01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
01 листопада 2016 року К/800/8104/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисенко І.В.
суддівГолубєвої Г.К.
Юрченко В.П,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 у справі №2а-11968/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМА Маркетинг» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМА Маркетинг» подало позов до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2012 за № 0001182220.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013, адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 25.04.2012 за № 0001182220.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Адвена Тек» за період з 01.10.2011 по 31.10.2011, за результатами якої складено акт від 11.04.2012 № 94/22-205/35017039.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2012 № 0001182220 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131976 грн., в т.ч., 105581 грн. - за основним платежем та 26395 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Згідно акту перевірки позивач допустив порушення вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, яке полягало у безпідставному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за жовтень 2011 року в сумі 105581 грн., сплаченого на користь постачальника ТОВ «Адвена Тек».
Відповідач вважає, що в порушення вказаної норми закону позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Адвена Тек» товарів за договором від 10.10.2011 № 10-10.
Висновки контролюючого органу про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом обґрунтовані тим, що зазначені операції реально не здійснювалися. При цьому відповідач посилається на висновки, викладені в акті ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 10.02.2012 № 45/2307/36159841 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Адвена Тек». Контролюючий орган в зазначеному акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Адвена Тек» вказав на те, що згідно з висновком експерта підписи від імені директора підприємства - ОСОБА_4, зокрема, на договорі від 10.10.2011 № 10-10 та відповідних податкових і видаткових накладних, ймовірно, виконані іншою особою. У підприємства відсутні умови для вчинення господарських операцій (відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торговельні приміщення, транспортні засоби, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Водночас, відповідачем не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового Кодексу України.
Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту регулюється ст. 198 Податкового кодексу України.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Зважаючи на наведені норми закону, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ «Адвена ТЕК» відомості щодо реєстрації останнього містилися у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість.
Дослідивши надані позивачем докази - договір на поставку товарів від 10.10.2011 №10-10, укладений між ТОВ «Адвена Тек» (продавець) і позивачем (покупець), додаток №1 до договору, податкову накладну від 13.10.2011 № 4 на суму 312003,96 грн. (в т.ч. ПДВ -52000,66 грн.) і додаток до неї від 13.10.2011, податкову накладну від 24.10.2011 № 5 на суму 62400,79 грн. (в т.ч. ПДВ -10400,13 грн.) і додаток до неї від 24.10.2011, податкову накладну від 28.10.2011 № 6 на суму 62400,79 грн. (в т.ч. ПДВ -10400,13 грн.) і додаток до неї від 28.10.2011, податкову накладну від 31.10.2011 № 7 на суму 196682,33 грн. (в т.ч. ПДВ - 32780,39 грн.) і додаток до неї від 31.10.2011, видаткову накладну від 31.10.2011 №А-3110011 на суму 633487,87 грн. (в т.ч. 105581,31 грн.), судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що ними підтверджено факти придбання позивачем товарів у ТОВ «Адвена Тек» у жовтні 2011 року (11-ти міні стендів та 2-х мега стендів) загальною вартістю 633487,87 грн. (в т.ч. ПДВ - 105581,31 грн.) з метою використання у власній господарській діяльності.
Зазначені докази оцінені судом першої інстанції як належні і допустимі.
Судом першої інстанції також безпосередньо і об'єктивно досліджено висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-Західній залізниці (на який посилався відповідач), в результаті чого надана його оцінка. Так, судом встановлено, що у даному висновку висловлюється лише ймовірність того, що підписи могли бути зроблені іншою особою. Окрім того, зразки оцінюваних підписів ОСОБА_4 на первинних документах і підпису цієї ж особи в паспорті, які співставлялися, досліджувались з копій документів. Виходячи з наведеного, суд оцінив висновок експерта як такий, що не може достовірно підтверджувати факт нездійснення підписів на первинних документах безпосередньо ОСОБА_4
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_4, який є засновником і директором ТОВ «Адвена ТЕК». Свідок пояснив, що він особисто власноручно підписував договір від 10.10.2011 №10-10 на поставку товарів, додаток №1 до нього, видаткову накладну від 31.10.2011 №А-3110011 та податкові накладні від 13.10.2011 №4, від 24.10.2011 №5, від 28.10.2011 №6, від 31.10.2011 № 7 й додатки до них. Зразки його підписів та/або оригінали документів для дослідження не відбиралися.
Враховуючи наведене, в результаті оцінки зазначених доказів кожного окремо та в їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем його доводів про непідтвердження первинними документами факту реальної поставки товару позивачу та про наявність у сторін протиправної мети під час вчинення спірного правочину - договору поставки товару.
Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в результаті дослідження доказів - наданих позивачем договору від 15.09.2011 №G4Р-4501992304 про проведення комплексних рекламних акцій, укладеного між ТОВ «Проктер енд Гембл Трейдінг Україна» (замовник) та позивачем (виконавець); додатку від 15.09.2011 №1 та доповнень від 01.10.2011 до нього, звіту про надання послуг в рамках рекламної акції під умовною назвою «Gillette Proglide» від 18.12.2011, видаткової накладної від 31.12.2011 №РН-0000019 («міні та мега стенди»), довіреності від 28.12.2011 №12 ААВ №753879 на отримання від ТОВ «ТМА Маркетинг» товарно-матеріальних цінностей згідно з вказаною видатковою накладною, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.12.2011 №ОУ-0000163 на суму 1432790,67 грн., рахунків-фактур від 21.12.2011 №СФ-0000177 та №СФ-0000178, банківських виписок по рахунку від 03.02.2012 про надходження грошових коштів позивачу в оплату за виконані роботи (послуги), фотознімків «мега та міні стендів», також встановлено, що товар придбавався з метою використання в господарській діяльності, зокрема, для виконання власних зобов'язань з надання послуг з проведення рекламних акцій перед ТОВ «Проктер енд Гембл Трейдінг Україна».
Враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не порушив ст.198 Податкового кодексу України, якою передбачено порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді Г.К. Голубєва
В.П. Юрченко