79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" листопада 2016 р. Справа № 914/1465/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т.Б.
судді Бойко С.М.
ОСОБА_1
при секретарі Борщ І.О.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржник) - не з'явився
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства “Ужгородське лісове господарство”, с.Кам'яниця, Ужгородський район, Закарпатська область б/н від 17.08.2016 року
на рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2016 року (головуючий суддя Блавацька - Калінська О.М.)
у справі № 914/1465/16
за позовом Державного підприємства “Ужгородське лісове господарство”, с.Кам'яниця, Ужгородський район, Закарпатська область
до відповідача: Приватного підприємства “Спецбудтехніка”, с.Тухля, Сколівський район, Львівська область
про стягнення 13 589,00 грн.
рішенням господарського суду Львівської області від 04.08.2016 року у справі № 914/1465/16 у позові Державного підприємства “Ужгородське лісове господарство” до Приватного підприємства “Спецбудтехніка” про стягнення 13 589,00 грн. - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки фінансовою інспекцією, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати. Виявлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності ДП “Ужгородське лісове господарство” порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у справі та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що апелянт, погоджуючись з договірною ціною, підписавши локальний кошторис, довідки про вартість виконаних робіт та акти виконаних будівельних робіт за договором будівельного підряду не мав можливості самостійно встановити безпідставно завищену нормативну заробітну плату працівників, незайнятих обслуговуванням машин та відповідно завищення витрат оплати праці, що призвело загалом до завищення вартості робіт по об'єкту на спірну суму.
Сторони в судове засідання не забезпечили явки уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Апеляційний господарський суд, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обов'язком, сторони мають право обрати іншого представника в разі неможливості участі уповноваженого представника, та відсутність інших процесуальних перешкод для розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі представників сторін на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.08.2012р. між Державним підприємством “Ужгородське лісове господарство” (замовник) та Приватним підприємством “Спецбудтехніка” (генпідрядник) укладено договір генерального підряду на виконання робіт по будівництву лісової дороги.
Відповідно п.п. 1,2,8 договору замовник доручає, а генпідрядник зобов'язується виконати роботи з влаштування лісової автомобільної дороги протяжністю 2,0 км. та облаштування дорожнього одягу лісової автомобільної дороги довжиною 1,5 км., що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Кам”яницьке лісництво, урочище “Сирий потік”, квартал 7, виділ 3 та квартал 9, виділ 1; 2; 3. Загальна сума договору становить 310 000,00 грн. Уточнення твердої ціни буде здійснюватися у порядку, визначеному Державними будівельними нормами (пункт 13 договору).
Генпідрядник виконує роботи, згідно з календарним графіком. Замовник зобов'язується оплатити виконані роботи на підставі актів виконаних робіт, а саме: 50% коштів за виконані роботи після їх закінчення, решта 50% коштів - протягом І кварталу 2013 року. Генпідрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті та готує відповідні документи і подає їх для підписання замовнику протягом 15 днів після виконання робіт. Замовник зобов'язаний підписати подані генпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 5 днів з дня одержання. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 15 днів з дня підписання документів замовником. Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, визначається в межах вартості робіт, передбачених договірною ціною, із врахуванням виконаних обсягів робіт та іх вартості за одиницю виміру. Замовник має право відмовитися від прийняття закінчених робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість їх використання відповідно до мети, зазначеної у проектній документації та цьому договорі і не можуть бути усунені генпідрядником, замовником або третьою особою (п.п. 37, 38, 39, 42, 43. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2012 року (пункт 59 договору).
Згідно з умовами договору роботи генпідрядником виконанні у термін та в повному обсязі. Акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 за вересень 2012 р. та жовтень 2012 р. підписано та скріплено печатками сторін, що свідчить про те, що позивачем прийнято роботи без будь-яких зауважень.
Оплата за договором виконана в повному обсязі, що стверджується позивачем та підтверджується платіжними дорученнями № 1181 від 30.08.2012 р. на суму 80 000,00 грн. та №1400 від 01.10.2012 р. на суму 20 000,00 грн. (як попередня оплата), № 1847 від 11.12.2012 р. на суму 30 000,00 грн. та №1951 від 26.12.2012р. на суму 30 944,00 грн. (як часткова оплата, згідно з актом №1 за вересень 2012р.), №471 від 09.04.2013р. на суму 30 000,00 грн., №687 від 30.05.2013 р. на суму 30 000,00 грн., №840 від 26.06.2013 р. на суму 30000,00 грн., №991 від 29.07.2013р. на суму 20 000,00 грн., №994 від 30.07.2013 р. на суму 10000,00 грн. та №1217 від 30.08.2013р. на суму 29 056,00 грн.
Підставою позову позивач зазначає проведення працівниками Ужгородської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції у Закарпатській області на виконання п.2.1.5.2 Плану контрольно-ревізійної роботи на III квартал 2015 року планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП “Ужгородське ЛГ” за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2015 р., якою встановлено, що за вказаним договором завищено вартість робіт по об”єкту “Будівництво лісової автомобільної дороги в урочищі “Сирий потік” квартал 7, виділ 3 та квартал 9 виділи 1,2,3 Кам”яницького лісництва в актах форми КБ-2в за 2012 рік на суму 310 000,00 грн. та в договірній ціні підрядною організацією ПП “Спецбудтехніка” безпідставно завищено нормативну заробітну плату робітників не зайнятих обслуговуванням машин та, відповідно завищено витрати оплати праці, що призвело до завищення вартості робіт на загальну суму 13 589,00 грн. (акт ревізії від 07.12.2015 р. №07-07/22). Внаслідок оплати завищеної вартості виконаних будівельних робіт Державному підприємству “Ужгородське лісове господарство” завдано матеріальної шкоди на суму 67922,70 грн., в тому числі на суму 13 589,00 грн. Приватним підприємством “Спецбудтехніка”. Позивач вважає, що відповідач завищив нормативну заробітну плату робітників, не зайнятих обслуговуванням машин при виконанні робіт за договором генерального підряду, що є порушенням будівельних норм і у зв'язку з чим позивачем було зайво сплачено 13 589,00 грн.
За наслідками проведеної ревізії пред'явлено вимогу від 17.12.2015 року №07-07-6-14/5631 до ДП “Ужгородське лісове господарство” про усунення фінансових порушень, відповідно до якої, зокрема, зобов'язано позивача стягнути з відповідача 13 589,00 грн. зайво сплачених коштів за договором генерального підряду за безпідставно завищено нормативну заробітну плату робітників не зайнятих обслуговуванням машин.
З матеріалів справи вбачається, що вимога контролюючого органу щодо усунення порушення шляхом стягнення з відповідача зайво сплачених коштів в сумі 13 589,00 грн. позивачем не оскаржувалась, відтак є чинною та відповідно до ч.2 ст.15 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, п.7 ч.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та п.п. 6.15 положення "Про державну фінансову інспекцію" є обов'язковою до виконання.
28 січня 2016 р., на виконання вимоги ДФІ від 17.12.2015 р. №07-07-6-14/5631, позивачем направлено на адресу відповідача претензію №04-35 про повернення зайво сплачених коштів в сумі 13 589,00 грн. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відтак, предметом позову є стягнення з відповідача зайво сплачених позивачем коштів внаслідок завищення вартості робіт в сумі 13 589,00 грн.
Посилання на нормативну підставу позову позивачем не зазначено.
Відповідно до приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно приписів частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановлено, що між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору генерального підряду.
Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У відповідності зі ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Згідно статті 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Встановлено, що договір підписано без зауважень, цей договір виконувався обома сторонами відповідно до погоджених ними умов. Сторонами підписані довідки про вартість виконаних робіт за вересень та жовтень 2012 р. та акти приймання виконаних будівельних робіт за вересень та жовтень 2012р. за договором генерального підряду без зауважень. Позивач не заявляв про допущені у роботі відступи від умов договору; не висловлював жодних претензій щодо обсягу і якості виконаних відповідачем робіт або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю підрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті; від його імені не надходило мотивованої відмови від приймання виконаних робіт, а обсяг робіт погоджений сторонами, недоліків під час виконання робіт позивачем не було виявлено.
Позивач, підписавши локальний кошторис та довідки про вартість виконаних робіт, погодився з ціною, яка визначена в кошторисі та довідках. Оплата за договором виконана в повному обсязі, що стверджується позивачем та підтверджується платіжними дорученнями.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору, згідно з ст.652 Цивільного кодексу України, допускається лише за згодою сторін або за рішенням суду.
