22-ц/775/825/2016(м)
263/6097/16-ц
Головуючий у 1 інстанції: Кір'якова Н.П.
Суддя-доповідач: Попова С.А.
Категорія 55
01 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Попової С.А.,
суддів Ігнатоля Т.Г., Кочегарової Л.М.,
за участю секретаря Герасимової Г.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення середньої заробітної плати, грошових витрат по відправці поштової кореспонденції, послуг нотаріуса по оформленню довіреності на представництво в суді, надання юридичної допомоги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року,
У травні 2016 року ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах із ТОВ «ПБП «Азовінтекс», працюючи на посаді охоронця в період з 08.09.2014р. по 02.11.2015р., звернувся до суду із позовом в уточненій редакції (а.с. 36), із урахуванням ухвал суду від 01.07.2016р. і 12.09.2016р. (а.с. 42, 53): про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні - 16150грн. Посилався на те, що при звільненні у листопаді 2015 року роботодавець не провів з ним повний розрахунок, лише у квітні 2016 року сплатили заборговану заробітну плату. Окрім покладення на роботодавця матеріальної відповідальності за ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні у названій сумі, просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені витрати, пов'язані з розглядом даного спору: по поштовій кореспонденції - 6,45грн., послуги нотаріуса з оформлення довіреності на представництво в суді - 300грн., з оплати юридичної допомоги - 500грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - Лішова С.В., який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника ТОВ «ПБП «Азовінтекс» - Волкової О.В., розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи ОСОБА_1 (телефонограма № НОМЕР_1 ), дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, за таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом і це вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «ПБП «Азовінтекс» з 08.09.2014р. - працював на посаді охоронця; звільнений 02.11.2015р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 4, 21).
У день звільнення 02.11.2015р. повний розрахунок з позивачем не був проведений, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2015 року (а.с. 22), заборгованість по заробітній платі складала 2746,01грн. і була виплачена роботодавцем частинами згодом після звільнення позивача повністю: у лютому 2016р. - 806,62грн. і у квітні 2016 року - 1939,39грн. (а.с. 6зв., а.с.22).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України відбулася не з вини ТОВ «ПБП «Азовінтекс», а внаслідок настання для роботодавця форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчених Торгово-промисловою палатою України, що унеможливлювали проведення господарської діяльності і виконання зобов'язань. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за ст. 117 КЗпП України, через що відмовив в задоволенні і супутніх вимог щодо компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи, і витрат на оплату правової допомоги.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
В апеляційній скарзі позивач наполягає на доведенні факту вини роботодавця в затримці розрахунку при звільненні. Втім, з цим погодитись не можна, зважаючи на наступне.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються і до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Згідно листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 5 лютого 2015 року з 14 квітня 2014 року суб'єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» територія Донецької та Луганської областей з 7 квітня 2014 року визначена районом проведення АТО. Проведення АТО триває, рішення про її припинення до теперішнього часу не прийнято (а.с. 49).
Відповідно до висновку Донецької торгово-промислової палати від 6 серпня 2014 року за № 2199 встановлено, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в даному населеному пункті, станом на 6 серпня 2014 року унеможливлюють виконання зобов'язань, зокрема, розрахунки по оплаті праці, а тому Донецька торгово-промислова палата дійшла висновку що дійсно настали обставини непереборної сили з 14 травня 2014 року для ПАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» при здійсненні господарської діяльності на території м. Краматорськ та Донецької області, які свідчать про наявність загрози виникнення/накопичення податкового боргу та є підставою для відстрочення грошових зобов'язань/податкового боргу.
Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-2159цс15 від 11.11.2015р., яка є обов'язковою для всіх судів, а також в постанові аналогічного змісті у справі № 6-364цс16 від 23.03.2016р.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 31 грудня 2014 року за № 6859/05-4 встановлено, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в м. Алчевську Луганської області, що підтверджується листами СБУ від 13 червня 2014 року за № 33/2117, 04 липня 2014 року №16/3105 та Міністерства внутрішніх справ України від 26 червня 2014 року № 12/3-2428, станом на 20 червня 2014 року унеможливлюють проведення господарської діяльності на території м. Алчевська та виконання зобов'язань, зокрема, справляння та сплати податків та обов'язкових платежів, а тому, Торгово-промислова палата України дійшла висновку про те, що дійсно настали обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) з 20 червня 2014 року для ТОВ «ПБП «Азовінтекс» при здійсненні господарської діяльності на території м. Алчевська Луганської області, які свідчать про наявність загрози виникнення/накопичення податкового боргу та є підставою для відстрочення грошових зобов'язань/податкового боргу. На момент видачі сертифікату (висновку) Торгово-промисловою палатою України форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо (а.с. 25).
Згідно довідки від 10.08.2015р. військової частини № НОМЕР_2 з 08.06.2014р. належні підприємству-відповідачу транспортна дільниця (Приморський район м. Маріуполя) та промислові бази (Орджонікідзевський район м. Маріуполя) є територією тимчасового розміщення особового складу та техніки полку «Азов» у рамках проведення АТО; довідкою підтверджено факт мобілізації 20 одиниць транспортних засобів ТОВ «ПБП «Азовінтекс» (а.с. 30)
Висновками Торгово-промислової палати України від 14.01.2016р. та сертифікатами №№ 5693, 5694, 5695, 5696 засвідчено тривання з червня 2014 року і на момент видачі цих сертифікатів для ТОВ «ПБП «Азовінтекс» форс-мажорних обставин, які унеможливлюють проведення підприємством господарської діяльності в м. Маріуполі (а.с. 26-29).
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум заробітної плати у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини ТОВ «ПБП «Азовінтекс», бо належному виконанню роботодавцем своїх обов'язків перед звільненим працівником перешкоджали обставини непереборної сили, пов'язані з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, настання яких для підприємства доведено у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог: як основної вимоги про середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, так і супутніх вимог, що з неї витікають - про відшкодування за рахунок відповідача понесених витрат з оплати поштової кореспонденції за відправку позовної заяви, оплати послуг нотаріуса з оформлення довіреності на представництво в суді, оплати юридичної допомоги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду представником позивача не надано і до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
За своїм характером виниклі у справі правовідносин щодо застосування до підприємства матеріальної відповідальності за несвоєчасну виплату своєму працівнику заборгованості по заробітній платі не є власне вимогою про стягнення зарплати, за яку п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняє позивача (працівника) від сплати судового збору . Тож, при зверненні позивача до суду із апеляційною скаргою мав бути сплачений судовий збір, за ставками визначеними у підпункті 1 пункту 1 частини 2 статті 4 цього Закону.
Разом з тим, враховуючи час, протягом якого з моменту звільнення позивачеві не виплачувалась решта заробітної плати, що безумовно погіршило матеріальне становище ОСОБА_1 , беручи до уваги наявність в нього двох неповнолітніх дітей, з метою дотримання балансу майнових прав сторін, які обидві (в тому числі позивач) опинились в умовах проведення антитерористичної операції з відповідними негативними наслідками для майнового стану, колегія суддів вважає за справедливе і можливе згідно із положеннями ст. 8 Закону України «Про судовий збір» звільнити позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, не стягуючи його за наслідками апеляційного розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий С.А.Попова
Судді Т.Г.Ігнатоля
Л.М.Кочегарова