27 жовтня 2016 року м. Київ К/800/4128/16
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтлайн Мобільні системи» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, -
У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Софтлайн Мобільні системи» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - позивач, Державна податкова інспекція) від 22.01.2015 року №0000222201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 89 584,00 грн., в тому числі за основним платежем на суму 71 667,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 17 917,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення рішення від 22.01.2015 року №0000222201.
Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Союз-Ленд НФП», ТОВ «Гетьман» та ТОВ «Гард Фінанси» за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2014 року № 3246/26-53-22-01-21/33542827.
Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за серпень 2014 року на суму 71 667,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентами ТОВ «Союз-Ленд НФП», ТОВ «Гетьман» та ТОВ «Гард Фінанси» не спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів, останні не знаходяться за юридичною адресою, не мають необхідних матеріальних (основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби) та трудових ресурсів для проведення господарської діяльності, а отже вищезазначене свідчить, що господарські операції позивача з вказаними контрагентами фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ. Крім того, контролюючий орган зазначив, що у березні 2015 року вищезазначеним контрагентам ск5асовано свідоцтва платників ПДВ.
На підставі акту перевірки та вказаних висновків Державною податкової інспекцією прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року №0000222201, яке за результатами адміністративного оскарження було залишено без змін.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентами ТОВ «Гард Фінанси», ТОВ «Союз-Ленд НФП», ТОВ «Гетьман» укладено договори про надання послуг (роботи з дослідження ринку мобільно-консультаційних послуг) від 26.07.2014 року №26714, від 12.08.2014 року №12814 та 20.06.2014 року №20614.
У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів про надання послуг, укладених з контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за серпень 2014 року, робочі проекти «Взаємоз» єднання телекомунікаційних мереж, акт приймання-передачі електронного носія інформації з вибіркою абонентів, звіти про результати інформаційної компанії).
Також судами встановлено, що на момент здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.
Колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Крім того, відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єктів господарювання перевірки не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у справі № 826/13687/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.
Судді: І.Я. Олендер
І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько