Справа № 754/3211/16-ц
"11" жовтня 2016 р. . м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого - судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Костів Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві, Гаражно-будівельний кооператив №1 про визнання права власності на нерухоме майно,
ОСОБА_1, звертаючись з позовом до Київської міської ради, просила визнати за собою, ОСОБА_1, право власності на ? частину гаража під НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, загальна площа гаража 28,8 кв.м; визнати за ОСОБА_1, право власності на спадкове майно за законом - ? частину гаража під НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, загальна площа гаража 28,8 кв.м, яка належить на праві власності її померлому чоловіку ОСОБА_2, тобто визнати за собою, ОСОБА_1, право власності на весь гараж під НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, загальна площа гаража 28,8 кв.м, що є предметом позову. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, користуючись своїм процесуальним правом позивач подали заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів. Представник відповідача - Київської міської ради, в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, представник відповідача Коновальчук Я.С. подала до суду письмові пояснення разом з клопотанням про розгляд справи у відсутності представника відповідача, просила прийняти рішення згідно норм чинного законодавства. (а.с.131-133) Представники третіх осіб - Головного управління юстиції у м. Києві та Гаражно-будівельного кооперативу №1, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, процесуальним правом подати письмові пояснення (заперечення) не скористались.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що з 20 серпня 1961 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. (а.с.73)
Відповідно до ст.22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до положень ст.7 Закону СРСР „Про власність в СРСР", що набрав чинності з 1 липня 1990 року, ст.ст. 15, 16 Закону України „Про власність", що набрав чинності з 15 квітня 1991 року та втратив чинність з 20 червня 2007 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть. (а.с.5).
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
За нормою частини першої статті 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.
11 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка - ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.61)
На підставі заяви спадкоємця ОСОБА_1, П'ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №1186/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, яка в ксерокопії долучена до матеріалів справи. (а.с.55-128)
Відповідно до частини першої статті 1273 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається за місцем відкриття спадщини.
11 вересня 2015 року ОСОБА_5 звернулась до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про відмову від належної їй частки спадкового майна після смерті батька ОСОБА_4 (а.с.62)
24 грудня 2015 року ОСОБА_6 звернулась до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про відмову від належної їй частки спадкового майна після смерті батька ОСОБА_4 на користь його дружини - ОСОБА_1 (а.с.63)
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємців, а їх право.
Згідно положень статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Як передбачено у п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
08 лютого 2016 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Мазур О.Ю. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на гаражний бокс НОМЕР_1 в ГБК №1 по АДРЕСА_1 після смерті чоловіка - ОСОБА_2, оскільки право власності на гараж не зареєстроване в установленому законом порядку. (а.с.21)
Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до ст.19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. В разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність», який розповсюджувався на правовідносини, що виникли між ОСОБА_4 та Гаражно-будівельним кооперативом №1, знайшли законодавче закріплення з прийняттям Закону УРСР «Про власність» у 07.02.1991 року, яким передбачено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно, і підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на час відкриття спадщини.
Таким чином, у разі смерті члена гаражного кооперативу, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, але свідоцтво про право власності не отримав, гаражний бокс в гаражному кооперативі входить до складу спадщини.
Як роз'яснено в пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів», у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває права власності на це майно і в праві розпоряджатися ним на свій розсуд.
Пункт 9 цієї Постанови передбачено, що оскільки визначення розміру пайових внесків віднесено до виключної компетенції загальних зборів членів ГБК, судам необхідно виходити з цих даних кооперативу.
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що за життя ОСОБА_4 набув права власності на гараж НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, факт набуття права власності підтверджується Ордером №1781, виданий на підставі розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації від 27 травня 1997 року №407, який є єдиним документом на право зайняття боксу, та Довідкою Гаражно-будівельного кооперативу №1 від 23 лютого 2016 року ( вих. №28), що підтверджує членство ОСОБА_4 в кооперативі та підстави набуття права власності на гараж. (а.с.8,9)
Після смерті спадкодавця право власності на вищезазначене нерухоме майно перейшло в порядку спадкування за законом спадкоємцю першої черги за законом - дружині - ОСОБА_1, яка фактично вступила у володіння спадковим майном, у встановленому порядку заявили про намір прийняти спадщину, однак не отримали свідоцтво про право власності на спадкове майно, у зв'язку з тим, що за життя спадкодавець не зареєстрував у відповідних державних органах право власності на об'єкт нерухомого майна.
В той же час обставин, які б вказували, що спадкодавець ОСОБА_4 за життя набув або володів нерухомим майном, що входить до спадкової маси, неправомірно, або на вказане майно, окрім позивача, як єдиного спадкоємця першої черги за законом, в порядку спадкування чи з інших підстав претендують інші особи , судом не встановлено.
Відповідно до Глави 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.12 року №296/5 (далі по тексту -Порядок), визначається порядок видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя.
У п.п.2.1 та п.п.2.5 п.2 Порядку передбачено, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.
Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.
Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.
Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб (відповідача у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що на момент відкриття спадщини, яка відкрилась щодо майна ОСОБА_4, позивач перебувала зі спадкодавцем у зареєстрованому шлюбі, об'єкт нерухомого майна, що є предметом спадкування, а саме гараж НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, тому в силу положень ст.22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, які діяли на момент придбання нерухомого майна, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому позивачем правомірно заявлені вимоги про визнання за особою право власності на ? частину гаражу НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності на даний об'єкт нерухомого майна.
В той же час, позивач, будучи спадкоємцем першої черги за законом, не має можливості оформити на це майно право власності, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним, тому виходячи з положень ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за яким рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно, вимоги в частині визнання за позивачем в порядку спадкування за законом права власності на ? гаражу НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.
За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві, Гаражно-будівельний кооператив №1 про визнання права власності на нерухоме майно є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, ст.ст. 392, 1216, 1217, 1218, 1258, 1268, 1270, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 67 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, ст.ст. 1, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві, Гаражно-будівельний кооператив №1 про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину гаражу НОМЕР_1, загальною площею 28,8 кв.м, в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнати за ОСОБА_1, спадкоємцем першої черги за законом майна спадкодавця ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частину гаражу НОМЕР_1, загальною площею 28,8 кв.м, в Гаражно-будівельному кооперативі №1, розташованому у АДРЕСА_1.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.