Справа № 755/13821/16-ц
"27" жовтня 2016 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Костів Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк», Приватне підприємство «Едель» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва, як компетентного суду, з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Едель» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Представник заявника ОСОБА_2 в судовому засіданні просив задовольнити заяву ОСОБА_1 та скасувати рішення третейського суду з підстав, які викладені у заяві про скасування рішення третейського суду, пояснив, що 08 квітня 2016 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Едель» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заявник ОСОБА_1 не погоджується з прийнятим рішенням третейського суду, вважає, що спір, який розглядався третейським судом не підвідомчий третейському суду, оскільки за умов, які викладено у п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських відносин, за винятком справ у спорах про захист прав споживачів, тому враховуючи той факт, що в забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору№00006.13-СВD.108 від 31 травня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» та Приватним підприємством «Едель», з ОСОБА_1, як фізичною особою, укладено договір поруки, тому в даному випадку до відносин між банком та поручителем застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів», тому спір між цими сторонами не підвідомчий третейському суду, що є підставою для скасування рішення третейського суду. Крім того, спори з приводу розрахунків за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, не носять приватного характеру, тому в силу положень ст.ст. 1,2,6 Закону України «Про третейські суди»» не можуть розглядатись третейськими судами, така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 р. у справі №6-831цс14.
Також, заявник просить поновити строк для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки рішення третейського суду він не отримав, мав змогу ознайомитись з матеріалами третейської справи та отримати рішення третейського суду безпосередньо в приміщенні третейського суду 08 вересня 2016 року, що підтверджується матеріалами третейської справи, тому є підстави вважати, що строк на оскарження рішення третейського суду пропущено заявником з поважних причин.
Представник заінтересованої особи - Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» Грищенко О.М. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, мотивуючи тим, що заявником не наведено ґрунтовних підстав для скасування рішення третейського суду, оскільки відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору, було досягнуто домовленості про розгляд справи в Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків. Внаслідок неналежним виконанням ПП «Едель» (Позичальник) умов кредитного договору, банк звернувся до третейського суду з позовом про солідарне стягнення з Приватного підприємства «Едель» та ОСОБА_1, як поручителя, заборгованості за кредитним договором, тому на думку представника, рішення третейського суду є законним та мотивованим, підстави для його скасування відсутні. Крім того, представник наголосив, що заявник ОСОБА_1, як відповідач та директор ПП «Едель», яке виступало співвідповідачем у справі, був обізнаний про розгляд справи в третейському суді, рішення третейського суду було направлено на його адресу, яка вказана у позові, договорі поруки та в паспорті заявника, тому мав можливість своєчасно звернутись до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, однак звернувся з цією заявою до суду з пропуском строку визначеного законодавством строку, підстав для поновлення пропущеного строку заявником не наведено .
Представник заінтересованої особи - ПП «Едель», в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином шляхом направлення викликів в судові засідання за адресою, вказаною у поданій заяві.
Заслухавши думку представника заявника ОСОБА_2, представника заінтересованої особи Грищенко О.М , оглянувши матеріали третейської справи №23/16, оцінивши наявні у справі докази та наведені заявником ОСОБА_1 підстави для скасування рішення третейського суду, які викладені у заяві про скасування рішення третейського суду, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» на розгляд до третейського суду може бути переданий спір за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремою письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.
Отже, обов'язковою умовою для розгляду спору в третейському суді є наявність третейської угоди між сторонами.
Судом встановлено, що 31 травня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» та Приватним підприємством «Едель» укладено Кредитний договір №00006.13-СВD.108.
Як передбачено у п.10.1 Кредитного договору, всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 31 травня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Договір поруки №00006.13-СВD/SUR.108.
Як передбачено у п.4 Договору поруки, всі вимоги, які виникають при виконанні договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди.
Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.
Третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні, а також вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб встановлені Законом України „Про третейські суди".
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.
Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом, зокрема статтею 6 Закону України «Про третейські суди».
08 квітня 2016 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків (третейський суддя Оберемко Р.А.) ухвалено рішення, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Едель» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Присуджено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Едель» на користь Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» 3 883 241 грн. 44 коп. та 25 500,00 грн. - витрат позивача, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.
30 червня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлена ухвала про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого документа. Видано виконавчий лист на викання рішення третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Едель» про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» 3 883 241 грн. 44 коп. та 25 500,00 грн. - витрат позивача, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.
Відповідно до положень ст.51 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, в разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Підстави для скасування рішення третейського суду визначені у статті ст.389-5 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано, зокрема, у разі якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України).
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
Як роз'яснено у пунктах 1 та 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року за №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Тобто, виходячи з позиції Верховного Суду України, позовна заява про захист прав споживача подається саме споживачем, у разі порушення його прав, передбачених ст. ст. 4-15 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011, підтверджено, що саме споживач має звертатися до суду як під час укладення кредитного договору, так і під час виконання договору.
Таким чином, банк відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» не є споживачем, а звернення ПАТ « Міжнародний інвестиційний банк» до третейського суду з позовом до солідарних боржників - ПП «Едель» (Позичальник) та ОСОБА_1 (Поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором внаслідок неналежного виконання позичальником договірних зобов'язань, пов'язане з виникненням між сторонами спору цивільно-правових відносин, які регулюються нормами цивільного законодавства України, та на які не розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому суд враховує, що відповідно до положень статті 553 Цивільного кодексу України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання.
З конструкції статті убачається, що договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього.
За таких обставин, до відносини між кредитором та поручителем за кредитним договором не застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки поручитель не є споживачем послуг у розумінні цього Закону та не є споживачем за договором поруки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-171цс15, яка згідно з вимогами ст.360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Аналізуючи наявні у справі докази, наведені заявником підстави для скасування рішення третейського суду, судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору, який містить у собі третейське застереження, самостійно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів у разі виникнення спору - саме у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, письмова форма третейської угоди сторонами дотримана, доказів, які мали підтвердити, що заявник ОСОБА_1 у встановленому порядку звертався до суду з позовом щодо оспорювання третейського застереження, яке викладено у п.4 Договору поруки, суду не надано.
Виходячи з суб'єктивного складу сторін та характеру спірних правовідносин, що були предметом розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків за позовом Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Едель» про стягнення заборгованості за кредитним договором, цей спір підвідомчий третейському суду, тому відсутні підстави для застосування до даних відносин положень п.14 ст.6 Закону України « Про третейські суди».
Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.
Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 р. у справі №6-831цс14.
Разом з тим, як свідчать обставини справи, наведені у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 р. у справі №6-831цс14, на яку посилається заявник ОСОБА_1, як підставу для оскарження рішення третейського суду, предметом позову були вимоги про стягнення солідарно з фізичних осіб - боржника і поручителя заборгованості вираженій в іноземній валюті, без зазначення розрахунків у національній валюті України. Натомність оскаржуваним рішенням третейського суду у справі №23/16 з боржників - ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Едель», стягнута заборгованість у грошовій одиниці України - гривні, а не в іноземній валюті, також в цій правовій позиції Верховного Суду України не міститься вказівки на категорію спору, визначену у п.п. 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», як підставу для скасування рішення третейського суду, що не дає підстави вбачати подібність правовідносин, з яких виник спір у цих справах.
Разом з тим, при вирішення питання щодо підстав для скасування рішення третейського суду компетентний суд виходить з положень ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ст.389-5 Цивільного процесуального кодексу України, якими передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, та враховує, що місцевий загальний суд, як компетентний суд, не перевіряє рішення третейського суду на відповідність нормам матеріального або процесуального права, а лише на дотримання процедурних вимог, які встановлені Законом України «Про третейські суди», тому виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, державний суд виконує функцію контролю за законністю рішення третейського суду, не будучи наділеним правом контролю за його діяльністю, правом скасування або зміни рішення по суту.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк», Приватне підприємство «Едель» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі, за відсутності встановлених судом обставин для скасування рішення третейського суду, визначених у статті ст.389-5 Цивільного процесуального кодексу України.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.
Відповідно до положень частини другої та третьої ст. 389-1 Цивільного процесуального кодексу України, заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особам, які брали у участь у справі, у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатись про прийняття рішення третейським судом.
Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другої цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
При вирішенні питання про дотримання заявником ОСОБА_1 строків для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, передбачених ст.389-1 Цивільного процесуального кодексу України, судом встановлено, що в матеріалах справи третейського суду відсутні докази про отримання безпосередньо ОСОБА_1, як учасником третейського розгляду, рішення третейського суду винесене 08 квітня 2016 року, копія рішення третейського суду отримана ОСОБА_1 безпосередньо в приміщенні третейського суду 08 вересня 2016 року, після особистого звернення до третейського суду, що підтверджується матеріалами третейської справи № 23/16.
З урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, суд вважає, що заявником ОСОБА_1 дотримано строки звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, яка направлена на адресу Дніпровського районного суду міста Києва поштовим відправленням 10 вересня 2016 року, тому є підстави вважати, що заявник звернувся з заявою про скасування рішення третейського суду з дотримання визначеного законодавством строку, підстав для залишення заяви без розгляду на підставі частини третьої ст. 389-1 Цивільного процесуального кодексу України судом не встановлено.
Також, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», де зазначено, що сторони повинні мати можливість скористатися правом на вчинення позову з того моменту, коли вони ознайомилися із рішенням, що покладають на них обов'язки або можуть порушувати їхні законні права чи інтереси. Як засіб спілкування між органами та сторонами, вручення рішення створює можливість для сторін знайомитись з рішенням та підставами для нього, таким чином надаючи їм змогу оскаржити його, якщо вони вважатимуть це за доцільне.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 5, 6, 51, 55, 57 Закону України „Про третейські суди", ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.389-4, 389-5, 389-6 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк», Приватне підприємство «Едель» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд міста Києва, протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали суду , можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.