21 жовтня 2016 року 810/7009/14
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вогні Гестії"
до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.08.2014 р. №0002002209, яку обґрунтував тим, що прийняте рішення є протиправним, оскільки ухвалене на підставі хибних висновків акта перевірки та всупереч фактичним обставинам справи.
У призначений для розгляду справи час, уповноважений представник відповідача до суду не прибув, про дату та місце розгляду справи, повідомлений судом належним чином, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності, не надав.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАСУ, суд здійснив розгляд даної справи в порядку письмового провадження.
За наслідком досліджених документів та матеріалів, вивчення фактичних обставин справи, судом було встановлено наступне:
в серпні 2014 р., податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Вогні Гестії" на предмет дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Тема-Б" за лютий 2014 року.
Актом перевірки № 400/22-09/34647220 від 04.08.2014 р. виявлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.15 ст. 201 ПК України та наказу Міндоходів України №708 від 25.11.2013 року "Про затвердження форми реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення", яке призвело до заниження суми ПДВ за лютий 2014 р. у розмірі 130 000 грн. Згідно податкового повідомлення-рішення№ 0002002209 від 28.08.2014 р., прийнятого за наслідком перевірки та складеного акту, позивачу було збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 195 000 грн., у т.ч. за основним платежем - 130 000 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 65 000 грн.
У березні 2014 р., ТОВ "Вогні Гестії" подало податковому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2014 р. та Додаток 5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів". Вказаним розрахунком позивач відкоригував Розділ II "Податковий кредит" податкової декларації з ПДВ за лютий 2014 року у зв'язку із самостійним виявленням помилок, виключивши з декларації за лютий 2014 р. суму податкового кредиту, сформованого за наслідками проведеної господарської операції з ТОВ "Енергія Інвест Нью", збільшив податковий кредит за лютий 2014 р. по господарських операціях з ТОВ "Тема-Б" на підставі раніше виписаних податкових накладних.
Уточнюючий розрахунок до декларації 28.03.2014 р. податковим орган прийняв, що підтверджено квитанцією № 2.
В подальшому позивачем до податкового органу 22.04.2014 року подано електронну декларацію з ПДВ за березень 2014 року, яка одержана 22.04.2014 року, що підтверджується квитанцією № 2.
До електронної декларації з ПДВ за березень 2014 р. також був поданий реєстр виданих та отриманих податкових накладних, в якому відображено з позначкою "У" накладні, які включалися/виключалися і при цьому стосувалися виправлених помилок.
Первині бухгалтерські документи по правочинах, укладених з ТОВ "Тема-Б» були судом досліджені.
Надаючи правової оцінки відносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає таке:
згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 ПКУ, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до положень п.201.10. ст.201 Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.
Крім того, п. 201.11 ст. 201 ПК України передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:
а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку);
в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до пункту 36 підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу;
г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Наказом Міністерства доходів і зборів України № 678 від 13.11.2013 року затверджено новий порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість. Згідно п. IV Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку. Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок проводиться у порядку, визначеному статтею 50 глави 2 розділу II Кодексу.
У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників. Не може бути зменшена сума податкових зобов'язань, яка не була сплачена до бюджету в минулих звітних (податкових) періодах, у зв'язку з повним або частковим списанням податкового боргу.
Пунктом 50.1. ст. 50 ПКУ встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.11.2013 року № 708 затверджено форми реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядок його ведення, згідно з п. 4 якого платники податку за звітний (податковий) період визначають підсумки щодня зареєстрованих операцій та окремо визначають підсумки для уточнюючих розрахунків за кожним розділом. При виправленні помилки методом "сторно" до Реєстру одночасно вноситься два записи: помилковий запис із знаком "-" та правильний запис із знаком "+".
Метод "сторно" здійснюється шляхом зворотного запису на величину помилки в тому звітному періоді, у якому вона виявлена. При здійсненні такого зворотного запису платником податку: в колонці 1 розділів І та/або II Реєстру зазначається порядковий номер запису; в колонках 2-6 розділу І та/або колонках 2-7 розділу II Реєстру дублюються реквізити документа, кількісні показники якого сторнуються; у відповідних колонках 7-12 розділу І та/або колонках 8-16 розділу II Реєстру кількісні показники зазначаються з відповідним знаком "+" чи "-". Якщо виправлення помилки потребує подання платником податку уточнюючого розрахунку, то до виду документа додається літера "У" (наприклад: ПНПУ). Крім того, запис щодо включення показників такого документа до уточнюючого розрахунку зазначається окремим рядком у рядку "З них включено до уточнюючих розрахунків за звітний період" Реєстру.
Як слідує із матеріалів справи ТОВ "Вогні Гестії" здійснено самостійне виправлення виявлених помилок у податковій звітності. Всі зазначені позивачем суми податкового кредиту підтверджено податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами. Включені/виключені податкові накладні було відображено в реєстрі виданих податкових накладних.
ТОВ "Вогні Гестії" подало уточнюючий розрахунок в березні 2014 року про внесення змін до декларації за лютий 2014 року, а також до декларації з ПДВ за березень 2014 року. Також до податкового органу був поданий в електронному вигляді реєстр виданих та отриманих податкових накладних, в якому відображені із позначкою "У" накладні, які включалися/виключалися.
Таким чином, товариством були в повному обсязі виконані вимоги ПКУ в частині порядку виправлення помилок податкової декларації та подано уточнюючий розрахунок згідно з затвердженою формою на дату подання, а тому визнання податковим органом факту заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, є безпідставним.
Посилання відповідача в Акті перевірки на неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача суд відкидає, оскільки позивач не може нести відповідальність за дії контрагента.
Відповідно до п. 73.5 ст. 75 ПКУ з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.
Як вбачається з Акту перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не проводив, наявність у нього виробничих потужностей, місць зберігання і відпуску товару, орендованих транспортних засобів чи осіб, які працюють за наймом або на підставі інших договорів, не перевіряв. Тому суд визнає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки є свідченням лише того, що звірка фактично не відбулася. За таких умов, викладені в цьому акті міркування посадової особи податкового органу не можуть прийматися судом як доказ певних обставин, тому що вони здійснені без дослідження первинних документів. Висновки, викладені в акті перевірки суперечать п. 73.5 ст. 73 ПКУ та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.
На виконання вимог ухвали ВАСУ від 25.08.2016 р. судом були перевірені обставини виконання договорів позивача з його контрагентом.
Як слідує із матеріалів справи, 03.02.2014 р., між позивачем та ТОВ «Тема Б» було укладено договір поставки товару за умовами якого ТОВ «Тема Б» зобов?зувалось поставити позивачу окремими партіями продукцію, ціна якої визначається на підставі поданих заявок. Згідно п. 4.1 договору відвантаження продукції відбувалось на складі продавця за видатковими накладними, в яких зазначена кількість та ціна товару. Разом із продукцією продавець надавав на кожну партію товару податкові та товаро-транспортні накладні.
За приписами п. 4.2 право власності на товар перейшло від продавця до покупця в момент фактичної передачі продукції на складі продавця.
В межах виконання угоди поставки, між сторонами був укладений договір №31/01/14-скл про надання послуг, за умовами якого ТОВ «Тема Б» виконувала зобов?язання зі складування, завантаження та розвантаження належної позивачу продукції із застосуванням механічних засобів , транспортерів та іншої виробничої техніки. Послуги надавалися на підставі завчасно поданих позивачем заявок.
На підтвердження фактичного виконання проведених господарських операцій ТОВ «Вогні Гестії» з ТОВ «Тема Б» були представлені: заявки; затверджені сторонами тарифи на виконувані послуги; товаро-транспортні, видаткові накладні та податкові накладні.
Здебільшого, всі представлені документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність», наявні необхідні реквізити та зафіксовано зміст проведеної господарської операції щодо кожної партії товару.
Жоден документ бухгалтерської звітності та податкового обліку не викликає сумнів у контролюючого органу.
Крім того, податковим органом не були поставлені під сумнів проведені позивачем та ТОВ "Тема Б" господарські операції на предмет їх дійсності та товарності.
З огляду на висновки податкового органу суд зазначає таке:
частина 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Виявлення порушень податкового законодавства контрагентом платника податків не тягне за собою відповідальності платника, оскільки законом в основу відповідальності покладений принцип її індивідуальної визначеності. Обов?язок ведення податкового обліку та звітності господарських операцій в рівній мірі стосується кожного окремого суб?єкта господарювання, за що він несе самостійну відповідальність, відповідальність не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на контрагентів. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
Крім того, у податкових відносинах діє «Презумпція добросовісності платника податків», що означає дійсність поданих платником податку контролюючому органу документів податкової звітності, які визначають об'єкт оподаткування та/або фінансові показники, які впливають на його податковий обов'язок, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України).
У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Таким чином при вирішенні спорів суд повинен дотримуватися правових позицій висловлених Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062), в яких суд надав оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.
Так, доказами реальності здійснення господарської операції є, але не виключно: договір, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акт приймання виконаних підрядних робіт та ін., оцінка яких повинна бути надана судом з дотриманням положень статті 86 КАСУ.
Наявність або відсутність окремих документів, так само як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі № К/800/50811/15).
Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
З урахуванням не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальників для одержання підприємством позивача незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. (Ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі № К/800/50811/15).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Згідно положень частини 2 статті 8 КАСУ суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
На недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказав Європейський суд з прав людини, зокрема 9 січня 2007 року у рішенні «Інтерсплав проти України», а також Верховний Суд України, зокрема у постанові № 21-1578 від 13.01.2009 року, висновок якого, в силу частини 1 ст. 244-2 КАС України, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Так, Верховний Суд України звернув увагу на те, що платник податків, за умови його необізнаності, не може нести відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента, а тим більше перевіряти чи реальною була воля засновників даного підприємства на здійснення господарської діяльності.
На підставі викладеного та, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову,-відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Брагіна О.Є.