на підставі ст. 570 ЦК України не підлягають задоволенню.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до оголошення, що було розміщено на Веб-сайті 09.12.2015, датою проведення торгів є 11.01.2016, при цьому кінцевою датою для подання заявок на участь у конкурсі було визначено 07.01.2016.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що гарантійний внесок позивачем було сплачено 30.12.2016, тоді як акт про недоліки лоту складено лише 15.01.2016.
При цьому матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до відповідачів та третьої особи в період з 09.12.2015 по 07.01.2016 з проханням ознайомитись з лотом. Всі листи та претензії щодо неможливості ознайомлення датовані після 11.01.2016 (тобто після проведення прилюдних торгів та визнання позивача переможцем).
Не заперечуючи доводів апелянта щодо права (а не обов'язку) на ознайомлення із лотом, суд апеляційної інстанції відзначає, що участь у електронних торгах є волевиявленням учасників, які на стадії подання заявки на участь в торгах погоджуються з умовами їх проведення та готові придбати виставлений лот. А тому, не ознайомившись попередньо із лотом, учасники несуть ризик придбати лот, опис якого може містити неконкретизовану інформацію (зокрема, щодо видів пошкоджень ТЗ). А з урахуванням того, що позивач на прилюдних торгах запропонував найвищу цінову пропозицію (в результаті чого став переможцем), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час проведення даних торгів позивач бажав придбати зазначений ТЗ, навіть не ознайомившись попередньо із лотом.
Щодо посилань позивача про те, що останній звертався до відповідача-1 з проханням зупинити електронні торги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до розділу X Порядку, підставою для зупинення електронних торгів в цілому або по окремому лоту є:
- рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна;
- зупинення виконавчого провадження у випадках, визначених Законом України "Про виконавче провадження";
- наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи.
Натомість матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до суду про зупинення реалізації арештованого майна, а тому відповідачем-1 було правомірно відмовлено в зупиненні електронних торгів по окремому лоту.
Щодо невідповідності інформації про лот, апелянт зазначив, що пробіг, зазначений на вей-сайті не відповідає дійсному, оскільки в оголошенні зазначався пробіг 42 282 т.к., тоді як насправді пробіг складав 47 959 т.к., суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування.
А з урахуванням відсутності доказів оголошення обмеження права користування майном, здійснення опечатування та відсутності доказів зменшення цінності внаслідок користування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що збільшення пробігу не може бути підставою для задоволення позову.
Щодо посилань апелянта на невідповідність лоту інформації, що була зазначена не веб-сайті, оскільки лот мав пошкодження, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до роздруківки з веб-сайту (що міститься в матеріалах справи а.с. 28-32) вбачається, що в розділі додаткові відомості міститься інформація: «ТЗ має состави частини, які потребують ремонту (крім заміни або капітального ремонту складової). Спостерігається забруднення оббивки сидінь.
Разом з цим, даний розділ не містить конкретизованої інформації щодо того, які саме частини має ТЗ, що потребують ремонту. Разом з цим, інформація відносно пошкоджень ТЗ зазначена у застереженні, про яке відповідач-2 зазначив на веб-сайті.
Окрім цього, апелянтом не подано жодних доказів визнання електронних прилюдних торгів недійсними, що є окремою підставою для відмови в позові.
Тому, з урахуванням розділу IX Порядку, зокрема, що гарантійний внесок переможця електронних торгів зараховується до ціни продажу, відсутні підстави для задоволення позову. Іншим учасникам внесена сума гарантійного внеску повертається протягом трьох робочих днів після отримання від органу державної виконавчої служби повідомлення про повний розрахунок переможця електронних торгів за придбане майно.
При цьому, гарантійний внесок не повертається учаснику, який став переможцем електронних торгів, але не вніс усієї належної грошової суми в строки, передбачені пунктом 1 цього розділу.
Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог із заявлених підстав.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо безпідставності посилань позивача на приписи ст. 1212 ЦК України, як на одну з можливих підстав повернення коштів, з огляду на наступне.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
При цьому, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу. (Аналогічний висновок зазначений в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, правова позиція в якій на підставі ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для судів при застосуванні таких норм права).
Отже, вимоги про повернення коштів на підставі вказаної статті можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив гарантійний внесок у сумі 20 105,45 грн. за участь в електронних торгах з реалізації арештованого майна на підставі положень Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.
Отже, перерахування коштів на рахунок відповідача-2 відбулось на відповідній правовій підставі, що виключає можливість повернення спірних коштів на підставі приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та застосування вказаної статті до спірних правовідносин.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивач звернувся з позовною заявою про стягнення гарантійного внеску за двома підставами: ст. 571 та ст. 1212 ЦК України, при цьому, такі підстави є взаємовиключними, оскільки відповідно до статті 546 ЦК України, завдаток є різновидом забезпечення виконання зобов'язання. Тоді як при застосуванні ст. 1212 ЦК України необхідна відсутність будь-яких правових підстав.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 у справі № 910/10029/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ТРАНС" на - залишити без задоволення.
Матеріали справи № 910/10029/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк