Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Кривов'яз А.П.
№ 22-ц/796/9988/2016 Доповідач - Борисова О.В.
справа № 759/13140/14-ц
м. Київ
20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарях: Куркіній І.В., Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: колективне підприємство «РЕМОНТНИК» про поділ спільного сумісного майна чоловіка та жінки, які проживали однією сімє'ю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі,-
У липні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на 1/2 частину нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 74 кв.м та на 50/100 частки у статутному капіталі ТОВ КП «РЕМОНТНИК». На іншу 1/2 частину нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 74 кв.м та на 50/100 частки у статутному капіталі ТОВ КП «РЕМОНТНИК» визнати право власності за ОСОБА_3
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: КП «РЕМОНТНИК» про поділ спільного сумісного майна чоловіка та жінки, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу вякій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зазначав про те, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з 04.05.2005 року по 01.12.2009 року встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.08.2011 року.Вказаним рішенням суду поділено частину спільного сумісного майнаОСОБА_1 та ОСОБА_3
Проте, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.08.2011 року було поділено не все майно, що було придбано сторонами під час проживання однією сім'єю.
Вказував, що сторонами було укладено попередній договір щодо поділу майна від 29.06.2012року, згідно якого сторони взяли на себе зобов'язання укласти основні договори щодо розподілу майна до 16.07.2012 року. Вказані договори були укладені лише 21.07.2012 року, тобто з 5-ти денним пропуском погодженого сторонами строку для укладання основного договору, а тому не можуть вважатися пропозиціями по попередньому договору оскільки вони надіслані ОСОБА_1 після закінчення строку встановленого в попередньому договорі, а отже не є доказами у даній справі.
Посилався на те, що поділу підлягають нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та статутний капітал ТОВ КП «РЕМОНТНИК».
Апелянт зазначав, що вартість нежитлових приміщень була сплачена сторонами по справі під час їх спільного проживання, як чоловіка та жінки без шлюбу, а та обставина, що відповідач зареєструвала право власності на спірне приміщення після припинення спільного проживання з позивачем не свідчить про те, що ОСОБА_1 не належить 1/2 частка вказаних приміщень на праві власності.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.02.2016 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року в частині відмови ОСОБА_1 у поділі нежитлових приміщень скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в порядку в порядку поділу спільного сумісного майна набутого під час проживання однією сім'єю визнано право власності на 493/1000 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 74 кв.м за ОСОБА_1
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.06.2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 03.02.2016 року в частині поділу нежитлового приміщення скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 03.02.2016 року залишено без змін.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін.
Третя особа: КП «РЕМОНТНИК» в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ нежитлових приміщень суд першої інстанції виходив з того, що зазначене приміщення не підлягає поділу, оскільки ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на нього 30.09.2013 року, тобто остання стала власником вказаного нерухомого майна вже після припинення спільного проживання з ОСОБА_1
Проте, колегія суддів не погоджуються з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такого висновку суд дійшов не з'ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.
Відповідно до ст.74 СК Україниякщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України у справі №6-2333цс15 від 25.11.2015 року, яка згідно з ч.2 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно роз'яснень, які викладені в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 під час застосування ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склалися відносини, що притаманні подружжю.
Згідно з абз.1 п.23 вищевказаної постанови вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.11.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.11.2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного сумісного майна задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 04.05.2005 року по 01.12.2009 року.
В порядку поділу спільного сумісного майна визнано право власності за ОСОБА_1 на 41/100 частину нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_3, вартістю 3772000 грн.; ОСОБА_3 на 41/100 частину нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_3, вартістю 3772000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, за час проживання однією сім'єю, відповідач уклала в інтересах сім'ї інвестиційний контракт №НИ 0561 (про інвестування у нежитлове будівництво) від 10.05.2007 року спрямований на придбання нерухомо майна, а саме нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_3 виступила стороною даного договору, як інвестор.
Відповідно до п.2.3.7. даного інвестиційного контракту забудовник зобов'язаний був закінчити будівництво та ввести об'єкт будівництва в експлуатацію 30.09.2009 року, проте взяті на себе зобов'язання забудовник не виконав та у встановлений термін об'єкт не був введений в експлуатацію.
Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідач ОСОБА_3 набула права власності на спірне нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 30.09.2013 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період проживання однією сім'єю сплатили більшу частину вартості даного нежитлового приміщення, а саме 729750 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 1 від 10.05.2007 року та №2 від 17.07.2007 року та довідкою банку про рух коштів від 17.06.2015 року. Зазначені грошові кошти є спільними сумісними коштами сторін по справі, оскільки доказів того, що вказана грошова сума є особистими коштами ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
Доводи ОСОБА_3 про те, що остання придбали спірні нежитлові приміщення за власні кошти, які були отримані від продажу нерухомого майна за договорами купівлі-продажу від 27.06.2003 року та від 01.08.2005 року колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем не надано доказів того, що саме вказані кошти збереглися у ОСОБА_3 протягом більш ніж трьох років та не були витрачені на придбання іншого майна.
Колегією суддів встановлено, що позивачем та відповідачем 17.10.2006 року було придбане нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, та вказану квартиру було продано 06.03.2007 року за 4696500 грн., тобто у кожної зі сторін по справі були наявні спільні сімейні кошти достатні для придбання спірних нежитлових приміщень.
Також, на підтвердження того, що у позивача та відповідача були спільні сумісні кошти свідчить рішення Апеляційного суду Київської області від 15.03.2016 року у справі №370/3186/14-ц. Вказаним рішенням встановлено, що кошти в розмірі 175050 грн., які були отримані ОСОБА_1 від продажу трьох земельних ділянок по договорам від 12.12.2006 року, які належали сторонам на праві спільної сумісної власності, були внесені в сімейний бюджет ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Таким чином, сплачені сторонами кошти на виконання зобов'язань за інвестиційним договором від 10.05.2007 року №НИ 0561 в розмірі 729750 грн. є спільними сумісними коштами сторін по справі, а сплачені ОСОБА_3 кошти в розмірі 10242,98 грн., які були сплачені останньою після припинення спільного проживання з позивачем є особистими коштами відповідача, а відтак, в порядку поділу спільного майна кошти, що були сплачені за спірні нежитлові приміщення в розмірі 364874 грн. належать позивачу, а кошти в розмірі 375117,98 грн. належать відповідачу.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до сплачених сум, колегія суддів вважає, що частка позивача ОСОБА_1 у спільному сумісному майні набутому під час проживання однією сім'єю складає 493/1000 частин нежилого приміщення, загальною площею 74 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а частка відповідача ОСОБА_3 у праві власності становить 507/1000 частин зазначеного приміщення.
Суд першої інстанції даним обставинам оцінки не дав та дійшов помилкового висновку про те, що спірне нежитлове приміщення не підлягає поділу, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Доводи відповідача, про те що оскільки право власності на спірні нежитлові приміщення були зареєстровані за ОСОБА_3 30.09.2013 року, а відтак вони не є спільним майном подружжя і тому не підлягають поділу колегія суддів вважає помилковими, оскільки одержання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на спірні нежитлові приміщення лише в 2013 році не свідчать про те, що спірне майно не є предметом поділу, оскільки вказане майно придбане за спільні кошти подружжя та відповідно до ч.3 ст.61 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ нежитлових приміщень з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ нежитлових приміщень скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна набутого під час проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3
визнати за ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на 493/1000 частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 74 кв.м.;
визнати за ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на 507/1000 частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 74 кв.м.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: