01.11.16р. Справа № 904/7418/16
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", м.Київ
до Управління державної казначейської служби України у місті Новомосковську Дніпропетровської області
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача ОСОБА_1 міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області
про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування витрат (збитків) у зв'язку з неналежним, необ'єктивним та несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Київської області від 27.10.2014р. у справі №911/4109/14
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № 01-12/70 від 08.02.16р.;
від третьої особи: не з'явився.
07.10.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Управління державної казначейської служби України у місті Новомосковську Дніпропетровської області, м.Новомосковськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 29606,18грн. збитків, які завдано ОСОБА_1 міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від 26.07.2016р. за вих.№26-5/07 ухвалою суду від 10.10.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 01.11.2016р.
Ухвалою суду від 10.10.2016р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача залучено ОСОБА_1 міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 20.10.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 17.10.2016р.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 20.10.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 18.10.2016р. та явкою представника в судове засідання.
Третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 27.10.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 21.10.2016р.
01.11.2016р. стороні, яка бере участь у розгляді справи, роз'яснено її процесуальні права та обов'язки, в тому числі заявляти відводи. Відводи не заявлені.
Представник відповідача подав пояснення по справі та заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
Інших усних та письмових заяв і клопотань не заявлено.
Господарський суд розпочав розгляд справи по суті.
Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, жодних документів не надав, причини неявки не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд відмовити в його задоволенні.
Повноважний представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Суд заслухав пояснення представника відповідача щодо предмету позову.
В судовому засіданні дослідженні надані сторонами та наявні в матеріалах справи докази.
Господарський суд наголошує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи (частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України).
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .
Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 01.11.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, -
Рішенням господарського суду Київської області від 27.10.2014р. у справі №911/4109/14, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" задоволено.
Стягнуто солідарно з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, ідентифікаційний код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок заборгованості.
Стягнути з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 55 918 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) гривень 63 копійки заборгованості.
Стягнути з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. витрат на оплату послуг адвоката.
01.12.2014р. на виконання рішення господарського суду Київської області від 27.10.2014р. у справі №911/4109/14 видано наказ про стягнення солідарно з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) та товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, ідентифікаційний код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок заборгованості.
01.12.2014р. на виконання рішення господарського суду Київської області від 27.10.2014р. у справі №911/4109/14 видано наказ про стягнення з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 55 918 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) гривень 63 копійки заборгованості.
01.12.2014р. на виконання рішення господарського суду Київської області від 27.10.2014р. у справі №911/4109/14 видано наказ про стягнення з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. витрат на оплату послуг адвоката.
23.12.2014р. винесено постанову відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №45883410 з виконання наказу господарського суду Київської області про стягнення з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. витрат на оплату послуг адвоката.
23.12.2014р. винесено постанову відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №45883368 з виконання наказу господарського суду Київської області про стягнення з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) та товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, ідентифікаційний код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок заборгованості.
23.12.2014р. винесено постанову відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №45883291 з виконання наказу господарського суду Київської області про стягнення з Асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» (51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Орлівщина, вул. Куйбишева, 3, код ЄДРПОУ 25521214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38039872) - 55918 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) гривень 63 копійки заборгованості.
Відповідно до змісту статті 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Згідно частини 2 статті 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону
Згідно приписів статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачає, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу.
Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Виконавчі дії - це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст.32 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Частиною 2 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2015р. по справі №911/4109/14 скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо виконання наказу господарського суду Київської області від 01.12.2014 по справі №911/4109/14 задоволено.
Визнано бездіяльність Відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо виконання наказу господарського суду Київської області від 01.12.2014 по справі №911/4109/14 незаконною та протиправною.
Зобов'язано Відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області провести у повному обсязі дії, спрямовані на примусове виконання наказу №911/4109/14, виданого 01.12.2014р. господарським судом Київської області.
