Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 жовтня 2016 р. Справа №805/2171/16-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови: 17 год. 35 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Куденков К.О.;
секретар судового засідання: Притула С.С.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Сущенко В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Донецької області (надалі - відповідач) про скасування наказу прокурора Донецької області №924-к від 06 квітня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; поновлення в органах прокуратури Донецької області на посаді прокурора Артемівської місцевої прокуратури; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.04.2016р. і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
Позовні вимоги мотивовані незгодою позивача зі звільненням з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області через виїзд на тимчасово неконтрольовану українською владою територію Донецької області. Позивач зазначає, що 19 грудня 2015 року її було затримано невідомими особами у камуфляжному одязі у селищі Новолуганське Бахмутського району та перевезено на тимчасово неконтрольовану українською владою територію Донецької області, з 19.12.2015р. по 24.04.2016р. її було позбавлено волі представниками «ДНР», а з 24.04.2016р. до 02.06.2016р. вона не мала можливості повернутися до м. Бахмут у зв'язку з відсутністю паспорту громадянина України.
Позивач вважає, що ст.43 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» не може бути застосована відповідачем у спірному наказі як підстава для притягнення до відповідальності, оскільки нормами цієї статті регламентовано притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, а Законом України від 12 травня 2016 року № 1355-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» призупинено до 15.04.2017р. дію норм, які регламентують порядок притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, саме як статті 44-40 цього Закону, згідно яких дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів та передбачено порядок проведення такого дисциплінарного провадження. Позивач вважає посилання в спірному наказі на ст.43 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» безпідставним та необґрунтованим, оскільки дисциплінарне провадження щодо позивача не порушувалось та не проводилось.
Позивач не погоджується з кваліфікацією фактичних обставин, оскільки її поїздка до селища Новолуганське не була пов'язана з виконанням службових обов'язків та була здійснена у позаслужбовий час. Також позивач вважає безпідставним посилання у спірному наказі на ст.22 Закону України «Про державну таємницю», оскільки позивач не розголошувала державну таємницю та на територію іноземної держави не виїжджала.
Крім того, ОСОБА_1 вказує на безпідставність посилання в спірному наказі на порушення вимог вказівки Генерального прокурора України №132 від 30.03.2015р. «Про забезпечення дотримання порядку виклику керівників та працівників прокуратур обласного рівня до Генеральної прокуратури України, виїзду працівників органів прокуратури за кордон, на тимчасово окуповану територію України та до зони проведення антитерористичної операції», оскільки вказана вказівка суперечить ст.33 Конституції України, а поїздку до селища Новолуганське Бахмутського району позивач не вважала виїздом на тимчасово окуповану територію. Також позивач посилається на те що виїзд на тимчасово окуповану територію не відноситься до категорії правопорушень та за це відсутня юридична відповідальність.
Позивач вважає, що у неї були поважні причини для відсутності на роботі, а саме вчинення щодо неї кримінального правопорушення, внаслідок якого вона була позбавлена реальної фізичної можливості прибути на робоче місце.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримали та просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, якими просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач всупереч покладеним на неї обов'язкам, усвідомлюючи реальну загрозу розголошення або втрати відомостей, які становлять державну таємницю, нехтуючи неодноразовими вказівками та заборонами прокурорів вищого рівня, виїхала на непідконтрольну Україні територію Донецької області та не повернулась. Про факт такого перетинання позивач керівництво не повідомляла, інструктаж у режимно-секретній частині не проходила. Вказує на те, що з 28.12.2015р. позивач на роботу не виходила, покладені службові обов'язки не виконувала. При цьому, у відпустці або на лікарняному позивач не перебувала.
Відповідач вважає, що ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності з передбачених законом підстав та з дотриманням встановленого строку. Посилаючись на деталізацію телефонних розмов позивача, відповідач вважає доводи ОСОБА_1 про те, що вона не виїжджала на непідконтрольну територію, а також що 19.12.2015р. її викрали з селища Новолуганське такими, що не узгоджуються з наданими доказами.
Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні від 25.10.2016р. надав показання щодо обставин справи, про які йому відомо.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, показання свідка перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
Відповідно до наданого паспорту громадянина України НОМЕР_3, виданого Шахтарським МВ УМВС України в Донецькій області 28.10.1997р., зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1.
У відповідності до довідки від 04.09.2015р. №1436010329 позивач перемістилася з м. Шахтарськ до селища Новолуганське Бахмутського району.
З трудової книжки позивача випливає, що 03.02.2011р. позивачем прийнята Присяга працівника прокуратури, 14.10.2013р. позивача переведено на посаду прокурора Шахтарської міжрайонної прокуратури, 24.09.2014р. позивача переведено на посаду старшого прокурора Шахтарської міжрайонної прокуратури, 16.12.2014р. позивача переведено на посаду прокурора Артемівської міжрайонної прокуратури, 15.12.2015р. її призначено на посаду прокурора Артемівської місцевої прокуратури, а 06.04.2016р. ОСОБА_1 звільнена з посади за грубе порушення виконавської та трудової дисципліни, Присяги прокурора, вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури та прогули без поважних причин.
Наказом Прокурора Донецької області від 22.12.2015р. №1848 ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 5 календарних днів з 21.12.2015р.
До суду надано копію підписаних 20.07.2012р. позивачем зобов'язань громадянина України у зв'язку з допуском до державної таємниці.
У наданому витягу з кримінального провадження №42015051610000005 від 04.01.2016р. зазначено, що 28.12.2015р. до ЄРДР внесена усна заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення за ч.3 ст.146 Кримінального кодексу України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини) з наступною фабулою: 28.12.2015р. на телефон керівника Артемівської місцевої прокуратури надійшов телефонний дзвінок від ОСОБА_5, який повідомив, що його мати - ОСОБА_1 після закінчення відпустки не вийшла на зв'язок, на телефонні дзвінки не відповідає, її місцезнаходження не відоме. За інформацією ОСОБА_5 ОСОБА_1 з невідомих причин затримана співробітниками МГБ ДНР та перебуває на тимчасово непідконтрольній території «ДНР».
У наданій позивачем копії протоколу допиту потерпілого від 07.06.2016р. наведені показання ОСОБА_1, за якими 19.12.2015р. приблизно о 13 годині ОСОБА_1 на власному автомобілі поїхала до селища Новолуганське Бахмутського району, куди повинен був приїхати її брат ОСОБА_6. Чекаючи біля автобусної зупинки селища Новолуганське приблизно 25 хвилин до неї підійшов невідомий чоловік в камуфляжній формі без розпізнавальних знаків. У наступному, до неї в автомобіль сів інший невідомий чоловік в камуфляжній формі, один з чоловіків сказав іншому одягти на ОСОБА_5 окуляри, які були в тканинному чохлі, та вони поїхали у невідомому напрямку.
У вказаному протоколі допиту ОСОБА_1 зазначила, що вони їхали протягом години, під час однієї з зупинок вони стояли приблизно три години, а ОСОБА_1 нікуди не виходила з окулярами на очах. Ще через дві години вони приїхали до квартири її сина - ОСОБА_5 (м. Торез). Також у протоколі допиту ОСОБА_1 зазначила, що її тримали у колишньому приміщені СБУ у м. Торез, 24.12.2015р. її ознайомили з протоколом адміністративного затримання строком на 30 діб, провели особистий огляд у «відділі поліції м. Шахтарська», провели огляд у ЦМЛ м. Шахтарська та тримали в ізоляторі тимчасового тримання до 24.04.2016р., а 02.06.2016р. ОСОБА_1 повернули паспорт громадянина України.
У судовому засіданні позивач надала пояснення, які аналогічні до показань, що наведені і у вказаному протоколі допиту потерпілого від 07.06.2016р.
Також позивач надала пояснення, за якими вона чекала свого брата, який повинен був приїхати на контрольовану Українською владою територію Донецької області не через контрольні пункти в'їзду-виїзду, а безпосередньо через селище Новолуганське.
Позивачем надані лист «Генеральної прокуратури ДНР» від 17.02.2016р. №16р-2016р., лист «Головної військової прокуратури ДНР» від 28.03.2016р. та лист «Адміністрації голови ДНР» №02/1426 від 18.05.2016р. У листі №02/1426 від 18.05.2016р. наведені відомості щодо того, що з 24.12.2015р. ОСОБА_1 перебувала під адміністративним арештом, а 22.04.2016р. була звільнена.
У листі Штабу Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей №496кц від 23.08.2016р. зазначено, що за заявкою ОСОБА_1 №1971807 від 17.05.2016р. їй було надано дозвіл для переміщення осіб в районі проведення АТО. Також зазначено, що позивач мала паперову перепустку, яка видана 23.04.2015р. за №47674 терміном на один рік.
Листом Головного центру обробки спеціальної інформації від 01.09.2016р. №0.64-18559/0/15-16 повідомлено, що відомостей про перетинання позивачем державного кордону України у період з 01.09.2015р. по 31.07.2016р. в базі даних не виявлено.
У листі в.о. прокурора Донецької області від 26.12.2014р. №11/1-1277, який адресовано керівникам самостійних структурних підрозділів та прокурорам міст з районним поділом, міським, районним міжрайонним, зазначено, що за наявною оперативною інформацією силами незаконних терористичних угруповань плануються незаконні дії спрямовані на затримання та викрадення працівників органів прокуратури та членів їх сімей. У зв'язку з наведеним вимагається заборона виїзду працівників прокуратури області на окуповану територію Донецької області.
Вказаний лист обговорено на оперативній наради Артемівської міжрайонної прокуратури та 26.12.2014р. позивача ознайомлено з його змістом, що випливає з листа Артемівської міжрайонної прокуратури від 26.12.2014р. №5336-вих-14 та доданого до нього листа ознайомлення.
30.03.2015р. генеральним прокурором України прийнято вказівку №132 «Про забезпечення дотримання порядку виклику керівників та працівників прокуратур обласного рівня до Генеральної прокуратури України, виїзду працівників органів прокуратури за кордон, на тимчасово окуповану територію України та до зони проведення антитерористичної операції», якою зобов'язано працівників органів прокуратури за необхідності виїзду до тимчасово окупованої території півострова Крим та зони проведення антитерористичної операції завчасно повідомляти безпосереднього керівника для подальшого інформування відповідно кадрових підрозділів прокуратури обласного рівня або Генеральної прокуратури України (п.5 вказівки).
За приписами пп.5.1 п.5 вказаної вказівки Головне управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України зобов'язано невідкладно з'ясовувати підстави вказаних виїздів та про кожен такий випадок доповідати заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов'язків.
Також підпунктом 5.2 п.5 вказаної вказівники зобов'язано працівників органів прокуратури, яким надано допуск до державної таємниці, виїзди до тимчасово окупованої території півострова Крим та зони проведення антитерористичної операції здійснювати лише після проведення інструктажу у режимно-секретних органах відповідних прокуратур.
До суду надано лист ознайомлення позивача з вказаною вказівкою.
У судовому засіданні позивач не спростовувала обізнаність з вказаними вказівками.
Наказом прокурора Донецької області від 02.03.2016р. №445-к призначено службову перевірку, у тому числі відносно позивача. Підставою зазначено лист начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України №25-32882-16 від 01.03.2016р. про порушення порядку виїзду працівників прокуратури Донецької області на тимчасово непідконтрольну Україні територію.
Зі змісту листа №25-32882-16 від 01.03.2016р. випливає, що управлінням внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури отримано інформацію про викрадення працівниками «МГБ ДНР» працівників прокуратури, у тому числі 27.12.2015р. ОСОБА_1
30 березня 2016 року прокурором Донецької області затверджено висновок про результати службової перевірки за фактом можливого порушення прокурором відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Донецької області ОСОБА_8, начальником режимно-таємної частини Прокуратури Донецької області ОСОБА_9 та прокурором Артемівської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 виконавської та трудової дисципліни від 30.03.2016р.
Відповідно до вказаного висновку від 30.03.2016р. службовою перевіркою встановлено, що 28.12.2015р. до керівника Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_10 надійшов телефонний дзвінок від ОСОБА_5, який повідомив, що його мати - ОСОБА_1 після закінчення відпустки не вийшла на зв'язок, на телефонні дзвінки не відповідає, її місцезнаходження не відоме. Місце перебування ОСОБА_1 невідоме. Відомості за вказаним фактом внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015051610000005 від 28.12.2015р.
