12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/43035/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Олексієнка М.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправною відмови у наданні копій документів, зобов'язання вчинити дії,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства молоді та спорту України (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у наданні копій протоколів усіх засідань Комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році, та копію положення про Комісію з питань присвоєння спортивних звань, а також зобов'язати надати повну інформацію на запит від 4 лютого 2015 року, зокрема надати копії протоколів усіх засідань Комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році, та копію положення про комісію з питань присвоєння спортивних звань.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2015 року позов задоволено.
Визнано протиправною, викладену у листі від 10 лютого 2015 року №С-47/15/10.2 відмову Міністерства молоді та спорту України у наданні ОСОБА_4, на запит від 4 лютого 2015 року, копій протоколів усіх засідань Комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році, та копії положення про Комісію з питань присвоєння спортивних звань.
Зобов'язано Міністерство молоді та спорту України надати повну інформацію на запит позивача від 4 лютого 2015 року, а саме: надати копії протоколів усіх засідань Комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році, та копію положення про Комісію з питань присвоєння спортивних звань.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в третьому абзаці резолютивної частини шляхом зобов'язання Міністерства молоді та спорту України розглянути запит ОСОБА_4 на отримання публічної інформації від 4 лютого 2015 року, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2015 року.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 4 лютого 2015 року позивач звернувся до Міністерства молоді та спорту України із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому копії наказу про створення Комісії Міністерства з питань присвоєння спортивних звань, положення про цю комісію, протоколи усіх засідань Комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році (а.с.8).
У відповідь на запит листом від 10 лютого 2015 року №С-47/15/10.2 (а.с.9) відповідачем було надано копію наказу від 10 грудня 2013 року №1223 «Про створення комісії з питань присвоєння спортивних звань та визначення порядку її роботи» з додатком та копії наказу від 30 грудня 2014 року №4309 «Про внесення змін до складу Комісії з питань присвоєння спортивних звань, затвердженого наказом Мінмолодьспорту від 10.12.2013 № 1223» та затвердженого ним складу комісії з питань присвоєння спортивних звань.
Також було зазначено, що листами Міністерства від 16 жовтня 2014 року №С-947/10.2 та від 27 жовтня 2014 року №С-969/10.2 позивачу доводилось до відома, що відповідно до статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», особа, яка має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається, а розпорядник інформації, який володіє інформацією про особу, зобов'язаний надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. При цьому, відповідачем здійснено посилання на положення частини першої статті 14 Закону «Про захист персональних даних», згідно яких поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.
А тому, як вбачається зі змісту листа від 10 лютого 2015 року №С-47/15/10.2, у наданні позивачу копій протоколів засідань комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році, відмовлено, оскільки міститься інформація щодо інших осіб, що, на переконання відповідача, може призвести до порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів.
Як зазначено позивачем, жодних доводів щодо підстав ненадання йому копії запитуваного положення про комісію Міністерства з питань присвоєння спортивних звань, відповідачем у листі від 10 лютого 2015 року №С-48/15/10.2 не наведено.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні повного обсягу копій документів на запит згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації», позивач за захистом порушених прав та інтересів звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції встановлено, що відмова відповідача в наданні запитуваної публічної інформації з підстав наявності конфіденційної інформації щодо інших осіб є необґрунтованою.
Апеляційним судом встановлено, що отримавши запит, відповідач, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», повинен надати заявнику інформацію, доступ до якої необмежений та відмовити в наданні даних, що мають статус обмеженого доступу.
При цьому, встановлено, що із інформаційного запиту не вбачається, яка саме інформація викликала інтерес позивача, оскільки він просить надати не інформацію, а документ, що містить в собі різні види інформації.
Колегія суддів зазначає наступне.
Позивач, як фізична особа, є суб'єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації, відповідно до пункту першого частини першої статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Міністерство молоді та спорту України, відповідно до пункту 1 «Положення про Міністерство молоді та спорту України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року №220 встановлено, що Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту.
Оцінюючі спірні відносини, колегія суддів виходить з того, що згідно преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації», саме цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів, зокрема владних повноважень, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Питання відмови та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію, врегульовані статтею 22 цього Закону.
За положеннями пункту 2 частини 1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Таким чином, публічна складова витребуваної інформації не повинна перевищувати конфіденційності та безпеки цієї інформації. Зважаючи на суспільну значимість справ у галузі публічно правових інтересів, та, визнаючи запит публічної інформації, як спосіб реалізації прав зокрема юридичних осіб, колегія суддів, реалізуючи покладені на суд виховні функції правосвідомості, просить сторін чітко дотримуватись Закону, з урахуванням процесуального принципу пропорційності (балансу інтересів) між всіма учасниками реалізації відносин у сфері доступу до публічної інформації.
Лист відповідача від 10 лютого 2015 року №С-48/15/10.2, розглядається як юридична форма рішення про надання неповної інформації, зокрема в частині відмови у наданні копії протоколів усіх засідань комісії з питань присвоєння спортивних звань, які відбулися у 2014 році, та копії Положення про комісію з присвоєння спортивних звань, не відповідає підставам відмови та не утримує в собі всі, визначені частиною першою статті 22 Закону України «Про публічну інформацію» визначення, в наслідок чого запит слід вважати розглянутим з порушенням вимог закону.
З огляду на неправомірність дій відповідача, позовні вимоги щодо їх неправомірності є обґрунтованими. Неналежний розгляд запиту доводить необхідність його розгляду, що узгоджується з порушеним правом та відповідає способу судового захисту.
Вимоги стосовно надання інформації за рішенням суду до розгляду запиту є передчасними, оскільки у такому випадку суд підмінив би собою суб'єкт владних повноважень.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на частину першу статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За частиною першою статті 29 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Частиною другою статті 14 цього Закону передбачено, що поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ці положення узгоджуються із статтею 32 Конституцією України. Проте, відомості жодної особи про надання згоди на поширення персональних даних в рамках спірного запиту на інформацію відсутні.
За вимогами частини другої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом. За приписами частини першої цієї статті кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновків апеляційного суду не спростовують, останній під час розгляду справи вірно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухваленого ним рішення відсутні.
Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
.
Судді: В.В.Швець
М.М.Олексієнко
Ю.Й.Рецебуринський