79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.11.2016р. Справа№ 914/2326/16
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів
до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Львів
про стягнення заборгованості в розмірі 3 747,18 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Представникам було роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 5 681,60 грн.
Ухвалою від 12.09.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.09.2016р. Рух справи відображено в ухвалах суду.
Представник позивача вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 12.09.2016 року, про відкладення розгляду справи не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання.
Представник відповідача вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 12.09.2016 року, про відкладення розгляду справи не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення від 12.09.2016 року, повернуте на адресу суду, а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача в попередньому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до умов договору №1385/Л від 01.07.2012 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» зобов»язувалося постачати теплову енергію в гарячій воді, а відповідач - ФОП ОСОБА_2 зобов»язувався її отримувати і оплачувати за встановленими тарифами на умовах і в терміни, передбачені договором, своєчасно і в повному обсязі.
Підставою для стягнення заборгованості з відповідача є п.6.3. договору, згідно якого передбачено, що споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом сплачує Теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.
Відповідач свої договірні зобов»язання по оплаті теплової енергії не виконує. Відтак, за період з 01.09.2013 року по 08.09.2016 року виникла заборгованість за постачання теплової енергії в розмірі 1 934,42 грн., згідно розрахунку боргу, що долучено до матеріалів справи.
На підставі статті 232 ГК України та статті 625 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань», ЛМКП «Львівтеплоенерго» нараховано відповідачу 336,59 грн. 3% річних та 3 410,59 грн. інфляційних нарахувань. Таким чином, станом на момент звернення з позовом загальна сума заборгованості складає - 5 681,60 грн.
У зв»язку з частковою проплатою відповідачем боргу в розмірі 1 934,42 грн. після порушення провадження у справі, що підтверджується банківськими виписками по рахунках від 22.09.2016 року, 28.09.2016 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 336,59 грн. 3% річних та 3 410,59 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Згідно п.3.10. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
У зв»язку з вищевикладеним ціна позову складає 3 747,18 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем в повному обсязі.
На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов подав, в якому заперечує щодо інфляційних сум та 3% річних, оскільки про таке нарахування між ним та позивачем домовленостей не було, відсутні такі нарахування і в договорі, також жодної вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних ЛМКП «Львівтеплоенерго» відповідачу не надсилало, тому таке нарахування кредитором є протиправним.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2012 року між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" та ФОП ОСОБА_2 укладено договір №1385/Л про постачання теплової енергії в гарячій воді.
За умовами ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п.6.3. договору споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження
Відповідач свої договірні зобов'язання по оплаті теплової енергії не виконав, в результаті чого у нього виникла заборгованість в розмірі 1 934,42 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань вчасно не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 410,59 грн. та 3 % річних в розмірі 336,59 грн., суд вважає, що розраховані позивачем вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Отже, враховуючи, що основний борг відповідачем сплачено, до стягнення підлягає 3 747,18 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, подав докази сплати основного боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення 336,59 грн. 3% річних та 3 410,59 грн. інфляційних нарахувань є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд також зазначає, що згідно статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (79007, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460) заборгованість в розмірі 3 747,18 грн., з яких: 3% річних в розмірі 336,59 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 3 410,59 грн., а також 909,48 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2016 р.
Суддя Горецька З. В.