У вказаному висновку від 30.03.2016р. зазначено, що опитати ОСОБА_1 не виявилося можливим, оскільки до Прокуратури Донецької області не прибула та її місцезнаходження невідоме. З 21.12.2015р. ОСОБА_1 на робочому місці відсутня, її телефон НОМЕР_1 вимкнений. Керівник Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_10 пояснив, що особисто йому ОСОБА_1 про свої наміри відвідати тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей не повідомляла. Аналогічні пояснення надані першим заступником та заступниками керівника Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Опитані прокурори Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пояснили, що позивач про свої наміри відвідати тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей не повідомляла.
Також у висновку від 30.03.2016р. зазначено, що 21.12.2015р. ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_5 та сказала, щоб він передав керівнику Артемівської місцевої прокуратури рапорт на відпустку позивача. 27 грудня 2015р. ОСОБА_5 зателефонував його рідний дядько ОСОБА_6 та повідомив, що його мати ОСОБА_1 знаходиться у м. Шахтарську Донецької області, який знаходиться на непідконтрольній українській владі території, де останню затримали троє невідомих чоловіків, одягнутих у військовий одяг, та відвезли в невідомому напрямку.
За висновком від 30 березня 2016р. встановлено, що позивач перебуваючи на посаді прокурора Артемівської місцевої прокуратури, маючи допуск до державної таємниці та взявши на себе письмове зобов'язання щодо її збереження, достовірно знаючи про проведення антитерористичної операції в Донецькій області, не повідомивши керівництво, самостійно виїхала на територію контрольовану незаконними озброєними терористичними угрупованнями Донецької області. Як наслідок, своїми діями створила можливість розголошення державної таємниці, до якої мала доступ при виконанні службових обов'язків, перебуваючи на території, захопленій терористами «ДНР». Також свідомо поставила під загрозу інтереси суспільства, держави та власну репутацію. ОСОБА_1 своїм вчинком грубо порушила норми службової та трудової дисципліни та скоїла проступок, який є несумісним з подальшим її перебуванням в органах прокуратури. Крім того, після закінчення терміну відпустки (26.12.2016р.) для подальшого продовження роботи на територію, підконтрольну Україні, не прибула. Будь-яких документів, які б підтверджували поважність причин її відсутності на роботі не надала. Вищевказаними діями ОСОБА_1 скоїла прогул (65 робочих днів) без поважних причин. Встановити будь-який зв'язок з останньою та її місцезнаходження не виявилося можливим.
Крім того, зазначено, що відповідно до покладених службових обов'язків позивач для роботи в ЄРДР мала особистий ключ перевірки електронного цифрового підпису. Втім, у порушення Інструкції щодо поводження з ключовими документами і носіями, затвердженої заступником Генерального прокурора України від 05.11.2012р., у службовому приміщенні та сейфі ОСОБА_1 відповідний ключ відсутній.
На підставі наведеного комісія дійшла висновку визнати, що ОСОБА_1 грубо порушила виконавську та трудову дисципліну, вчинила проступок, який порочить її, як працівника прокуратури, скоїла прогули без поважних причин та заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
До суду надані відповідні письмові пояснення ОСОБА_12 від 09.03.2016р., ОСОБА_10 від 09.03.2016р., ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_15
Також до суду надані копії протоколів допиту свідка: - керівника Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_10 від 05.01.2016р., - юриста першого класу Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_17 від 05.01.2016р.; - заступника керівника Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_12 від 05.01.2016р.; - прокурора Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_18 від 06.01.2016р., в яких не наведені показання щодо обставин виїзду позивача 19.12.2015р. до тимчасово неконтрольованої території України.
Відповідно до наказу прокурора Донецької області від 06.04.2016р. №924-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на підставі ст.11, ст.43 Закону України «Про прокуратуру», ст.147 та п.4 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, статей 8-12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, за грубе порушення виконавської та трудової дисципліни, Присяги прокурора, вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури та прогули без поважних причин, ОСОБА_1 радника юстиції звільнено з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області.
У спірному наказі зазначено, що з метою забезпечення належної організації роботи та особистої безпеки працівників прокуратури, попередження витоку інформації, що становить державну таємницю та іншої інформації, яка може зашкодити державним інтересам та національній безпеці, Генеральним прокурором України надано вказівку №132 від 30.03.2015р. «Про забезпечення дотримання порядку виклику керівників та працівників прокуратур обласного рівня до Генеральної прокуратури України, виїзду працівників органів прокуратури за кордон, на тимчасово окуповану територію України та зони проведення антитерористичної операції», з якою ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис. Втім, у порушення вказаних вимог законодавства та вказівки Генерального прокурора України, а також вимог ст.22 Закону України «Про державну таємницю», ОСОБА_1, перебуваючи на посаді прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області, маючи допуск до державної таємниці та взявши на себе письмове зобов'язання щодо її збереження, достовірно знаючи про проведення антитерористичної операції в Донецькій області, не повідомивши керівництво, самостійно виїхала на територію, тимчасово контрольовану незаконними озброєними формуваннями. Усвідомлюючи реальну загрозу розголошення або втрати відомостей, що становлять державну таємницю, внаслідок протиправних дій з боку терористичних угруповань, які діють на незаконно захопленій території Донецької області, нехтуючи неодноразовими попередженнями та заборонами виїзду керівництва прокуратури області, перетнувши лінію розмежування, не повернулась. Як наслідок, своїми діями створила можливість розголошення державної таємниці, до якої мала доступ при виконанні службових обов'язків, перебуваючи на території, захопленій терористами «ДНР». Також свідомо поставила під загрозу інтереси суспільства, держави, служби та власну репутацію. Крім того, зазначеними діями ОСОБА_1 порушила вимоги ст.19 Закону в частині зобов'язання неухильно додержуватися Присяги прокурора, якою передбачено, що він, вступаючи на службу в прокуратуру, присвячує свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягає сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку. Таким чином, ОСОБА_1 своїм вчинком грубо порушила норми службової та трудової дисципліни, Присяги прокурора та скоїла проступок, який є несумісним з подальшим її перебуванням в органах прокуратури. Крім того, після закінчення терміну відпустки 26.12.2015р., для подальшого продовження роботи на територію, підконтрольну Україні до теперішнього часу не прибула. Будь-яких документів, які б підтверджували поважність причин її відсутності на роботі не надала. Вищевказаними діями ОСОБА_1 скоїла прогул (65 робочих днів) без поважних причин.
На підтвердження не виходу позивачем на роботу після відпустки відповідачем надані табелі обліку використання робочого часу за грудень 2015р., січень 2016р., лютий 2016р., березень 2016р., а також відповідні акти про відсутність на роботі прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1
У наданій до суду копії протоколу допиту свідка ОСОБА_4 (місце роботи - Прокуратура Донецької області) від 26.07.2016р. наведені показання за якими з ОСОБА_1 вона останній раз спілкувалася 21.12.2015р. по телефону приблизно о 14 - 15 годині з робочих питань. Про місце перебування ОСОБА_1 їй не було відомо. У наданій до суду копії протоколу допиту свідка ОСОБА_13 (місце роботи - Артемівська місцева прокуратура) від 26.07.2016р. наведені показання за якими з ОСОБА_1 вона останній раз спілкувалася 21.12.2015р. о 12 - 13 годині з робочих питань. Про місце перебування ОСОБА_1 їй не було відомо.
У судовому засіданні від 25.10.2016р. свідок ОСОБА_5 надав показання, за якими 18 грудня 2015 року він залишився у матері - ОСОБА_1 в м. Артемівську, вона надала йому рапорт на відпустку, 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 зателефонувала йому та сказала віддати рапорт на відпустку її керівництву, що він ї зробив 21.12.2015р. Більше з ОСОБА_1 він не спілкувався, а 27.12.2015.р подзвонив ОСОБА_6 та повідомив, що мати була затримана, після чого він подзвонив та надав пояснення керівництву ОСОБА_1 та до лютого 2016р. йому не було відомо про подальшу долю матері. Зазначив, що з ОСОБА_1 він зв'язався приблизно наприкінці квітня - початку травня 2016р.
До суду надані роздруківки інформації про зв'язок кінцевих обладнань споживачів телекомунікаційних послуг з абонентським номером НОМЕР_4 за період з 04.05.2015р. до 01.11.2015р. та за період з 01.11.2015р. до 21.04.2016р., з яких випливає, що абонент з телефоном № НОМЕР_4 перебував на тимчасово непідконтрольній Україні території з 16.05.2015р. по 18.05.2015р., з 17.07.2015р. по 21.07.2015р, з 19.09.2015р. по 21.09.2015р., з 03.10.2015р. по 05.10.2015р. та з 19.12.2015р.
Вказані відомості отримані в межах кримінального провадження №42015051610000005 на підставі ухвали Краматорського міського суду Донецької області від 08.07.2016р. у справі №234/10669/16-к.
Позивач у судовому засіданні надала пояснення, за якими телефонний номер НОМЕР_4 належав їй, також зазначила, що у неї був і інший номер телефону. Також зазначила, що телефон з номером НОМЕР_4 у неї було вилучено 24.12.2015р.
У копії протоколу допиту свідка прокурора Красноармійської місцевої прокуратури ОСОБА_5 від 06.01.2016р. наведені показання, за якими 19.12.2015р. ОСОБА_1 передала ОСОБА_5 рапорт на відпустку з 21.12.2015р. по 25.12.2015р., а 21.12.2015р. ОСОБА_1 подзвонила та сказала відвести рапорт на відпустку керівництву Артемівської місцевої прокуратури. Через три дні ОСОБА_5 подзвонив матері на телефон, але телефон був вимкнутий. 27 грудня 2015р. йому подзвонив ОСОБА_6 та повідомив, що ОСОБА_1 відвезли троє невідомих чоловіків в камуфляжній формі зі зброєю. Після чого ОСОБА_5 подзвонив їй на телефони НОМЕР_1 та НОМЕР_2, але обидва номери не відповідали.
До суду надана копія протоколу додаткового допиту свідка ОСОБА_5 від 15.03.2016р., у якому наведений його телефон №0508801110.
З роздруківки інформації про зв'язок кінцевих обладнань споживачів телекомунікаційних послуг з абонентським номером НОМЕР_4 за період з 01.11.2015р. до 21.04.2016р. випливає, що протягом 19.12.2015р. - 21.12.2015р. та 24.12.2015р. здійснювалися телефонні розмови з території, яка тимчасово не контролюється Україною, у тому числі 19.12.2015р. о 15 год. 00 хв. на номер 380508801110, 20.12.2015р. о 09 год.00 хв. на номер 380508801110, 20.12.2015р. о 11 год. 32 хв. на номер 380508801110, 20.12.2015р. о 19 год. 10 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 11 год. 32 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 14 год. 41 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 14 год. 47 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 14 год. 51 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 14 год. 55 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 14 год. 58 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 15 год. 05 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 15 год. 13 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 15 год. 27 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 15 год. 36 хв. на номер 380508801110, 21.12.2015р. о 15 год. 59 хв. на номер 380508801110; 24.12.2015р. о 11 год. 32 хв. на номер 380508801110; 24.12.2015р. о 11 год. 33 хв. на номер 380508801110.
У судовому засіданні позивач надала пояснення, за якими номер 380508801110 належить її сину - ОСОБА_5.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що роздруківки інформації про зв'язок кінцевих обладнань споживачів телекомунікаційних послуг з абонентським номером НОМЕР_4 за період з 01.11.2015р. до 21.04.2016р. спростовують твердження позивача про її затримання на території селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області та подальше примусове утримування на тимчасово неконтрольованій українською владою території Донецької області, оскільки 19, 20 та 21 грудня 2015 року позивач, знаходячись на тимчасово неконтрольованій українською владою території Донецької області постійно переміщувалася та вільно спілкувалася з власного телефону, у тому числі з ОСОБА_5, а 21.12.2015р. позивач також спілкувалася у телефонному режимі з працівниками прокуратури щодо робочих питань та жодної інформації щодо її затримання та позбавлення волі не повідомляла.
Таким чином, маючі довідку від 04.09.2015р. №1436010329 з зареєстрованим місцем перебування у селищі Новолуганське, позивач виїхала на тимчасово неконтрольовану українською владою територію Донецької області не через контрольний пункт в'їзду-виїзду, а через селище Новолуганське Бахмутського району Донецької області.
До суду надано лист прокурора Донецької області від 12.02.2016р. №11/103 до голови регіонального офісу моніторингової місії ООН про правам людини ОСОБА_19, в якому зазначено, що з 21.12.2015р. по 25.12.2015р. позивач знаходилася у м. Шахтарську. За наявною інформацією, під час перебування позивача на окупованій території, її затримано представниками «Міністерства державної безпеки ДНР» та місце її утримання невідоме.
У листі Артемівської районної державної адміністрації від 19.09.2016р. №вх24/2430-1 зазначено, що станом на 19.12.2015р. селище Новолуганське Бахмутського району Донецької області не віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснювали свої повноваження. Новолуганська сільська рада та її виконавчий комітет здійснювали свої повноваження у повному обсязі, а селище Новолуганське не відносилось до тимчасово окупованої чи непідконтрольної території. За інформацією сільської ради станом на 19.12.2015р. територія Новолуганської сільської ради контролювалась органами та Збройними силами України.
У листі Новолуганської сільської ради від 21.09.2016р. №653/02-14 наведені аналогічні відомості.
Відповідно до витягу з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, позивач отримала трудову книжку 14.06.2016р. У позовній заяві від 07.07.2016р. та у наданих письмових запереченнях від 07.09.2016р. на позовну заяву сторони зазначають, що позивач була ознайомлена зі спірним наказом 14.06.2016р.
Позивач звернулася до суду 07.07.2016р., про що свідчить відбиток штемпелю УКРПОШТИ на відповідному поштовому конверті.
Таким чином, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду у строк, який встановлено ч.3 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України.
У позовній заяві позивач наголошує, що спірне рішення було прийнято всупереч Конституції України та спірним рішенням було обмежено її свободи, визначені статтями 21, 24, 58, 61 Конституції України.
Позивачем не наведено обґрунтування у чому саме полягає порушення вказаних приписів внаслідок прийняття спірного наказу.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Суд вважає, що, в межах спірних правовідносин, твердження позивача про те, що вказівка Генерального прокурора України від 30.03.2015р. №132 суперечить вказаним приписам Основного закону України є необґрунтованим, оскільки вказана вказівка не містить заборони на пересування на території України, а містить певні вимоги, які повинні виконати працівники прокуратури, у тому числі, які мають допуск до державної таємниці.
Щодо посилання у спірному наказі на приписи ст.22 Закону України «Про державну таємницю», яка встановлює порядок допуску громадян до державної таємниці суд зазначає, що у висновку від 30.03.2016р. та у спірному наказі не наведено відомостей про розголошення позивачем державної таємниці та не зазначено у чому саме полягає порушення вказаної статті. Проте, серед підстав звільнення позивач не зазначено порушення порядку доступу до державної таємниці або її розголошення.
За приписами частини 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною першою ст.46-2 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» було передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.
У відповідності до п.1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», в редакції чинній на момент прийняття спірного наказу, встановлено, що цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім: пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року; статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.
Згідно з п.4 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» встановлено, що постанови Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 14) та «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 15; 2013 р., № 14, ст. 89; 2014 р., № 12, ст. 178) втрачають чинність одночасно з втратою чинності пунктом 8 частини першої статті 15, частиною четвертою статті 16, абзацом першим частини другої статті 46-2, статтею 47, частиною першою статті 49, частиною п'ятою статті 50, частинами третьою, четвертою, шостою та одинадцятою статті 50-1, частиною третьою статті 51-2, статтею 53 щодо класних чинів Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793 із наступними змінами).
Підпунктом першим п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» вказаного Закону визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом: Закон України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, № 50, ст. 474; 1995 р., № 11, ст. 71, № 34, ст. 268; 2001 р., № 9, ст. 38, № 44, ст. 233; 2002 р., № 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., № 29, ст. 233, № 30, ст. 247; 2004 р., № 8, ст. 66; 2005 р., № 2, ст. 32, № 6, ст. 132, № 11, ст. 198; 2006 р., № 1, ст. 18, № 19-20, ст. 156; 2007 р., № 7-8, ст. 66, № 33, ст. 442; 2008 р., №№ 5-8, ст. 78, № 48, ст. 357; 2010 р., № 37, ст. 497, №№ 41-45, ст. 529; 2011 р., № 23, ст. 160, № 30, ст. 279; 2012 р., № 12-13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89, № 21, ст. 208, № 37, ст. 490, № 39, ст. 517; 2014 р., № 11, ст.132, № 17, ст. 593, № 20-21, ст. 745, № 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року № 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
В спірний період діяв Дисциплінарний статут прокуратури України, який затверджено Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-XII.
Статтею 3 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру» цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.
У відповідності до пп.5 п.5-1 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» цього Закону дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1795-XII.
На момент прийняття спірного наказу положення, які передбачені абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», - не набрали чинності.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про правомірність притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав передбачених ч.1 ст.43 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» за наслідками дисциплінарного провадження здійсненого згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджено Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-XII.
Також суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон України від 12 травня 2016 року № 1355-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» не набрав чинності.
Згідно з п.3 ч.1 ст.11 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що керівник регіональної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.
Частиною 3 ст.16 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Таким чином, на момент прийняття спірного наказу, звільнення з посади прокурора повинно було відбуватися лише з підстав та в порядку, передбаченому Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням окремих чинних в спірний період положень Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру».
Статтею 147 Кодексу законів про працю України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачені статтею 41 Кодексу законів про працю України, пунктом четвертим якої встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Посилання відповідача в спірному наказі на п.4.ч.1 ст.40 та ст.147 Кодексу законів про працю України є безпідставним, оскільки з 15 липня 2015 року втратили чинність положення ч.1 ст.46-2 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру», якими було передбачено звільнення прокурорів з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Тобто, на момент прийняття спірного наказу, звільнення прокурора на підставі п.4.ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України та застосування заходи стягнення у вигляді звільнення на підставі ст.147 Кодексу законів про працю України є неправомірним.
Крім того, з висновку від 30.03.2016р. та листа прокурора Донецької області від 12.02.2016р. №11/103 випливає, що, фактично, відповідач не спростовує затримання позивача представниками «ДНР».
Суд вважає, що не вихід позивача на роботу після закінчення її відпустки у зв'язку з наведеними обставинами не може вважатися відсутністю на роботі без поважних причин.
На підставі викладеного, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 з підстави прогулу без поважних причин та відповідно до приписів Кодексу законів про працю України є неправомірним.
Приписами ч.1 ст.43 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.
Частиною першою ст.8 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Пунктом 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що Дисциплінарними стягненнями є, зокрема, звільнення.
Частиною третьою ст.10 вказаного Статуту передбачено, що прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догану, пониження в посаді, звільнення, крім пониження на посаді і звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України. При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокурору України.
За приписами ч.1 ст.11 вказаного Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку.
Частиною 5 ст.12 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що у разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку.
Частиною першою ст.36 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що особа, призначена на посаду прокурора, набуває повноважень прокурора після складення Присяги прокурора такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Україні та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання прокурора".
Аналогічні положення присяги були передбачені частиною другою ст.46 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру».
Згідно з ч.3 та ч.4 ст.19 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.
Прокурор зобов'язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Статтями 15 та 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року №123, передбачено, що при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.
Працівник прокуратури повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.
Працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.
У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.
Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури з метою ухилення від відповідальності.
Статтею другою Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.
Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства
Підпунктом 2.1 п.2 Наказу Генерального прокурора України від 22 вересня 2014 року №17гн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України» передбачено, що до ганебних вчинків, скоєних прокурорами чи слідчими, відносити кримінальні, корупційні правопорушення, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури (Наказ N 123), які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що реалізуючи власні повноваження щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у прокурора Донецької області були наявні підстави для звільнення позивача з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області за грубе порушення виконавської та трудової дисципліни, Присяги прокурора, вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, що виразилося у виїзду ОСОБА_1 до тимчасово неконтрольованої Україною території Донецької області без завчасного повідомлення керівника та без проведення інструктажу у режимно-секретних органах як особи, яка має допуск до державної таємниці всупереч вказівки Генерального прокурора України від 30.03.2015р. №132.
Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірне звільнення позивача з підстав вчинення прогулу без поважних причин та про законність звільнення позивач з підстав грубого порушення виконавської та трудової дисципліни, Присяги прокурора, вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.
Враховуючі викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового скасування спірного наказу в частині звільнення позивача за прогули без поважних причин на підставі приписів Кодексу законів про працю України.
Оскільки звільнення позивач з інших підстав, що наведені у спірному наказі, є правомірним, позовні вимоги в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Скасувати наказ прокурора Донецької області №924-к від 06 квітня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення ОСОБА_1 радника юстиція з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули без поважних причин.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошено у судовому засіданні 25 жовтня 2016 року, повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів з дня завершення судового розгляду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2016 року.
Суддя Куденков К.О.