Ухвала
18 жовтня 2016 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засіданняОСОБА_4 ,
прокурораОСОБА_5 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013090250000679 за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2016 року щодо ОСОБА_7 ,
За вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2015 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Павлівки Тисменицького району Івано-Франківської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2014 року за ч. 1 ст. 382 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 грн,
засуджено за ч. 1 ст. 383 КК України із застосуванням ст. 69 зазначеного Кодексу до покарання у виді штрафу в розмірі 55 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 935 грн.
На підставі ч. 4 ст. 70 цього ж Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2014 року, остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді штрафу в розмірі 1000 грн.
Ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілого ОСОБА_6 3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, знаючи про те, що ОСОБА_6 є інвалідом 2-ої групи внаслідок отриманої травми при виконанні службових обов'язків і на законних підставах володіє посвідченням інваліда війни 2-ої групи Державної податкової адміністрації України, 09 січня 2014 року в приміщенні службового кабінету Тисменицького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, що на вул. К. Левицького, 4 в м. Тисмениці, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, умисно в черговий раз надав неправдиве повідомлення слідчому слідчого відділу Тисменицького РВ УМВС України про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 й відмовивши у задоволенні апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_6 , скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 383 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд кримінального провадження у цьому суді. Стверджує, що апеляційний суд, приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки дав іншу оцінку доказам, ніж та, яку дав суд першої інстанції, не дослідивши їх безпосередньо під час апеляційного розгляду провадження, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та про призначення нового розгляду в цьому суді. Вважає, що апеляційний суд всупереч вимог закону безпосередньо не дослідив доказів у провадженні, дав їм іншу оцінку, ніж та, яку дав місцевий суд у вироку, і не мотивувавши належним чином свого рішення, безпідставно скасував цей вирок, закривши провадження.
У наданих до суду запереченнях захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 , посилаючись на необґрунтованість доводів потерпілого та прокурора, викладених у касаційних скаргах, просить залишити скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи, наведені в касаційних скаргах прокурора та потерпілого, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Про дату, час та місце касаційного розгляду учасників кримінального провадження, зокрема виправданого ОСОБА_7 , було поінформовано, при цьому він не повідомив Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у судовому розгляді. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 434 КПК України участь сторін або інших учасників кримінального провадження в касаційному розгляді при перевірці судових рішень, зазначених у ст. 424 цього Кодексу, не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність виправданого під час касаційного розгляду не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги і перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин.
Згідно зі ст. 419 цього Кодексу в мотивувальній частині ухвали має бути зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, якими він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, скасовуючи вирок у частині засудження ОСОБА_7 і закриваючи кримінальне провадження щодо останнього за ч. 1 ст. 383 КК України, суд фактично зазначив: «повідомивши відомості про те, що потерпілий ОСОБА_6 підробив та незаконно використовує завідомо підроблений документ - посвідчення інваліда війни 2-ої групи, ОСОБА_7 добросовісно помилився щодо характеру цих відомостей і був впевнений в тому, що вони відповідають дійсності». Також апеляційний суд послався на те, що місцевий суд безпідставно як на обґрунтування винуватості ОСОБА_7 послався на його показання в якості свідка від 09 січня 2014 року та на показання свідка (слідчого) ОСОБА_9 , котрій ОСОБА_7 повідомив про вчинення ОСОБА_6 злочину.
Між тим, винуватість ОСОБА_7 за пред'явленим йому обвинуваченням, крім зазначеного протоколу допиту свідків ОСОБА_7 від 09 січня 2014 року та показань у судовому засіданні свідка ОСОБА_9 , котрі суд безпосередньо досліджував/допитував у судовому засіданні, цей суд обґрунтував: показаннями потерпілого ОСОБА_6 про тривалість неприязних стосунків із ОСОБА_7 , який постійно принижував його, повідомляв правоохоронним органам про нібито вчинення ним злочинів, зокрема і про те, що він підробив посвідчення інваліда війни 2-ої групи. Крім того, у вироку суд послався на дані, які містяться: в постановах старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ Івано-Франківського МВ УМВС в Івано-Франківській області від 14 січня та 12 липня 2012 року за № 25, згідно з якими у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_6 відмовлено на підставі п. 1 ст. 6 КПК України 1960 року у зв'язку з відсутністю події злочину, передбаченого статтями КК України; у рішенні Тисменицького районного суду від 09 серпня 2013 року; у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2013 року; у скарзі ОСОБА_7 до міністра Внутрішніх справ України ОСОБА_10 про використання ОСОБА_6 завідомо підробленого документа - посвідчення інваліда війни 2-ої групи; у постанові слідчого слідчого відділу в Івано-Франківській області ОСОБА_11 від 18 жовтня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090250000594 від 30 липня 2013 року, про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення; в ухвалі Івано-Франківського міського суду від 13 листопада 2013 року, якою ОСОБА_7 відмовлено в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження № 12013090250000594; у протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 09 січня 2014 року за заявою ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 сфальсифікував посвідчення інваліда війни 2-ої групи і використовує його в корисливих цілях.
Проте всі ці докази залишилися в ухвалі апеляційного суду неспростованими, оскільки не були належно досліджені та оцінені.
Зазначений суд без безпосереднього заслуховування показань осіб, свідчення яких могли мати значення для вирішення питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 , та дослідження інших матеріалів кримінального провадження дійшов переконання про відсутність у діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 1 ст. 383 КК України, тобто дав іншу оцінку доказам, дослідженим судом першої інстанції, що потягло ухвалення передчасного судового рішення.
На необхідності дотримання принципу безпосередності дослідження доказів при розгляді кримінального провадження наголошує Верховний Суд України у своїй постанові № 5-249кс15 від 21 січня 2016 року, врахування висновків якого згідно з вимогами ч. 1 ст. 458 КПК України є обов'язковим. Відповідно до вказаного рішення безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, а також шляхом огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити та перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності винуватості, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода сторін у наданні доказів і доведеності їх переконливості перед судом (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 цього Кодексу означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім як у випадках, передбачених зазначеним Кодексом, а отже, судове рішення відповідно до статей 2, 7, 23, 404, 412 цього Кодексу не може бути визнано законним та обґрунтованим, тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню, а провадження - призначенню на новий розгляд у цьому суді.
Під час нового розгляду суду належить урахувати вказівки касаційного суду, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах, безпосередньо дослідити необхідні докази за наявності для цього підстав, у сукупності проаналізувати їх й ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, яке відповідає положенням ст. 370 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного касаційні скарги прокурора та потерпілого підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436 КПК, суд
Касаційні скарги прокурора та потерпілого задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2016 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3