10 жовтня 2016 року м. Київ К/800/53725/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Бухтіярова І.О.
Цвіркун Ю.І.,
за участю секретаря:Латишевій Л.П.,
за участю представників
позивача:Костєлєя К.Л.,
відповідачів:Кононенка В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року
у справі №802/3064/13-а
за позовом Приватного підприємства «Феріде Плаза»
до Головного державного податкового ревізора-інспектора Вінницької області Державної податкової служби, радника податкової служби І рангу Дерев'янко Алли Адамівни,
Головного державного податкового ревізор-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції, радника податкової служби ІІІ рангу Чайки Михайла Юрійовича,
Головного державного податкового ревізор-інспектора Вінницької області Державної податкової служби, радника податкової служби ІІІ рангу Мельника Олега Вікторовича,
Головного державного податкового ревізор-інспектора відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції, інспектора податкової служби І рангу Мельникової Наталії Іванівни,
Головного державного податкового ревізор-інспектора Вінницької області Державної податкової служби, радника податкової служби ІІІ рангу Яхно Романа Віталійовича,
Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Феріде Плаза» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного державного податкового ревізора-інспектора Вінницької області Державної податкової служби, радника податкової служби І рангу Дерев'янко Алли Адамівни, Головного державного податкового ревізор-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції, радника податкової служби ІІІ рангу Чайки Михайла Юрійовича, Головного державного податкового ревізор-інспектора Вінницької області Державної податкової служби, радника податкової служби ІІІ рангу Мельника Олега Вікторовича, Головного державного податкового ревізор-інспектора відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції, інспектора податкової служби І рангу Мельникової Наталії Іванівни, Головного державного податкового ревізор-інспектора Вінницької області Державної податкової служби, радника податкової служби ІІІ рангу Яхно Романа Віталійовича, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідачі) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2013 року, залишеною без змін Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 06 червня 2013 року №0002622202, №0002632202, №0002652203. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 147,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Посадові особи контролюючого органу провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 18 травня 2013 року № 1764/2202/37898450, яким, зокрема, встановили порушення позивачем вимог:
- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток підприємств на 3 999 640,00 грн.;
- пункту 198.5 «г» статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 96 000,00 грн.;
- пункту 51.1 статті 51, пункту 176.2 «б» статті 176 Податкового кодексу України, у результаті чого до контролюючого органу своєчасно не подано та не в повному обсязі податкові розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платника податку та суму утриманого з них податку;
- пунктів 2.8, 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, а саме - перевищено ліміт залишку готівкових коштів в касі підприємства на суму 207 899,36 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 06 червня 203 року № 0002622202, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 120 000,00 грн., з яких 96 000,00 грн. за основним платежем та 24 000,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0002632202, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 999 550,00 грн., з яких за основним платежем - 3 999 640,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 999 910,00 грн.; № 0002652203, яким застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 415 798,72 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Однією з підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне заниження позивачем показників рядку 03 Декларації «Інші доходи» за рахунок невключення безоплатно отриманих товарів у І кварталі 2012 року на суму 18 565 904,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення засновника позивача від 20 лютого 2012 року № 3, виконавчим комітетом Вінницької міської ради від 28 лютого 2012 року № 11741050002009714 зареєстровано зміни до Статуту позивача, стосовно збільшення статутного капіталу до 23 067 831,33 грн.
Засновником позивача ОСОБА_12 28 лютого 2012 року було внесено до статутного фонду підприємства майно на загальну суму 18 565 904,44 грн. відповідно до актів передачі-приймання майна від 28 лютого 2012 року.
Під час перевірки позивача встановлено, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 26 серпня 2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2011 року, визнано за ОСОБА_12 право власності на нежитлове приміщення: літ. «А» - торгово-офісний комплекс з підвалом, загальною площею 8003,9 кв.м., що знаходяться в першому пусковому комплексі будівлі торгового-офісного комплексу АДРЕСА_1, право власності на який 24 грудня 2008 року зареєстровано за приватним підприємством «Торгово-універсальна фірма «Феріде» (вказані внутрішні приміщення в підвалі, на першому, другому, третьому, четвертому, п'ятому, шостому, сьомому та восьмому поверхах). Визнано за ОСОБА_12 право власності на будівельні матеріали і роботи в об'єкті незавершеного будівництва другого пускового комплексу торгово-офісного комплексу АДРЕСА_1 на загальну вартість 743 409,60 грн. Визнано за ОСОБА_12 право власності на обладнання, придбане для розташування в об'єкті незавершеного будівництва другого пускового комплексу торгово-офісного комплексу АДРЕСА_1 та не змонтоване на будівельному майданчику - ліфт пасажирський типовий, вартістю 136485 грн. 84 коп.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 26 грудня 2011 року № 32671730, виданого комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний №25937530, за вказаною особою зареєстроване право власності на вказане майно.
У подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 26 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на наявність даної ухвали, відповідач вважає, що на момент передачі майна у ОСОБА_12 було відсутнє право власності на нього, а відтак позивач не мав права включати його вартість до складу доходів.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 28 грудня 2012 року № 37051122, виданого комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний № 38890673, нежитлова будівля, готельно-розважальний центр, адреса об'єкта: Вінницька область, АДРЕСА_1, належить власнику позивача на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1, виданого виконкомом Вінницької міської ради, на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 27 грудня 2012 року № 3328.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що право власності набуте в період скасування рішення суду, на підставі якого воно було набуте, а тому майно, яке внесено до статутного фонду підприємства, у розмірі 18 565 904,00 грн. засновником ОСОБА_12 без фактичного права власності на нього, надійшло до статутного капіталу позивача як безоплатно отримані товари (роботи, послуги).
Підпунктом 136.1.3 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток не враховуються суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
Відповідно до абзацу другого пункту «б» підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.
Акт передачі-приймання майна, в якості внеску до статутного капіталу підприємства, документально підтверджує передачу майна від засновника підприємству, а саме - здійснення господарської операції, що передбачає внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою, тобто, за своєю правовою природою є правочином, а саме - дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а в даному випадку - набуттям позивачем права власності на майно, внесене засновником в якості внеску до статутного капіталу підприємства.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів погоджується з висновком про відсутність у позивача підстав вартість майна, як безоплатно отриманого, включати до складу доходу.
Також безпідставними є доводи податкового органу про завищення позивачем у перевіреному податковому періоді валових витрат на 480 000,00 грн.
Так, вказані висновки відповідача ґрунтуються на непідтвердженні позивачем відповідними первинними документами операцій з оренди автомобілів у ТОВ «Племінний завод «Україна». Також, з аналогічних підстав, сплачені в ціні наданих послуг суми податку на додану вартість у розмірі 96 000,00 грн. відповідач вважає неправомірно включеними до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.
З матеріалів справи вбачається, що 03 січня 2012 року між позивачем та ТОВ «Племінний завод «Україна» було укладено договори № 02ВАЗ31043-20 та №01VWLT35 оренди автотранспортних засобів, за результатом виконання яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.
Факт надання послуг з оренди автомобілів підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними.
Використання орендованих автомобілів у господарській діяльності позивача підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля та подорожніми листами службового легкового автомобіля.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.
З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.
Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту спірних сум податків по господарським операціям із зазначеним контрагентом.
Застосовуючи до позивача штрафні (фінансові) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 415 798,72 грн., податковий орган виходив з того, що позивачем перевищено ліміт залишку готівки в касі на суму 207 899,36 грн., а саме - для виведення залишку готівки в касі прийнято видаткові касові ордери, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.
Відповідно до пункту 2.8 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 pоку №637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.
У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.
Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (пункт 3.5 Положення).
У разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки (пункт 7.24 Положення).
Судом встановлено, що позивачем видавались кошти під звіт ОСОБА_13 згідно із видатковими касовими ордерами, на яких відсутній підпис одержувача.
Разом з тим, в матеріалах справи наявні прибуткові касові ордери, які свідчать про повернення вказаній особі коштів з-під звіту. Крім того, виплата коштів під звіт ОСОБА_13 підтверджується копіями відомостей на виплату грошей під звіт.
Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що окремі недоліки у видаткових касових ордерах не свідчать в повній мірі на користь висновку про те, що кошти не видавались, оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання коштів під звіт та їх повернення з під звіту ОСОБА_13, а відтак доводи відповідача про перевищення позивачем ліміту залишку готівки в касі на суму 207 899,36 грн. є безпідставними, а прийняте на їх підставі рішення суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року у справі №802/3064/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіБухтіярова І.О.
Цвіркун Ю.І.