ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.10.2016Справа №910/15742/16
За позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"
до відповідачаПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
провизнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники сторін:
від позивачаВолощук П.Ю. - представник
від відповідачаБережок С.І. - представник
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просить суд визнати недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує, що у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016 відповідач зараховує свою заборгованість перед ПАТ "Рівнегаз" за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 № 14-102-ТН по сумі інфляційних збитків у розмірі 82543,94 грн., стягнутих з відповідача на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/4521/16, що суперечить нормам ст. 601 Цивільного кодексу України, згідно яких зарахування може бути проведено лише щодо однорідних за своєю правовою природою вимог. Позивач зазначає, що вимоги про сплату передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України. Крім цього, позивач стверджує, що в оспорюваному правочині відповідач проводить зарахування заборгованості позивача за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ, однак відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України № 6074 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) встановлено, що існують форс-мажорні обставини за зобов'язаннями позивача за цим договором, у зв'язку з чим заборгованість позивача перед відповідачем за даним договором відсутня. Отже, позивач просить суд визнати недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України, а саме: ст.203 Господарського кодексу України та ст.601 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/15742/16, розгляд якої призначено на 28.09.2016.
В судовому засіданні 28.09.2016 оголошено перерву до 11.10.2016, 11.10.2016 до 20.10.2016.
Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 20.10.2016 з'явився. Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що в сертифікаті Торгово-промислової палати України № 6074 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) міститься інформація, яка не відповідає дійсності та порушує норми чинного законодавства України, зазначений сертифікат не звільняє позивача від виконання основного зобов'язання, а лише від відповідальності на час існування форс-мажорних обставин. Як вказує відповідач, відповідно до п. 8.3 договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ позивач негайно не повідомив відповідача про настання обставин форс-мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення не надав підтверджуючі документи відповідно до вимог законодавства, а згідно п. 8.5 цього ж договору виникнення зазначених форс-мажорних обставин не є підставою для відмови позивача від сплати відповідачу за газ, який був поставлений до моменту їх виникнення.
За твердженнями відповідача, для того щоб вимоги були визнані зустрічними, необхідна наявність що найменше двох зобов'язань між одними і тими ж особами, у яких одна особа по відношенню до іншої виступає як боржником так і кредитором, вимоги повинні бути однорідними. В даному випадку, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями, предмет цих грошових зобов'язань визначений родовими ознаками, а строк виконання зобов'язань є таким, що настав. Отже, відповідач вважає зарахування зустрічних однорідних вимог проведених за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.08.2016 №26-5216/1.8-16 правомірним, оскільки воно ґрунтується на наявності умов, визначених ст. 601 Цивільного кодексу України, та відсутності обставин, встановлених ст. 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається. Отже, на думку відповідача, правові підстави для визнання одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог проведених за заявою відповідача про зарахування однорідних вимог від 08.08.2016 №26-5216/1.8-16 відсутні.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надіслало Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявило про часткове припинення зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" за договором про розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-102-ТН щодо інфляційних збитків у сумі 82543,94 грн. шляхом зарахування зустрічних зобов'язань Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ у сумі 82543,94 грн. та повідомлено про припинення зазначених зобов'язань з 29.07.2016.
Розмір зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-102-ТН, а саме: розмір інфляційних збитків у сумі 82543,94 грн. встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/4521/16 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 690927,92 грн. боргу за договором про розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-102-ТН, яким позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" задоволено частково та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 88358,80 грн. інфляційних втрат, 64965,28 грн. 3% річних та 2299,86 грн. судового збору.
Відповідно до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" №26-4604/1.2-16 від 11.07.2016 частково припинено зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перед Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" у сумі 73080,00 грн. згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/4521/16 за договором про розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-102-ТН, а саме: 5814,86 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 64965,28 грн. та 2299,86 грн. відшкодування судових витрат шляхом повного зарахування зустрічних зобов'язань Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №29.12.2015 №918/910/15 за договором від 04.01.2013 №13-132-Н у сумі 73080,00 грн. - відшкодування судових витрат.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає про те, що у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016 відповідач зараховує свою заборгованість перед ПАТ "Рівнегаз" за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 № 14-102-ТН по сумі інфляційних збитків у розмірі 82543,94 грн., стягнутих з відповідача на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/4521/16, що суперечить нормам ст. 601 Цивільного кодексу України, згідно яких зарахування може бути проведено лише щодо однорідних за своєю правовою природою вимог, а вимоги про сплату передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, у зв'язку з чим не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України. Також, позивач стверджує, що відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України № 6074 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) встановлено, що існують форс-мажорні обставини за зобов'язаннями позивача за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ по якому відповідач проводить зарахування, у зв'язку з чим на думку позивача заборгованість перед відповідачем за даним договором відсутня, внаслідок чого позивач просить суд визнати недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема ст.203 Господарського кодексу України та ст.601 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Згідно із ст. ст. 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги. Вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Доводи позивача про те, що вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, оскільки вимоги про сплату передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, є безпідставними, оскільки грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 04.02.2014 у справі за № 903/610/13).
Також, враховуючи, що розмір інфляційних втрат, заборгованість з яких була зарахована відповідачем, встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/4521/16, яке набуло законної сили, то ця заборгованість має безспірний характер, і посилання позивача на п. 1.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яким встановлено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України, є помилковим, оскільки неможливість такого зарахування могла б мати місце при відсутності судового рішення, яким встановлені такі нарахування, та при наявності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань.
Аналогічна правова позиція наведена зокрема в постанові Вищого господарського суду України у справі №917/1592/15 від 30.03.2016.
Щодо ж до тверджень позивача стосовно того, що в оспорюваному правочині відповідач проводить зарахування заборгованості позивача за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ, а відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України № 6074 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) встановлено, що існують форс-мажорні обставини за зобов'язаннями позивача за цим договором, у зв'язку з чим заборгованість позивача перед відповідачем за даним договором відсутня, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України № 6074 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який виданий позивачу 29.03.2016 за №395/05.0-4 встановлено, що існують форс-мажорні обставини, зокрема: дії/бездіяльність третіх осіб/органів державної влади за зобов'язаннями позивача за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ, виконання яких передбачено щомісячно, а саме: оплата придбаного протягом 2014-2015 р.р. природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановлені тарифів на розподіл природного газу, у розмірі 16,594 млн.куб.м., які унеможливили їх виконання в зазначений термін, період дії обставин непереборної сили: дата настання - 01.05.2014, дата закінчення - тривають на 29.03.2016.
Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.
Згідно з ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Як зазначає відповідач у відзиві на позов, та не заперечується позивачем, розділом 8 "Форс-мажор" договору купівлі -продажу природного газу від 04.01.2013 №13-131-ВТВ встановлено: п.8.1 сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин), п. 8.2 під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин, п. 8.3, сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс - мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи відповідно до законодавства, п. 8.4 настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку, п.8.5 виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцеві за газ, який був поставлений до їх виникнення.
Відповідно до ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У сертифікаті Торгово-промислової палати України № 6074 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який виданий позивачу 29.03.2016 за №395/05.0-4 стверджується, що зобов'язання, виконання яких передбачено щомісячно: оплата придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу за договором №13-131-ВТВ про купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 є унеможливленим в терміни з 01.05.2014 і які тривають станом на 29.03.2016. Тобто форс-мажорні обставини, посвідчені цим сертифікатом, стосуються лише зобов'язань з оплати обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу у розмірі 16,594 млн. куб.м, мають строковий характер і не означають неможливості виконання зобов'язання і у майбутньому. Крім цього, відповідно до п. 8.5. договору виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови позивача від сплати відповідачу за газ, який був поставлений до виникнення цих обставин.
Як зазначає відповідач, позивач не виконав свій обов'язок стосовно негайного повідомлення відповідача про дію обставин непереборної сили, як це передбачено п.8.3 договору №13-131-ВТВ про купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013, продовжує здійснювати господарську діяльність та виконувати зобов'язання в межах вказаного договору, що підтверджується документами бухгалтерського обліку згідно яких позивач впродовж 2014 - 2016 р.р. виконував договірні зобов'язання перед відповідачем, тобто отримував природний газ, підписував акти приймання передачі та здійснював платежі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним правочин суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а також те, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-5216/1.8-16 від 08.08.2016 недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.11.2016
Суддя Ю.М. Смирнова