Відповідно до ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання сторін змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору або з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Частиною 4 ст.653 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки зміни до договору в частині коригування вартості підрядних робіт ані за погодженням сторін, ані у судовому порядку не вносилися, вимога про повернення відповідачем частини сплачених у відповідності до умов договору коштів є безпідставною.
Відтак, зважаючи на вище встановлені обставини, судами не встановлено наявності «зайво сплачених коштів» за виконані за договором роботи.
Крім того, вимога позивача про стягнення “зайво сплачених коштів” не звільняє позивача від зобов'язання дотримуватися приписів цивільного законодавства щодо обов'язковості договору та необхідності застосування визначеної процедури для того, щоб змінити його умови.
Позивачем у позовній заяві також зазначено, під час проведення ревізії встановлено, що внаслідок оплати завищеної вартості виконаних будівельних робіт Державному підприємству “Ужгородське ЛГ” завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 67 922,70 грн., в т.ч. 13 589,00 грн. приватним підприємством “Спецбудтехніка”.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків.
Відповідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1,2 ст. 623 ЦК України).
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Згідно з ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивачем не було доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача у вигляді порушення договірного зобов'язання, яка спричинила шкідливий результат для зобов'язаного контрагента, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв'язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.
Встановлено, що вимоги до відповідача про внесення змін чи корегування договірної ціни та розробленого локального кошторису не висувалися, і ця документація на даний час є чинною, отже сам акт Державної фінансової інспекції не може бути підставою для стягнення збитків.
Враховуючи, що позивачем не доведено порушення умов договору генерального підряду на виконання робіт по будівництву лісової дороги, укладеного між сторонами, а відтак і наявності складу цивільного правопорушення, що унеможливлює стягнення з відповідача в якості збитків грошових коштів у розмірі 13589,00 грн.
Слід зазначити, оскільки сторонами у справі було укладено договір надання послуг, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату належно виконаних за Договором робіт, то такі кошти набуто за наявності правової підстави - Договору, і вони не можуть вважатися ні збитками, ані безпідставно набутим майном. (Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 22.01.2013 № 5006/18/13/2012).
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно встановлено те, що саме Акт ревізії є підставою для стягнення коштів, а відтак і підставою позову. Однак, як вбачається зі змісту позову та обставин справи, позивач направив відповідачу претензію саме на вимогу фінансової інспекції, якою була проведена перевірка, та після проведеної перевірки (а.с. 65), тобто в адміністративному порядку, а не в порядку, встановленому ГПК України. Завищення ціни договору стало відомо позивачу саме після проведення ревізії, а не внаслідок самостійної перевірки. Позивач також зазначає, що не мав можливості звернутися до суду з даним позовом раніше, ніж були встановлені вищезазначені завищення вартості робіт.
Відтак, доводи позивача про те, що основною підставою для стягнення збитків з відповідача є акт Ужгородської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції у Закарпатській області від 07.12.2015 р. № 07-07/22 є необґрунтованими, враховуючи також наступне.
Статтею 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно зі ст.15 вказаного Закону законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків. (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 р. № 21-63а14).
Отже, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки фінансовою інспекцією, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.
Так, згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011р. № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією України відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією України як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.
З наведеного слідує, що акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 908/360/15-г від 18.08.2015 р.)
Крім цього, складений фінансовою інспекцією акт № 07-07/22 від 07.12.2015р. не є належним чи допустимим доказом порушення відповідачем договірних зобов'язань, а є результатом тлумачення третьою особою змісту правовідносин, що існувала між сторонами, та нормативно-правових актів, які застосовуються до даних правовідносин. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України у справі № 5027/169/2012 від 21.01.2013р. та у справі № 5027/26/2012 від 17.12.2012р.)
Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи викладені обставини, приписи закону і те, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються матеріалами справи, вимога позивача про стягнення коштів в сумі 13 589,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції .
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2016 року у справі № 914/1465/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства “Ужгородське лісове господарство”, с.Кам'яниця, Ужгородський район, Закарпатська область б/н від 17.08.2016 - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 02.11.2016 р.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Судді Бойко С.М.
ОСОБА_1