1Справа № 335/9847/16-а 2-а/335/336/2016
6 жовтня 2016 року суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Соболєва І.П. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним рішення та спонукання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом через представника ОСОБА_2, в якому просить суд визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя щодо порушення порядку розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 травня 2016 року; визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1; зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя поновити виплату та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року; стягнути з управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя на користь позивача ОСОБА_1 кошти, витрачені нею на сплату судового збору.
В обґрунтування позову позивач вказує, що перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя та отримувала пенсію за віком. З червня 2016 року їй припинено виплату пенсії у зв'язку із виїздом позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю. 25 травня 2016 року представник позивача ОСОБА_2 звернулась із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, проте листом управлінням Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя від 31 травня 2016 року у поновленні виплати пенсії відмовлено, через відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) позивача в Україні. Позивач вважає протиправним рішення відповідача про відмову у поновлені виплати пенсії.
Представник позивача просив справу розглянути без участі позивача та представника позивача.
Представник відповідача надав суду письмові заперечення. В своїх заперечення представник відповідача зазначає, що із заяви позивача про поновлення пенсії неможливо достовірно встановити, чи є позивач на даний час громадянкою України. Відповідач вказує, що заява про поновлення виплати пенсії із якою звернувся представник позивач не відповідає законодавчо встановленій формі, також зазначає, що із такою заявою позивач повинна звернутись особисто. Відповідач заперечує проти вимоги щодо стягнення з управління суми сплаченого судового збору. З огляду на викладене просить суд вимоги позивача про визнання протиправним рішення та спонукання до вчинення дій залишити без задоволення. Також просив розглянути справу у судовому засіданні за загальними правилами.
Суд, ознайомившись із запереченнями відповідача, вважає недоцільним проводити розгляд даної адміністративної справи за загальними правилами та у відповідності до ст. 183-2 КАС України розглядає справу в порядку скороченого провадження.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у зв'язку із наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, яка до грудня 2015 року проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя, отримувала пенсію за віком. Надалі позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де стала на консульський облік посольства України в державі Ізраїль, у зв'язку із чим з червня 2016 року виплату пенсії припинено.
25 травня 2016 року позивач, через представника за довіреністю звернулась до відповідача із заявою поновити виплату пенсії (а.с.5). За наслідками розгляду даної заяви, листом від 31 травня 2016 року № 146/0-9 у поновленні виплати пенсії відмовлено (а.с. 6-7). Відмова обґрунтована тим, що позивачем не надано документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) позивача в Україні.
Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересувань та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як вбачається з частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Також в пункті 54 вищезазначеного рішення ЄСПЛ вказано, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статті, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового статусу, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної особи або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Оскільки рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди при розгляді аналогічних справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України № 1058-IV(в редакції, чинний до 07.10.2009 року) виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з статтею 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рн/2009 було визнано неконституційними пункт 2 частину статті 49 та друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», тому з моменту його ухвалення відпала така умова припинення виплати пенсії, як проживання пенсіонера за кордоном та відсутність міжнародного договору, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» одним з документів, що підтверджують громадянство України є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до статті, статті 19,20 Закону України «Про громадянство» підставою для припинення громадянства України є відповідний указ Президента України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство», документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до пункту 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Проживаючи в Ізраїлі, позивач має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання і, з врахуванням тієї обставини, що відповідачем було неправомірно відмовлено в призначенні пенсії позивачу з підстав відсутності паспорта громадянина України, що засвідчує особу на території України, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України.
Частинами 1, 2 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Сторони не надали суду доказів щодо припинення громадянства України позивача. Однак позивачем надано копію паспорту для виїзду за кордон серії FA286359 (а.с. 12-20).
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, посилання відповідача на відсутність у позивача паспорта громадянина України, документу, що підтверджує наявність реєстрації місця проживання на території України, зокрема на території Вознесенівського району м. Запоріжжя як на підстави для відмови у поновленні виплати пенсії є безпідставними.
Пунктом 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Порядок № 22-1), визначено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.
Згідно статті 44 Закону № 1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
В даному спірному випадку встановлено, та відповідачем по справі не спростовано, що заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком була подана до пенсійного органу представником позивачки по цій справі, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14 липня 2016 року на якому проставлений апостиль, і за змістом якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси та бути її представниками в усіх відділеннях Пенсійного фонду України, в відділах соціального захисту населення, органах Державної міграційної служби та інших установах, в будь-яких банківських установах, і для виконання цієї довіреності, ОСОБА_1 уповноважила вказаних осіб: подавати від її імені заяви та документи; одержувати необхідні довідки та документи; розписуватись за неї, а також вчиняти всі інші дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності (а.с.8-10)
Підсумовуючи вищенаведене, та з огляду на те, що положення статтю 24 та статтю 46 Конституції України і статтю 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а приписи Порядку № 22-1 чітко визначають, що заява про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника, а також з урахуванням того, що Рішенням № 25рп/2009 яким визнано неконституційними положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, суд визнає неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Вознесенівському районі м. Запоріжжя щодо відмови в поновленні пенсії за віком ОСОБА_3
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначенні (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Доводи відповідача, що наведені в письмових запереченнях, вищенаведених висновків суду не спростовують, а лише свідчать про власне помилкове розуміння пенсійним органом положень ст.44 Закону № 1058 та Порядку № 22-1 стосовно права пенсіонера на подання заяви через його представника.
Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на те, що заява від 25 травня 2016 року про поновлення виплати пенсії складена з порушенням вимог, а також повинна подаватись позивачем особисто. Заява складена належним чином, до заяви додані необхідні документи, заява подана уповноваженим представником позивача, який діє на підставі нотаріально завіреної довіреності.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до квитанції, яка міститься в матеріалах справи, позивачем сплачено 551, 20 грн. судового збору на рахунок Державного бюджету України в особі Управління ДКСУ у місті Запоріжжі Запорізької області. Тож, ця сума підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок Державного бюджету України.
Таким чином, позивач має право на відшкодування понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи - судового збору за подачу адміністративного позову в розмірі 551 грн. 20 коп.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідач до якого пред'явлені позовні вимоги станом на час розгляду справи продовжує не виплачувати позивачу пенсію, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, а рішення відповідача щодо відмови у виплаті пенсії є не законним, дії з цього приводу протиправними та вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 71, 159, 161-163 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним рішення та спонукання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, суму судових витрат, а саме: судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 коп.).
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня отримання копії постанови суду.
Суддя: І.П. Соболєва