20 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Борисової О.В., Ратнікової О.В.
при секретарі Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.03.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, -
Справа № 756/7993/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/6731/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
19.06.2015 позивач звернулась до суду з позовом, в якому просив ухвалити рішення, яким стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь кошти в розмірі 20481,01 доларів США, що сумою його банківського вкладу з нарахованими відсотками та 36152,38 гривень штрафних санкцій. Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.03.2016 позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів - задоволено.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти за вкладом "Стандарт, 12 міс." № SAMDN25000734011852 від 22.03.2013 у валюті вкладу разом з нарахованими відсотками у загальному розмірі 20481,01 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 478080 грн. та 3% річних за час прострочення зобов'язання - 2211, 06 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави 3654 гривні судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, представником відповідача подано апеляційну скаргу, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що позивач зі свого боку не довів належними доказами факт укладення договору банківського вкладу між сторонами та факт внесення заявлених сум грошових коштів на банківський рахунок. Судом не досліджувався та не встановлювався факт знаходження спірних коштів на рахунках позивача, що є порушенням норм процесуального права, а позивачем в свою чергу не було надано жодного доказу наявності залишків грошових коштів на банківських рахунках на момент його звернення до суду. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованими, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу і факт внесення грошових коштів підтверджується квитанцією, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні. Розмір простроченого грошового зобов'язання у сумі вкладу 18000 дол. США, з відсотками з нарахованими за ставкою 9,75% річних за період з 01.01.2014 - 01.06.2015 в розмірі 2481,01 дол. США, став базою для нарахування 3% процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України за період, який вказаний позивачем, а саме з 01.01.2014 - 01.06.2015 р. у сумі 2211,06 грн.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.
За матеріалами справи встановлено, що 22.03.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір, який оформлено у формі заяви № SAMDN25000734011852 на оформлення вкладу «Стандарт на 12 міс.» на суму 18000 доларів США строком до 20.12.2013 року під 9,75 % річних. Відповідно до квитанції позивачем внесено у касу банка 18000 (вісімнадцять тисяч) доларів США /а.с.6,7/.
09.06.2016 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення суми вкладу № SAMDN25000734011852, проте вказана вимога залишена без реагування зі сторони відповідача /а.с.4,5/.
Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Заперечуючи проти доводів позивача про укладення депозитного договору відповідач стверджує у апеляційній скарзі про те, що заява надана позивачем не є договором, а квитанція про внесення грошових коштів на рахунок не оформлена належним чином, відтак суд безпідставно стягнув кошти за неукладеними договорами.
Проте, позивачем на підтвердження своїх вимог були надані оригінали заяви та оригінал квитанції про внесення коштів, які оглядалися судом першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до п.1.4 Постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» (надалі - Положення) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, (п.2.1 Положення).
Постановою Правління Національного банку України затверджена Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні від 01.06.2011 № 174 (надалі - Інструкція). Так, п. 1.17 передбачено, що за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
Згідно з п.2.9 Інструкції Банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Таким чином, за нормами вказаної Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні від 01.06.2011 року № 174 на квитанції повинні міститись: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Як вбачається з копії квитанції №13 від 22.03.2013, вказана квитанція містить: найменування банку (філію, відділення) - Головне Керченське відділення КРУ ПриватБанк; дата здійснення касової операції - 22.03.2013; платник - ОСОБА_1; призначення платежу: до вкладу договір № SAMDN25000731011852; підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку; електронний цифровий підпис АGR000000047146430.
