01 листопада 2016 року Справа № 915/787/16
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу
за позовом Публічного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, Каботажний спуск, 18, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 30083966)
до відповідача ОСОБА_1 комунального підприємства “Миколаївводоканал”, вул. Чигрина, 161, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 31448144)
про стягнення суми нанесених збитків у розмірі 59 934, 01 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 999/36 від 16.06.2016 року.
До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_1 комунального підприємства “Миколаївводоканал” про стягнення суми нанесених збитків у розмірі 59 934, 01 грн.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.07.2016 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 27.07.2016 року (суддя Дубова Т.М.).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.07.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів. Розгляд справи відкладено на 03.10.2016 року.
Розпорядженням керівника апарату № 274 від 26.09.2016 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/787/16. Підставою повторного автоматизованого розподілу справи № 915/787/16 є неможливість здійснювати правосуддя головуючим суддею Дубовою Т.М. (підстава - постанова Верховної Ради України від 22.09.2016 “Про звільнення суддів”).
Справу передано на розгляд судді Олейняш Е. М.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.09.2016 року прийнято справу № 915/787/16 до провадження судді Олейняш Е. М.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.10.2016 року відкладено розгляд справи на 27.10.2016 року.
В судовому засіданні 27.10.2016 року судом оголошувалась перерва до 01.11.2016 року.
В судовому засіданні 01.11.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача в судове засідання 01.11.2016 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис повноважного представника на відповідному повідомленні (арк. 133). В попередніх судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримував в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено наступне.
01.01.2009 року між Публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» та ОСОБА_1 комунальним підприємством «Миколаївводоканал» було укладено договір № А/2671 про постачання питної води та приймання стічних вод.
Позивачем виконано вимоги договору та діючого законодавства України в повному обсязі.
Проте, в порушення вимог чинного законодавства відповідач МКП “Миколаївводоканал” (продавець товарів/послуг) не зареєстрував податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних за надані послуги в січні-лютому 2016 року, що не дає право позивачу ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець товарів/послуг) на включення сум ПДВ до податкового кредиту.
У зв'язку з протиправною поведінкою відповідача МКП “Миколаївводоканал” позивачу ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» не надано податковий кредит та нанесено збитки у розмірі 59 934, 01 грн. (упущена вигода).
Позовні вимоги обґрунтовані приписами п. 11, 44 підрозділу 2 розділу ХХ, ст. 198.6, п.п. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 224, 225, 226 ГК України та умовами договору.
Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позов (арк. 57-62), в яких просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.
Ненадання МКП “Миколаївводоканал” податкової накладної не позбавляє права ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» звернутися до органу державної фіскальної служби з документами, зазначеними у п. 201.11 ст. 201 ПК України, та отримати податковий кредит, оскільки підставою для нарахування сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, зокрема є рахунок, який виставляється платнику податку.
ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» не отримало податковий кредит не з вини МКП “Миколаївводоканал”, а з своєї вини, оскільки позивач не скористався правом та не подав податкову декларацію у термін зазначений п. 198.6 ст. 198 ПК України.
Також відповідач вказує на те, що ані договором № А/2671 від 01.01.2009 року, ані Податковим кодексом України не передбачено відшкодування збитків у зв'язку з неподанням зареєстрованої податкової накладної.
Зазначив про неможливість подання податкових накладних, у зв'язку з набуттям чинності Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість” від 16.07.2015 року. Так, у зв'язку з неузгодженістю дій Державної фіскальної служби та Казначейством України, Державною фіскальною службою було протиправно незараховано шляхом незбільшення суми поповнення електронного рахунку МКП «Миколаївводоканал» у системі електронного адміністрування, що унеможливило подачу податкових накладних. Підприємство вживало заходи та неодноразово зверталось до державної фіскальної служби, міського голови та до Прем'єр-міністра України.
Заперечення обґрунтовані п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, с. 22, 611, 623, 1166 ЦК України, ст. 224 ГК України та ст. 32 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Між ОСОБА_1 комунальним підприємством “Миколаївводоканал” (виробник) та Публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» (споживач) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод № А/2671 від 01.01.2009 року, відповідно до умов якого виробник зобов'язується надати споживачу послуги з постачання питної води в точку передачі та приймати від нього стічні води у систему каналізації в точці приймання відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому виробником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і скидання стічних вод до комунальної каналізації (п. 2.1 Договору) (арк. 17-20).
В подальшому до договору № А/2671 між сторонами було укладено додаткові угоди № 1, 2, 3, якими сторони змінювали термін дії договору (арк. 21, 24, 25).
Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін.
Відповідно до п. 10.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3) цей договір укладається до 31 грудня 2013 року і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку пролонгований, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду (арк. 25).
Доказів визнання недійсним, припинення чи розірвання договору суду не подано.
Таким чином, на підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 3.2.3 Договору оплата вартості послуг здійснюється споживачем шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок виробника до останнього числа поточного календарного місяця, виходячи з обсягу фактично спожитих послуг за період з 20 числа попереднього по 20 число поточного календарних місяців та діючих тарифів.
Відповідно до п. 5.1 Договору сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до чинного законодавства.
Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачем МКП “Миколаївводоканал” в січні-лютому 2016 року надано послуги з постачання води та забору стоків, а позивачем ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» прийнято надані послуги, що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг (арк. 12, 15), а саме:
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 26.01.2016 року на загальну суму 178 218, 14 грн. (з ПДВ). Податок на додану вартість становить 29 703, 03 грн.;
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.02.2016 року на загальну суму 181 385, 86 грн. (з ПДВ). Податок на додану вартість становить 30 230, 98 грн.
На виконання умов договору відповідачем виставлялись рахунки на оплату послуг з постачання питної води та приймання стічних вод, у яких зазначено, зокрема: обсяги куб.м. водопостачання, обсяги куб.м. водовідведення, загальна сума наданих послуг без ПДВ та з урахуванням ПДВ, ідентифікаційні податкові номери виробника МКП “Миколаївводоканал” (ІПН 314481414015) та покупця ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» (ІПН 300839614013) тощо, а саме:
- рахунок № В-8002/0120-1.2016-26 від 26.01.2016 року на суму 178 218, 14 грн. (за січень 2016 року) (арк. 66);
- рахунок № В-8412/0043-2.2016/24 від 24.02.2016 року на суму 181 385, 86 грн. (за лютий 2016 року) (арк. 65).
Рахунки отримані ПАТ «Миколаївська ТЕЦ», про що містяться відмітки про отримання рахунків на самих рахунках та не заперечується сторонами у справі.
На підставі вищевказаних рахунків позивачем ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» в повному обсязі проведено оплату за надані в січні-лютому 2016 року послуги, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:
- платіжне доручення № 546 від 16.02.2016 року на суму 90 000, 00 грн. (оплата за надані послуги в січні 2016 року) (арк. 13);
- платіжне доручення № 583 від 17.02.2016 року на суму 88 218, 14 грн. (оплата за надані послуги в січні 2016 року) (арк. 13);
- платіжне доручення № 1381 від 30.03.2016 на суму 181 385, 86 грн. (оплата за надані послуги в лютому 2016 року) (арк. 16).
Судом також встановлено наступне.
Відповідно до з ОСОБА_2 1514024500289 з реєстру платників податку на додану вартість МКП “Миколаївводоканал” є платником податку на додану вартість (арк. 64).
Як вбачається з інформації вх. № 17950/16 від 27.10.2016 року, наданої ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області, відповідно до п. 10.15, 10.16, 10.22 розділу Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, та у зв'язку з включенням МКП «Миколаївводоканал» до Реєстру великих платників податку, МКП «Миколаївводоканал» знято з податкового обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області та з 01.01.2016 року знаходиться на обліку СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС (арк. 123-126).
Відповідно до ОСОБА_2 з Єдиного реєстру податкових накладних № 320415 від 26.04.2016 року та № 323806 від 28.09.2016 року МКП «Миколаївводоканал» не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (арк. 33, 130).
На виконання податкового законодавства 18.02.2016 року та 18.03.2016 року відповідачем МКП «Миколаївводоканал» подано до центрального рівня Державної податкової служби України податкові декларації з податку на додану вартість за січень 2016 року та за лютий 2016 року, які прийнято центральним рівнем Державної податкової служби України, що підтверджується відповідними квитанціями № 1, № 2 (арк. 67-77).
Як вбачається з податкових декларацій з податку на додану вартість, зокрема, з розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) до податкових зобов'язань включена сума ПДВ платника податку - покупця (позивача ПАТ «Миколаївська ТЕЦ») (індивідуальний податковий номер 300839614013).
Таким чином, відповідачем МКП “Миколаївводоканал” на виконання вимог податкового законодавства після вчинення операції, що оподатковується податком на додану вартість, направлено на реєстрацію в ЄРПН до органу податкової служби податкові накладні, реєстрація яких не проведена, а також подано до органу податкової служби податкові декларації з податку на додану вартість.
В свою чергу на виконання вимог податкового законодавства позивач ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» 19.04.2016 року було надано до органу податкової служби податкову декларацію з податку на додану вартість за вх. № НОМЕР_1 з відміткою про подання до декларації заяви про відмову постачальника зареєструвати податкові накладні в ЄРПН та відмову надати податкову накладну покупцю на загальну суму 59 934, 01 грн. (ПДВ в сумі 29 703, 03 грн. за надані послуги в січні 2016 року + ПДВ в сумі 30 230, 98 грн. за надані послуги в лютому 2016 року) (арк. 29-31).
21.04.2016 року позивач ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» звернувся до відповідача МКП «Миколаївводоканал» з листом вих. № 03/694, у якому зазначив, що за період з 01.01.2016 року не отримав відповідь відносно реєстрації податкових накладних, що не дає можливості ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» в силу приписів ст. 198.6 ПК України відобразити податковий кредит за січень, лютий 2016 року. Крім того, ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» повідомив про направлення позовної заяви до суду (арк. 32).
МКП «Миколаївводоканал» листом № 785/36 від 12.05.2016 року повідомив ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» про те, що згідно вимог електронної системи адміністрування ПДВ, сума податку, на яку підприємство має право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних має від'ємне значення, так як формула, що розраховує вищевказану суму працює не коректно. Вказану проблему можливо вирішити тільки на рівні центрального офісу ДФС. МКП «Миколаївводоканал» проводить роботу по усуненню вказаної проблеми (арк. 93).
Таким чином, факт не проведення відповідачем МКП “Миколаївводоканал” (продавець товарів/послуг) реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних за надані послуги в січні-лютому 2016 року і став підставою для звернення до суду із даним позовом, оскільки, як вказує позивач, вищевикладені обставини не дали право позивачу ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець товарів/послуг) на включення сум ПДВ до податкового кредиту, що зумовило нанесення йому збитків у розмірі 59 934, 01 грн. (упущена вигода) (арк. 10).
При цьому, судом також встановлено наступне.
МКП «Миколаївводоканал» здійснює податкове декларування у електронному вигляді та здійснює подання до податкових органів декларацій з податку на додану вартість.
Представник відповідача МКП «Миколаївводоканал» пояснив суду та надав підтверджуючі докази, що не видає податкові накладні, починаючи з листопада 2015 року, з огляду на наступне.
16.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість», яким доповнено п. 200-1.4 ст. 200.1 ПК України пунктом «в».
Зазначені зміни спрямовані на впорядкування податкових відносин при використанні субвенції з державного бюджету для сплати податкових платежів відповідно до Постанови КМУ № 375 від 04.06.2015 року «Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню».
Так, відповідно до п.п. «в» п. 200-1.4 ст. 200.1 ПК України на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, в рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України.
За результатами цих змін на електронні рахунки в органах казначейства постачальників комунальних послуг повинні зараховуватись суми субвенцій з бюджету, які збільшуватимуть реєстраційну суму для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 Податкового кодексу України. Позивачем отримано субвенцію у загальній сумі 9 062 442, 27 грн. згідно договору № 24 «Про організацію взаєморозрахунків» від 02.12.2015 року між позивачем, Головним управлінням Державної казначейської служби, Департаментами фінансів Миколаївської обласної державної адміністрації та Миколаївської міської ради.
МКП «Миколаївводоканал» 16.12.2015 року на рахунок 37122003002128 було зараховано кошти в сумі 9 062 442, 27 грн. погашення заборгованості з різниці в тарифах згідно Постанови КМУ № 375 від 04.06.2015 року. В той же день згідно платіжного доручення № 30 від 16.12.2015 року в сумі 9 062 442, 27грн. було погашено заборгованість по Податку на додану вартість (7 732 497, 01 грн. - сума ПДВ; 1 319 589, 10 грн. - штрафні санкції, 10 356,16 грн. - пеня).
Державна фіскальна служба України та Державна казначейська служба України не збільшили суму поповнення електронного рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість МКП «Миколаївводоканал» на суму сплати податку на додану вартість за результатами проведених розрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 375.
На сьогоднішній день вказана сума не зарахована на електронний рахунок МКП «Миколаївводоканал» № 37517000062856 в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Відповідно, протягом всього періоду, починаючи з січня 2016 року згідно ОСОБА_2 щодо суми податку, на яку платник податку на додану вартість має право зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних з системи електронного адміністрування ПДВ сума податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні, має від'ємне значення в розмірі 6-7 млн. грн.
При наявності заборгованості з податку на додану вартість платник податку не може зареєструвати жодної податкової накладної.
Неможливість реєстрації податкових накладних і стала підставою для звернення МКП «Миколаївводоканал» з численними листами до Державної фіскальної служби, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби, Прем'єр-Міністра України, а також з відповідним позовом до Державної фіскальної служби, поданим до Миколаївського окружного адміністративного суду тощо (арк. 78-79, 82, 85-91).
Так, відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-11120-13-21/23301 від 10.08.2016 року останнє повідомило, що відповідно до вимог п. 2001.3 ст. 200 1 Податкового кодексу України розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до пункту 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість», який за дорученням Міністерства фінансів направлено Державною фіскальною службою на погодження до заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Станом на 10.08.2016 року, з метою вирішення технічних питань застосування п. 9 вказаного Порядку, а також налаштування програмного забезпечення, ДФС та Державна казначейська служба здійснюють остаточне узгодження порядку обміну інформацією та обліку залишку узгоджених податкових зобов'язань, не сплачених до бюджету, платників податку, які приймають участь у розрахунках з погашення заборгованості з різниці в тарифах. Проект постанови КМУ невідкладно буде подано на розгляд Уряду (арк. 80-81).
При вирішенні даного спору судом враховано наступне.
Відповідно до п. 44 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України тимчасово, до 1 липня 2017 року, платники податку, які здійснюють постачання (у тому числі оптове), передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, постачання вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом.
Відповідно до п. 14.1.266 ст. 14 ПК України касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Відповідно до п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України з 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.11 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:
а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).
У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.
Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України;
в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до пункту 36 підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу;
г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:
ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних;
для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.
Таким чином, відповідно до п. 201.11 ст. 201 ПКУ підставою для нарахування сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, зокрема є рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами.
Як вказано вище, позивач ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» отримав від відповідача МКП «Миколаївводоканал» 29.01.2016 року рахунок на оплату № В-8002/0120-1.2016/26 на суму 1 782 181,14 грн. (за отримані послуги у січні 2016 року) та 24.02.2016 року рахунок на оплату №В-8412/43-2.2016/24 від 24.02.2016 на суму 181 385, 86 грн. (за отримані послуги у лютому 2016 року).
У зазначених рахунках містяться всі необхідні реквізити, зазначені у ст. 201.11 ПК України, а саме є показники засобів обліку води (об'єми водопостачання, водовідведення), загальна сума платежу, сума податку, податкові номери як виробника (продавця), так і отримувача (покупця) послуги тощо.
Таким чином, в силу приписів ст. 201.11 ПК України рахунки на оплату (з усіма необхідними реквізитами) є підставою для нарахування суми податку, що відноситься до складу податкового кредиту без отримання податкової накладної.
Тобто, неподання МКП "Миколаївводоканал" податкової накладної не позбавляло права позивача ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" звернутись у встановлений п. 198.6 ст. 198 ПК України строк до органу державної фіскальної служби з документами, зазначеними у п. 201.11 ст. 201 ПК України, та отримати податковий кредит.
Суду не подано доказів звернення позивача ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" (платник податку, що застосовує касовий метод) протягом 60-ти календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунку (дати оплати за отримані послуги відповідно до вищевказаних платіжних доручень) до органу державної фіскальної служби з документами, зазначеними у п. 201.11 ст. 201 ПК України, з метою отримання податкового кредиту. Тобто, позивачем не подано суду доказів реалізації свого права щодо формування податкового кредиту, передбаченого п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 ПК України.
Предметом спору є вимога про стягнення збитків.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з приписами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися конкретні заходи, своєчасно вжиті кредитором для їх одержання.
При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто, втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний дохід.
Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.
Системний аналіз ст. 22, 623 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України дозволяє дійти висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) противоправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Підставою для відшкодування збитків є вина особи, яка їх заподіяла, за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями винної особи і самими збитками.
Відповідно до п. 14.1.54 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 59 934, 01 грн. (ПДВ за отримані послуги) визначена позивачем як упущена вигода. Керуючись вищевказаними нормами законодавства, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума не є в розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 142, 225 ГК України, ст. 14 ПК України доходом (неодержаний прибуток, упущена вигода).
Правовідносини між сторонами в спірному випадку виникли з підстав дотримання/недотримання вимог податкового законодавства. Натомість, в силу ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його цивільного права.
Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.
Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, ст. 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові відмовити.
Судовий збір в розмірі 1 378, 00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повне рішення складено 03.11.2016 року
Суддя Е. М. Олейняш