Отже, як підтверджено ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2015р. по справі №911/4109/14 в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України, виконавчі дії не були проведені відділом державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області в строк, належним, повним та об'єктивним чином.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості справ господарським судам» господарські суди на загальних підставах вирішують спори, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями чи з діяльністю суб'єкта владних повноважень, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов 'язання, на вимогу кредитора зобов 'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На сьогодні три накази господарського суду Київської області від 01.12.2014р. по справі №911/4109/14 не виконано.
За твердженням позивача, несвоєчасне виконання відділом державної виконавчої служби ОСОБА_1 міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зобов'язань визначених законом та невиконання рішення суду слугують підставою звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права на вільне володіння своїм майном (в тому числі грошовими коштами) та примусового стягнення нарахованих грошових сум за порушення грошового зобов'язання.
Отже, предметом позовних вимог є стягнення інфляційних втрат в сумі 26678,15грн. та 3% річних в сумі 2928,03грн., як збитків (втрат) позивача у зв'язку з тривалим, безпідставним та незаконним невиконанням наказів господарського суду Київської області від 01.12.2014р. по справі №911/4109/14, у зв'язку з недотриманням та порушенням відповідачем норм та положень Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, проти задоволення позовних вимог заперечує. Звертає увагу суду, що подібна справа розглядалася господарським судом.
Третя особа не скористалася наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростувала.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Так, відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
За приписами частини 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1174 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є:
- факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб;
- наявність шкоди;
- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
При цьому, заходи примусового виконання рішень визначені статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає такі заходи: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Наведені вище норми закону дають підстави для висновку, що примусове виконання рішень полягає не у здійсненні погашення заборгованості замість боржника, а у вжитті передбачених законом заходів, спрямованих на задоволення вимог стягувача за рахунок коштів чи іншого майна боржника у разі їх наявності.
В той же час, викладені в позові доводи про те, що саме на відповідача покладено обов'язок з примусового виконання грошового зобов'язання на користь позивача вважаються судом необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, органи державної виконавчої служби вчиняють дії, спрямовані на виконання боржником рішення із застосуванням передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальних інструментів, натомість фактичне виконання рішення здійснюється за рахунок наявного у боржника у виконавчому провадженні майна, оскільки саме останній є зобов'язаною особою, яка повинна вчинити на користь стягувача певну дію, як-от сплатити кошти, що, відповідно, виключає можливість перекладення обов'язку з особистого виконання рішення зі сторони боржника на орган державної виконавчої служби.
Крім того, суд зазначає, що виконання виконавчого документу, зокрема, про стягнення з боржника грошових коштів, відбувається за рахунок наявних у боржника грошових коштів (як готівкових, так і коштів та інших цінностей боржника, що перебувають на рахунках, вкладах у банках тощо) та у випадку відсутності останніх чи недостатності для задоволення вимог стягувача, - за рахунок іншого належного боржнику майна.
Посилаючись на наявність шкоди та її розмір, позивач зазначав про те, що понесені ним збитки є втратою від знецінення грошових коштів, які виразились в неотриманні, в строки при виконанні вказівок закону на вчинення ряду виконавчих дій, позивачем грошових коштів у виконавчих провадженнях з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 01.12.2014р. по справі №911/4109/14, у зв'язку з підтвердженою бездіяльністю третьої особи.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі N 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N 6-38цс11).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно з п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
В даному випадку, боржником, у розумінні статей 609, 625 Цивільного кодексу України, є Асоціація фермерів "Агрокомплекс", з якої рішенням господарського суду Київської області від 27.10.2014р. у справі №911/4109/14 стягнуто грошові кошти і якою, за твердженнями позивача, зазначене рішення фактично не виконане.
З огляду на викладене, саме Асоціація фермерів "Агрокомплекс" має нести відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в зв'язку з користуванням утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
Таким чином, позивачем під час розгляду справи не доведено наявності завданої третьою особою своєю бездіяльністю під час примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 01.12.2014р. по справі №911/4109/14 шкоди.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Пунктом 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. за №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимоги відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
04.11.2016 року
Суддя ОСОБА_3