Таким чином, квитанція №13 від 22.03.2013 містить всі необхідні реквізити, а тому є підтвердженням внесення готівки у сумі 18000 доларів США, відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні від 01.06.2011 року № 174. При цьому, посилання відповідача на відсутність печатки (штампа) на цій квитанції спростовується вищенаведеним, оскільки містить електронний цифровий підпис працівника банку, а тому проставлення печатки (штампа) не вимагалось. Крім того, ПАТ КБ «Приватбанк» не надав належних та допустимих доказів на спростування квитанцій про внесення ОСОБА_1 у Головне Керченське відділення КРУ «ПриватБанк» 18000 доларів США на рахунок, визначений умовами договору банківського вкладу, який має всі реквізити, визначені Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Зі змісту договору, укладеного між сторонами, вбачається, що в ньому встановлені всі істотні умови для таких видів договорів, відповідно до вимог чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи договір, сторони дійшли згоди щодо зазначених у ньому умов, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.
За таких підстав, письмова форма договору банківського вкладу - Договору SAMDN25000731011852 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 22.03.2013 була додержана сторонами, оскільки внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею документів про підтвердження внесення готівки. Крім того, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо ненадання для огляду відповідачу оригіналів квитанцій про внесення грошових коштів не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вказані оригінали були досліджені судом.
Доводи апеляційної скарги стосовно недоведеності наявності залишку грошових коштів на рахунках позивача відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Відповідно до 24.7. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки, агенти банків та учасники платіжних систем, які приймають готівку (у тому числі за допомогою платіжних пристроїв) для подальшого її переказу, зобов'язані, зокрема, забезпечити створення архівів електронних документів (збереження інформації про прийняту готівку, реєстри тощо) та контроль за їх цілісністю, захист цих документів (у тому числі криптографічний) під час їх зберігання та передавання від платіжних пристроїв до системи автоматизації банку відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до 40.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» якщо учасник платіжної системи або його клієнт бере участь у розгляді спору судом, розрахунковий банк цієї платіжної системи чи клірингова установа зобов'язані надавати цьому учаснику платіжної системи або його клієнту, а також судам та органам досудового слідства послуги для визначення достовірності інформації, яка міститься в електронних документах, що обробляються платіжною системою, яку обслуговує цей розрахунковий банк, ця клірингова установа. Суди та органи досудового слідства не можуть відмовити у прийнятті як доказу електронного документа та вимагати надання паперового документа.
Таким чином, обов'язок щодо надання інформації щодо наявності залишків грошових коштів на банківських рахунках покладено саме на відповідача як на банк.
Посилання відповідача про відсутність доступу до документів Кримської філії з посиланням на рішення Центрального банку Російської Федерації (Банк Росії) з припинення діяльності окремих структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя, не є належним та допустимим доказом на підтвердження звільнення від відповідальності по поверненню грошових коштів, за таких підстав.
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (ч. 1 ст. 96 ЦК України).
Викладене свідчить про те, що філія юридичної особи не є самостійним учасником цивільних правовідносин, а діє від імені юридичної особи, у межах наданих дій юридичною особою повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якої Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Із вищенаведеного вбачається, що права й обов'язки, які виникли з Договору № SAMDN25000731011852 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») від 22.03.2013 та є підставою позову, виникли між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Приватбанк» є обов'язковими для кожної зі сторін, а відтак припинення філії, яка від імені банку укладала вказані договори не тягне за собою припинення відповідного договірного грошового зобов'язання щодо повернення депозитних грошових коштів і визначених договором відсотків.
Отже, у даних правовідносинах є відповідальність саме ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» за фінансові дії та операції, які банк вчиняє в сфері банківської діяльності, акумулюючи грошові кошти клієнтів та розпоряджаючись ними на свій розсуд, оскільки кошти вносились позивачем, як громадянкою України, у відділенні банку на території АР Крим, яка станом на час розгляду справи окупована. При цьому, Договір вкладу був укладений між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем не було повернуто вклад разом з нарахованими відсотками, а тому за умовами договору його дія не закінчилась, а зобов'язання сторін за спірними договорами не припинились, а тому нарахування відсотків в розмірах визначених умовами укладених між сторонами договір відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора відзнецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями , а тому доводи відповідача щодо необхідності доведеності складу цивільно-правової відповідальності суперечать природі 3% річних, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.
З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, та правильно вирішив спір по суті у, визначений спосіб.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.03.2016 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: