АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Копєйчикової Катерини Іванівни в інтересах публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк» та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року
в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, ТОВ «ЕКО ФУД», ТОВ «ЕКІ ЛОГІСТІК» про визнання правочину недійсним.
Колегія суддів, -
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк» (надалі - ПАТ «Фінанс Банк»), ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним.
Вимоги обґрунтовував тим, що є власником нежитлового будинку літ. «А», загальною площею 3863,5 кв.м. по АДРЕСА_1 відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2008 року
Зазначав, що невідомими особами було підроблено акт проведення прилюдних торгів нерухомого майна від 26 грудня 2011 року, на підставі чого було отримано свідоцтво на нерухоме майно про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) від 13 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_8, зареєстроване в реєстрі за № 990.
08 травня 2012 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, після чого останнім передане дане майно до складу статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «РКК» (надалі - ТОВ «РКК»), долю продано ОСОБА_10 та він вийшов зі складу учасників.
В кримінальній справі № 60-3574, порушеною прокуратурою Шевченківського району м. Києва, яка розслідується Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, встановлено, що фотокартки в паспортах на ім'я ОСОБА_8 і ОСОБА_9 переклеєні.
31 травня 2013 року між ПАТ «Фінанс Банк» та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір № 1305-Ф на суму 6500000 грн., строком до 20 травня 2016 року, та того ж дня (31 травня 2013 року) між ПАТ «Фінанс Банк» та ТОВ «РКК» було укладено договір іпотеки № 5153, за яким ТОВ «РКК» передало нерухоме майно - будинок літ. «А», загальною площею 3863,5 кв.м. по АДРЕСА_1, - в іпотеку ПАТ «Фінанс Банк».
Рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року, яке не скасовано та набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 30 березня 2012 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С.В., яке посвідчує, що ОСОБА_8 належить на праві власності нерухоме майно, зареєстроване в реєстрі за № 990.
Рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року яке не скасовано та набрало законної сили, витребувано з ТОВ «РКК» спірне нерухоме майно та встановлено, що власником майна у буд. літ. «А», загальною площею 3863,5 кв.м. по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4.
Зазначено, що позивачем внесено відповідні зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ТОВ «РКК» скасовано.
Між тим, ПАТ «Фінанс Банк», знаючи про наявність вищезазначених судових рішень, 06 березня 2015 року уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., реєстраційний № 1317, згідно умов якого нерухоме майно у буд. літ. «А», загальною площею 3863,5 кв.м. по АДРЕСА_1 в рівних долях зареєстровано за покупцями.
Враховуючи вищенаведене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу укладений між ПАТ «Фінанс Банк» і ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 06 березня 2015 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1317 з усіма додатками до нього.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року позов задоволено.
В апеляційних скаргах представник ПАТ «Фінанс Банк» та представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши представника позивача, який просив апеляційні скарги відхилити, представника відповідача та представника третьої особи, які підтримали апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 12 грудня 2008 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належить виробничий корпус (літ.А), загальною 3863,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 13 березня 2012 року, видане приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шпитковською С.В., яке посвідчує, що ОСОБА_8 належить на праві власності майно, що складається з : Виробничого комплексу (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за №990.
31 травня 2013 року між ПАТ «Фінанс банк» та ОСОБА_10 укладено кредитний договір №1305-Ф (а.с.70-76 т.2).
31 травня 2013 року між ПАТ «Фінанс банк» та TOB «РКК» укладено договір іпотеки для забезпечення виконання кредитного договору №1305-Ф від 31 травня 2013 року та передано в іпотеку виробничий комплекс (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.77-80 т.2).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року було частково задоволено позов ОСОБА_4 до ТОВ «РКК», ПАТ «Фінанс Банк та витребувано від ТОВ «РКК» на користь ОСОБА_4 майно, що складається з Виробничого корпусу (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 липня 2014 року скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2014 року, яким було стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ «Фінанс банк» заборгованість за кредитним договором в частині відмови в задоволенні позову та ухвалено в цій частині нове, згідно якого задоволено позов ПАТ «Фінанс Банк» та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за кредитним договором №1305-Ф від 31 травня 2013 року звернуто стягнення на виробничий комплекс (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ТОВ «РКК» (а.с.217-220 т.1).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві від 04 лютого 2015 року виконавчий документ про звернення стягнення на майно повернуто стягувачеві, оскільки, згідно повідомлення Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, майно на яке необхідно звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості не належить боржнику (а.с.221 т.1).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року замінено сторону боржника з ТОВ «РКК» на ОСОБА_4.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року скасовано ухвалу Дарницького районного м. Києва від 09 лютого 2015 року (а.с.6-9 т.2).
06 березня 2015 року між ПАТ «Фінанс банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено договір купівлі - продажу нежитлового приміщення: виробничий комплекс (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.213-214 т.2).
Згідно положень ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що на час укладання договору купівлі - продажу виробничого комплексу (літ. А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 06 березня 2015 року між ПАТ«Фінанс Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. за №1317, власником даного майна був ОСОБА_4, про що було відомо ПАТ «Фінанс банк», оскільки останній був стороною у справі про витребування майна від ТОВ «РКК» за рішенням суду від 28 серпня 2013 року, йому було відомо, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року скасовано ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року, якою замінено сторону боржника з ТОВ «РКК» на ОСОБА_4, в той час як позивач жодних договорів з ПАТ «Фінанс банк» та іншими особами щодо даного нерухомого майна не укладав.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду та визнає їх законними й обґрунтованими.
Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Матеріалами справи доведено вчинення ПАТ «Банк Фінанс» дій по відчуженню спірного майна поза волею його власника - ОСОБА_4.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Фінанс банк» про те, що районним судом не встановлено факту неповідомлення ОСОБА_4 відповідачем ПАТ «Фінанси Банк» про намір укласти договір купівлі-продажу приміщення, не надано оцінку тому, що договір купівлі - продажу укладено 06 березня 2015 року, в той час як позовна заява подана 20 березня 2015 року, що, на думку відповідача, вказує на обізнаність позивача про намір заключити договір купівлі-продажу, й не враховані вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку», при тому, що право продажу нерухомого майна виникло у ПАТ «Фінанси Банк» згідно ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року та в рішенні не була відображена позиція приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В., - колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Як убачається з журналу судового засідання від 23 червня 2016 року, в розгляді зазначеної справи приймав участь представник третьої особи - Демченко М.М., який просив відмовити в задоволенні позову (а.с.169-171), між тим, в справі відсутні докази, подані ним, що спростовували б висновків районного суду, а тому невідображення в рішенні його позиції не впливає на законність ухваленого по справі рішення.
Наявність чи відсутність повідомлення ОСОБА_4 про намір укласти договір купівлі-продажу та продаж приміщення на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року не спростовують того, що ПАТ «Фінанс банк» було відомо, що на час укладання договору купівлі - продажу від 06 березня 2016 року власником майна був саме позивач, який жодних договорів з ПАТ «Фінанс банк» щодо даного нерухомого майна не укладав, як і не укладав договорів щодо цього майна з іншими особами.
Колегія суддів не вбачає обґрунтованими посилання апеляційної скарги ОСОБА_3 на те, що договір купівлі-продажу є дійсним, оскільки в даному випадку відносини між банком та позивачем врегульовані ст. 23 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
З матеріалів справи убачається, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року була скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року, як постановлена з порушенням норм процесуального права, а отже, правочин, вчинений на підставі скасованого судового рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Положенням статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Між тим, у випадку, що переглядається у зв'язку із скасуванням судового рішення дана презумпція спростована.
Встановивши у справі факт переходу до позивача права власності на нерухоме майно на час укладання угоди на підставі незаконного судового рішення, суд обґрунтовано не застосував до правовідносин сторін ст. 23 Закону України «Про іпотеку».
Окрім цього, відповідно до долученої в суді апеляційної інстанції постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської обл. Яковлева Д.В., приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Г.О., треті особи ТОВ «БРАУН та ДІР» ТОВ «ЕКІ ЛОГІСТІК», ТОВ «ЕКО ФУД» про визнання дій неправомірними та скасування рішень, заявлений позов задоволено у повному обсязі.
Вказаним судовим рішенням, яке набрало чинності, окрім іншого, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 25 червня 2015 року про припинення обтяження та зняття арешту з виробничого комплексу, пл. 3863,5 кв.м. (літера А), які знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а також скасовано Державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. 27 червня 2015 року договору купівлі-продажу об'єктів спірного майна, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ТОВ «БРАУН та ДІР» , ТОВ «ЕКІ ЛОГІСТІК», ТОВ «ЕКО ФУД» .
Встановлено, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року набрала чинності (а.с. 24-32а т.3)
Отже, відповідно до зазначеного судового рішення, ТОВ «БРАУН та ДІР», ТОВ «ЕКІ ЛОГІСТІК», ТОВ «ЕКО ФУД» в установленому законом порядку не набули права власності на нерухоме майно - будинок літ. «А», загальною площею 3863,5 кв.м. по АДРЕСА_1.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладені обставини та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до задоволення позову.
Районний суд, розглядаючи спір, повно і об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід відхилити, а рішення районного суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Копєйчикової Катерини Іванівни в інтересах публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк» та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/8311/15
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10701/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.