Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" листопада 2016 р.Справа № 922/3060/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши справу
за позовом Військовий прокурор Харківського гарнізону, м. Харків в інтересах держави в особі Міністерство оборони України, м. Київ, Квартирно-експлуаційного відділу м. Харків, м. Харків, 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Харківський університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, м. Харків
до Харківської міської ради, м. Харків , Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій", м. Харків
про визнання недійсними пунктів 12.1, 12, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до рішення ХМР, договору купівлі-пр
за участю представників:
прокурора - Волик О.Г., за посв. № 035279 від 26.08.2015 року
першого позивача - Мазур Л.Б., за дов. № 220/814/д від 30.12.2015 року
другого позивача - Сумцова Н.В., за дов. № 4295 від 31.08.2016 року
третьої особи - не з'явився
першого відповідача - Оганезова Р.А., за дов. № 08-11/7783/2-15 від 30.12.2015 року
другого відповідача - не з'явився
за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась
Військовий прокурор Харківського гарнізону, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Харківської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій", про: визнання недійсним пункти 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 164/10 від 23 червня 2010 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2010 року, зареєстрованого за № 4473; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819 від 01 липня 2011 року; вилучення у другого відповідача на користь держави в особі другого позивача шляхом складання акту приймання-передачі земельної ділянки пл. 0,0169 га по вул. Динамівська, 3 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136300:07:002:0022.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 164/10 від 23 червня 2010 року суперечать вимогам ст. ст 14, 41, 121 Конституції України, ст. 77, 84, 141 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України", ст. ст. 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України"; підставою укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2010 року (зареєстрованого за № 4473) та оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819 від 01 липня 2011 року є саме пункти 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до вказаного рішення, в зв'язку з чим договір купівлі-продажу земельної ділянки та акт на право власності не відповідають закону та порушують права власника.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 вересня 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3060/16 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 26 вересня 2016 року. Водночас, даною ухвалою суду задоволено клопотання прокурора про відстрочення спати судового збору за подання даної позовної заяви до ухвалення рішення по справі та залучено до участі у розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, Харківський університет Повітряних сил ім. І. Кожедуба.
Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою господарського суду Харківської області від 24 жовтня 2016 року до 01 листопада 2016 року.
В призначене судове засідання 01 листопада 2016 року з'явилися: прокурор, який позовні вимоги підтримав та просив суд долучити до матеріалів справи додаткові письмові пояснення з додатками, дані документи судом долучено до матеріалів справи з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 36007 від 01 листопада 2016 року, також прокурор просив суд залишити без розгляду клопотання про відновлення строку звернення до суду, яке, відповідно, залишєно судом без розгляду; представники першого та другого позивачів, які підтримали позовні вимоги в повному обсязі; представник першого відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог та клопотав про залишення без розгляду заяви прокурора про відновлення строку на звернення до суду (поданої прокурором разом з позовною заявою). Решта учасників своїх уповноважених представників в судове засідання не направила про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями з відміткою поштової установи "За закінченим терміном зберігання", протоколом судового засідання від 24 жовтня 2016 року (арк. спр. 80-86, 103-108, 172-173, 177-182).
Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
Так, процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.
Таким чином, суд вважає, що учасники судового процесу повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але другий відповідач та третя особа не з'явилися у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду справи.
Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Приписами ч. 4 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін.
Так, наявні в матеріалах справи ухвала суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.
В судовому засіданні 01 листопада 2016 року учасники судового процесу не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом вважає позовні вимоги прокурора підлягаючими задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у 1985 році виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів на підставі рішень Харківської міської ради народних депутатів від 25.06.1951 року № 17/241-с та від 12.12.84 року № 472-27с КЕЧ Харківського району міста Харкова було видано Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 045927 (арк. спр. 23-25), яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 3 га 4850 м.кв., земля надана для трьох об'єктів ХВВКІУ ім. Крилова, що згідно плану землекористування складеного на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 472/241с від 12.12.1984р. (арк. спр. 26-27), розташована за адресою: м. Харків, ріг вулиці Сумської та вул. Динамівської.
На підставі Директиви штабу Київського військового округу № ОМУ-1/8060с від 18.12.1958 року 16 січня 1959 року Квартирно-експлуатаційна частина Харківського району перейменовано в Харківську квартирно-експлуатаційну частину району (арк.спр. 64).
Згідно директиви командувача військами Північного оперативного командування від 12.12.2012р. №16/1/016 КЕЧ Харківського району міста Харкова переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова (арк. спр. 65).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 (справа №1-17/2005) використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу особи, які користуються землею на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов'язані із переоформленням їх права постійного користування.
Отже, вищезазначений державний акт на право постійного користування землею серії Б № 045927 є чинним та на даний час КЕВ м. Харкова є постійним землекористувачем земельної ділянки військового містечка № 94 пл. 1,15 га, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 75 (ріг вул. Сумської та вул. Динамівської) на підставі рішень Харківської міської ради №17/241с від 26.06.1951 року, №472/27с від 12.12.1984 р., державного акту на право постійного користування землею серії Б №045927 1985 р.
Разом з тим, 23 червня 2010 року 45 сесія Харківської міської ради 5 скликання (перший відповідач) прийняла рішення № 164/10 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України". Згідно додатку № 1 до вказаного рішення товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" продано земельну ділянку площею 0,0169 га, з земель житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Динамівська, 3 (кадастровий номер 6310136300:07:002:0022), в Дзержинському районі, за ціною 84 433, 00 грн. (без ПДВ) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісні приміщення).
На виконання вказаного вище рішення між першим та другим відповідачем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2010 року, зареєстрований за № 4473 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І.
В подальшому Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м. Харкові) товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 631010002000048.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
За приписами статті 65 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
Статтею 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (військові частини).
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України).
Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" встановлено, що військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Отже, передана оскаржуваним рішенням у власність другому відповідачу земельна ділянка відноситься виключно до земель оборони, які не можуть передаватись до земель комунальної власності.
З аналізу приписів вказаних правових норм випливає, що наявність чи відсутність у землекористувача документів (КЕЧ Харківського району міста Харкова) на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 06.07.2015.р. у справі №3 -399-55.
За приписами Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла у спірний період) підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Згідно з частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла у спірний період) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Пунктами 44, 45 та 50 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997р., передбачено, що землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Отже, виходячи з вимог чинних нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, що закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі цієї ділянки у власність або користування третім особам є отримання на це згоди Міністра оборони України.
Крім того, Законом України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, встановлено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення (абзаци 1, 3 частини 1 статті 6); при розмежуванні земель державної та комунальної власності віднесення земельних ділянок, площа яких відповідає даним земельно-кадастрової документації, до земель державної чи комунальної власності, визначення меж цих ділянок проводяться на підставі цих даних (частина 1 статті 11).
За змістом частини 1 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення (пункт "б" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття Харківською міською радою рішення №164/10 від 23.06.2010 р.) передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державний органів приватизації відповідно до закону.
Отже, у комунальній власності можуть бути лише землі оборони під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, всі інші земельні ділянки є державним майном і можуть перебувати тільки у державній власності.
Суд також враховує, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова не відносяться до об'єктів соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, з урахуванням такого принципу розмежування земель державної та комунальної власності, як забезпечення безпеки держави, зазначена земельна ділянка, загальною площею 0,0169 га по вул. Диномівській 3 у місті Харкові, яка була надана другому відповідачу, та відноситься виключно до земель оборони, які не можуть передаватися до земель комунальної власності, суб'єктом права власності на яку є держава, а сам лише факт використання вказаної земельної ділянки юридичними особами для обслуговування нерухомого майна, яке належить їм на праві власності, не може бути підставою для припинення права постійного користування Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова землею, яка належить державі.
З урахуванням вищезазначених норм законодавства, суд приходить до висновку, що вищенаведеним державним актом на право постійного користування землею серії Б № 045927 у 1985р., додатком до якого є План землекористування складений на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 472/241с від 12.12.1984 р., були розмежовані межі земельної ділянки, до якої входить земельна ділянка площею 0,0169 га, розташована за адресою: м. Харків, вул. Динамівська, 3, відноситься до земель оборони та є державною власністю.
Проте, матеріали справи не містять доказів надання згоди Міністром оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України на припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0169 га в місті Харкові по вул. Динамівській, 3.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконними та скасовую правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує права або інтереси.
Згідно пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Враховуючи вищевикладене, та що згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0169 га по вул. Динамівській, 3 у місті Харкові, Міністром оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних сил України не надавалось, судприходить до висновку, що у Харківської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23.06.2010 р. № 164/10, з огляду вважає обгрунтованими та правомірними позовні вимоги Військового прокурора Харківського гарнізону в частині визнання недійсним пунктів 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 23.06.2010р. №164/10 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2010 року, зареєстрованого за № 4473.
В силу приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Пунктом 2.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому, з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 Земельного кодексу України).
Аналіз наведених норм дає підстави для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Харківської міської ради від 23.06.2010р. №164/10.
Такої правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 26.09.2016р. у справі №6-30цс12.
Враховуючи вищенаведене та встановлення судом обставин відсутності в Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 23.06.2010 року № 164/10 права на отримання спірної земельної ділянки у власність, порушення у зв'язку із такою передачею прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, суд вважає обґрунтованими і правомірними позовні вимоги Військового прокурора Харківського гарнізону в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819 від 01.07.2011 року, розташовану у місті Харкові по вул. Динамівській, 3, з кадастровим номером 6310136300:07:002:0022 та вилучення у ТОВ "Бюро інформаційних технологій" на користь держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 0,0169 га по вул. Динамівська, 3 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136300:07:002:0022.
Суд, розглянувши клопотання першого відповідача про застосування строків позовної давності, проти задоволення якого заперечував прокурор та представники першого та другого позивачів, зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
За приписами частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону, встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах від 27.05.2014р. у справі № 3-23гс14 та від 23.12.2014р. у справі № 916/2414/13, від 29.10.2014р. у справі №6-152цс14 та від 01.07.2015р. у справі № 6-178цс15.
Як зазначає в позовній заяві військовий прокурор Харківського гарнізону, про оскаржуване рішення Харківської міської ради №164/10 від 23.06.2010 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2010 року зареєстрований за № 4473, державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЛ № 783819 від 01.07.2011 року та їх точні реквізити йому стало відомо лише на початку 2016 р. в ході здійснення заходів представницького характеру по захисту інтересів держави в особі позивачів у сфері земельних відносин з відповідей Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 18.02.2016 року та архівного відділу Харківської міської ради від 06.09.2016 року
Суд також наголошує, що відповідно до наказу Генерального прокурора України № 12гн "Про особливості діяльності військового прокурора" від 29.08.2014 року відповідачі не були суб'єктами, піднаглядними органам військової прокуратури України, що додатково унеможливлювало своєчасне виявлення, опротестування та оскарження спірного рішення договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку військовим прокурором.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження того, що Міністерству Оборони України та Квартирно-експлуатаційному відділу міста Харкова було відомо про порушення їх прав до звернення військового прокурора Харківського гарнізону з відповідним позовом до місцевого господарського суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що військовим прокурором Харківського гарнізону у даній справі не було пропущено строки позовної давності для звернення з відповідним позовом та відмовляє в задоволенні заяви першого відповідача - Харківської міської ради про застосування строків позовної давності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає судовий збір на відповідачів.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 27, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати недійсними пункти 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 164/10 від 23.06.2010 року.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2010 року, зареєстрованого за № 4473.
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819 від 01.07.2011 року.
Вилучити у ТОВ "Бюро інформаційних технологій" на користь держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків шляхом складання акту прийому-передачі земельної ділянки пл. 0,0169 га по вул. Динамівська, 3, у м, Харкові, кадастровий номер 6310136300:07:002:0022.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Коснтитуції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Військової прокуратури Харківського гарнізону (61045, м. Харків, вул. Клочківська, 228, платник - Генеральна прокуратура України, рах. 35211001000164, код банку 820172, код ЄДРПОУ 00034051) 2 756,00 грн. судового збору.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" (61141, м. Харків, вул. Клочківська, 193, код ЄДРПОУ 31635144) на користь Військової прокуратури Харківського гарнізону (61045, м. Харків, вул. Клочківська, 228, платник - Генеральна прокуратура України, рах. 35211001000164, код банку 820172, код ЄДРПОУ 00034051) 2 756,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 07.11.2016 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/3060/16