25 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
при секретарі Ігнатьєву Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про вселення у житлове приміщення,
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/9161/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Кицюк В.С..
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
встановила:
у серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про вселення у виділену йому кімнату, площею 8,1кв.м., у квартирі АДРЕСА_1 та залишення у спільному користуванні місця загального користування: кухню, площею 5,9кв.м., коридор, площею 4,4кв.м, та санвузол, площею 2,8кв.м.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його син ОСОБА_6 і рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 3 березня 2014 року за ним визнано право власності на 1/6 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року йому виділено у користування кімнату, площею 8,1кв.м, у вказаній квартирі. Проте, відповідач у добровільному порядку відмовляється спільно користуватись квартирою.
23 лютого 2016 року позивач подав до суду клопотання про вселення його у квартиру АДРЕСА_2.
Рішенням суду від 23 лютого 2016 року позов задоволено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року залишено без змін.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 травня 2016 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, яка не брала участі у справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
ОСОБА_1 посилається на те, що судом не були встановлені всі співвласники спірної квартири, не враховано, що вона є власником Ѕ частини квартири і задоволення позовних вимог впливає на її права та інтереси, як власника. Проте, вона не була залучена судом до участі у справі.
Також ОСОБА_1 вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, так як позивач просив вселити його у кімнату, площею 8,1кв.м., а не у квартиру АДРЕСА_2, а подане ним клопотання про вселення у квартиру не є зміною позовних вимог, так як не оформлено відповідно до вимог ст. 119 ЦПК України.
- 2 -
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої не встановив наявність у позивача іншого житла - квартири АДРЕСА_3, що впливає на вирішення даного спору.
ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.196), у судове засідання не з'явилася, клопотання про перенесення судового розгляду не подала, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 3 березня 2014р. за позивачем визнано право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_4, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27 січня 2015р.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2016р. відповідачу ОСОБА_3 та ОСОБА_1, яка оскаржує рішення суду, належить кожній по 1/3 частині квартири на підставі договору міни від 24 березня 1994р.
Згідно довідки, виданої житлово-експлуатаційною дільницею № 902 17 лютого 2016р., у квартирі АДРЕСА_4 зареєстрований тільки позивач.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідача порушуються права позивача на користування своєю власністю.
Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Статтею 150 ЖК УРСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Таким чином, нормами матеріального права передбачено право позивача, як співвласника квартири, проживати в ній та користуватися нею.
У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу проживати у спірній квартирі, що визнав представник відповідача під час судового розгляду, а відтак суд прийшов до правомірного висновку про необхідність відновити порушенні права позивача шляхом його вселення у спірну квартиру.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив всіх співвласників спірної квартири, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом було встановлено всіх співвласників квартиру, у тому числі і та обставина, що ОСОБА_1 належить 1/3 частина спірної квартири. Документів у підтвердження права власності на Ѕ частину квартири ОСОБА_1 надано не було.
Відповідно до змісту ст.ст. 11 та 33 ЦПК України суд розглядає справи лише в межах заявлених вимог і не може самостійно, без клопотання позивача замінювати первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Позивач зазначав, що його права порушуються саме ОСОБА_3, яка чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, тому саме до неї було пред'явлено позовні вимоги.
Твердження ОСОБА_1 про те, що судом були порушені норми процесуального права, так як суд не залучив її до участі у справі у якості третьої особи, колегія суддів вважає правомірними.
- 3 -
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Оскільки ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири, у яку вселявся позивач, суд повинен був залучити її до участі у справі у якості третьої особи.
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не наведено обґрунтування, як саме прийняття судом рішення про вселення позивача порушило її права.
При цьому, колегія суддів враховує, що право позивача, як співвласника спірної кватири на користування нею, не може порушуватися іншими співвласниками, у тому числі і ОСОБА_1
Крім того, порушене судом першої інстанції процесуальне право ОСОБА_1 на участь у розгляді даної справи було відновлено апеляційним судом шляхом прийняття її апеляційної скарги та призначення судового розгляду, під час якого вона мала можливість надати відповідні докази у підтвердження своїх посилань.
Проте, такою можливістю ОСОБА_1 не скористалася, під час апеляційного розгляду не встановлено, що не притягнення судом ОСОБА_1 до участі у справі у якості третьої особи призвело до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду у зв'язку із порушенням судом норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 має зустрічні позовні вимоги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог, так як ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду із будь-якими позовними вимогами до позивача у загальному порядку.
Твердження ОСОБА_1 про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивачем були заявлені вимоги про вселення у квартиру АДРЕСА_4, вказані вимоги були викладені у письмовій формі, а тому суд правомірно їх розглянув та задовольнив.
При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що скасування рішення суду, яким був визначений порядок користування спірною квартирою і у користування позивача виділена кімната, площею 8,1кв.м., правового значення для вирішення даного спору не має, так як право власності позивача на 1/6 частину квартири не припинено і він не позбавлений права на користування нею.
Посилання ОСОБА_1 на не встановлення судом наявності у позивача іншого житла, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як нормами діючого матеріального права не обмежено право особи мати у власності декілька об'єктів нерухомого майна, у тому числі і квартир, також не обмежено право власника користуватися своєю власністю і проживати у кожній квартирі, яка перебуває у його власності.
Колегія суддів вважає, що судом повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не має.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до
- 4 -
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: