02 листопада 2016 року Справа № 876/7223/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Кіри Н.В.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради, третя особа без самостійних вимог обслуговуючий кооператив «Чорновола» про визнання нечинним та скасування рішення Коломийської міської ради від 18.02.2016 року № 245-5/2016,-
У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Коломийської міської ради (далі - відповідач), третя особа обслуговуючий кооператив «Чорновола» (далі - третя особа) про визнання нечинним та скасування рішення Коломийської міської ради від 18.02.2016 року № 245-5/2016.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову про направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2016 року скасувати, а матеріали справи повернути суду першої інстанції для продовження розгляду.
Інші особи які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час і місце слухання справи, і оскільки їхня явка в суді не є обов'язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що спори, які виникають із земельних відносин, у яких однією зі сторін є фізична особа, розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Судом встановлено, що відповідач своїм рішенням від 18.02.2016 року № 245-5/2016 затвердив третій особі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надав їй в оренду земельну ділянку площею 836,0 кв м по вул. В.Чорновола (кадастровий номер 2610600000:18:001:0171) терміном на 5 років для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку за рахунок земель міської ради з встановленням орендної плати відповідно до чинного законодавства. Третій особі у двохмісячний термін укласти з відповідачем договір оренди землі. У разі не укладення договору оренди землі у двохмісячний строк з дня отримання рішення, таке втрачає силу (а.с. 4).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 09.02.2016 року у справі № 816/3735/14 та від 01.10.2013 року у справі № 21-228а13.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в даному конкретному випадку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 195,198,200,205,206,254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2016 року у справі № 346/4515/16-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий А.Р.Курилець
Судді М.П.Кушнерик
ОСОБА_2
Повний текст ухвали виготовлений 02 листопада 2016 року.