"26" жовтня 2016 р.Справа № 916/2534/16
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ»
до відповідачів: 1. товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ОСОБА_1»
2. товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА-ХВИЛЯ»
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Літвінов С.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю;
Від відповідача 1: ОСОБА_3 за довіреністю;
Від відповідача 2: ОСОБА_4 за довіреністю.
СУТЬ СПОРУ: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ОСОБА_1» та товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА-ХВИЛЯ» про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 16 березня 2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 384, укладеного між ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» та ТОВ «НОВА-ХВИЛЯ», а також про зобов'язання відповідачів в майбутньому не вчиняти дій із майном, яке є предметом іпотечного договору № 2657 від 23.12.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, які направлені або можуть бути направлені на ускладнення звернення стягнення на вказане майно.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2016р. було порушено провадження у справі № 916/2534/16.
Розгляд справи відкладався за правилами ст. 77 ГПК України у зв'язку із неявкою представників відповідача в судове засідання, призначене на 17.10.2016р.
Позивач в судовому засіданні повністю підтримав заявлені ним позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» повністю заперечує проти позову з підстав, викладених у відзиві.
Інший відповідач по справі ТОВ «НОВА-ХВИЛЯ» в судовому засіданні усно заперечував проти позову та повністю підтримав правову позицію ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» по справі.
У судовому засіданні від 26.10.2016р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне:
26.11.2015 р. між ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» та ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» було укладено договір позики, відповідно до умов якого ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» передало ТОВ «ОФІС ОСОБА_1», а останнє прийняло на умовах тимчасової платної поворотної фінансової допомоги грошові кошти у сумі 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень та зобов'язалося повернути ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» аналогічну суму грошових коштів у встановлений термін. Зарахування вказаних коштів підтверджується платіжне доручення № 228 від 26.11.2015 р. (додається).
Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, виконання зобов'язання ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» з повернення суми позики, процентів за користування позикою та можливих штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» у разі невиконання або неналежного виконання умов договору забезпечується шляхом надання в іпотеку ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» належного Відповідачу, об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 782662251101, а саме:
1-ша черга торговельного комплексу, що в цілому складається з: 1- торгівельна зала площею 1255,8 кв.м, 2 - магазин площею 59,0 кв.м, 3 - магазин площею 60,2 кв.м, 4 - магазин площею 60,7 кв.м, 5 - магазин площею 59,2 кв.м, 6 - магазин площею 59,0 кв.м, 7 - магазин площею 59,0 кв.м, 8 - магазин площею 80,9 кв.м, 9 -туалет площею 17,0 кв.м, 10 - коридор площею 1,3 кв.м, 11 - підсобне площею - 1,6 кв.м, 12 - туалет площею 18,9 кв.м, 13 - вагова площею 6,0 кв.м, 14 - магазин площею 70,8 кв.м, 15 - магазин площею 59,6 кв.м, 16 - торгівельна зала площею 393,0 кв.м, 17 - магазин площею 59,5 кв.м, 18 - магазин площею 64,1 кв.м, 19 - підсрбне площею 6,1 кв.м, 20 - магазин площею 62,5 кв.м, 21 - магазин площею 59,2 кв.м, 22 - магазин площею 59,0 кв.м, 23 - магазин площею 59,0 кв.м, 24 - магазин площею 59,0 кв.м, 25 - магазин площею 58,8 кв.м, 26 - магазин площею 59,4 кв.м, 27 - кабінет площею 21,7 кв.м, 28 - кабінет площею 10,0 кв.м, 29 - кабінет площею 16,6 кв.м, 30 - кабінет площею 9,1 кв.м, 31 - коридор площею 1,5 кв.м, 32 - туалет площею 1,6 кв.м, загальною площею 2869,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська ріг Олександрівського проспекту.
Вищевказане нерухоме майно передане в іпотеку ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» відповідно до іпотечного договору № 2657 від 23.12.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (копія додається), іпотека зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень № 12709629 від 23.12.2015 р.
В свою чергу, 16.03.2016р. між ТОВ «ОФІС ОСОБА_1» (Установник управління) та ТОВ «НОВА-ХВИЛЯ» (Управитель) був укладений договір управління нерухомим майном № 384 від 16.03.2016 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, у відповідності до п. 1.1. Установник управління передав в управління нерухоме майно, а саме: 1-шу чергу торговельного комплексу, що в цілому складається з: 1- торгівельна зала площею 1255,8 кв.м, 2 - магазин площею 59,0 кв.м, 3 - магазин площею 60,2 кв.м, 4 - магазин площею 60,7 кв.м, 5 - магазин площею 59,2 кв.м, 6 - магазин площею 59,0 кв.м, 7 - магазин площею 59,0 кв.м, 8 - магазин площею 80,9 кв.м, 9 -туалет площею 17,0 кв.м, 10 - коридор площею 1,3 кв.м, 11 - підсобне площею - 1,6 кв.м, 12 - туалет площею 18,9 кв.м, 13 - вагова площею 6,0 кв.м, 14 - магазин площею 70,8 кв.м, 15 - магазин площею 59,6 кв.м, 16 - торгівельна зала площею 393,0 кв.м, 17 - магазин площею 59,5 кв.м, 18 - магазин площею 64,1 кв.м, 19 - підсрбне площею 6,1 кв.м, 20 - магазин площею 62,5 кв.м, 21 - магазин площею 59,2 кв.м, 22 - магазин площею 59,0 кв.м, 23 - магазин площею 59,0 кв.м, 24 - магазин площею 59,0 кв.м, 25 - магазин площею 58,8 кв.м, 26 - магазин площею 59,4 кв.м, 27 - кабінет площею 21,7 кв.м, 28 - кабінет площею 10,0 кв.м, 29 - кабінет площею 16,6 кв.м, 30 - кабінет площею 9,1 кв.м, 31 - коридор площею 1,5 кв.м, 32 - туалет площею 1,6 кв.м, загальною площею 2869,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська ріг Олександрівського проспекту (далі за текстом Об'єкт), а Управитель прийняв Об'єкт та зобов'язалося за плату здійснювати від свого імені управління Об'єктом виключно в інтересах Установника управління.
Позивач вважає, що в результаті укладення договору управління нерухомим майном № 384 від 16.03.2016 р. були порушені його права як іпотекодержателя майна, переданого в управлення та вимоги ст. 9 Закону України «Про іпотеку», оскільки закон повязує можливість передання обтяженого іпотекою майна в користування та управління виключно за згодою іпотекодержателя. В свою чергу, відсутність такої згоди, за переконанням позивача, свідчать про недійсність спірного договору управління нерухомим майном. Наведені обставини зумовили звернення ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» до суду із даним позовом.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
При цьому, у відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У п.п. 2.1, 2.5.2, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Виходячи з положень ч. 1 ст. 1032 ЦК України установником управління є власник майна.
В силу положень ст. 1039 ЦК України майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.
Положеннями ст.ст. 572, 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
В свою чергу, згідно із положеннями ст.ст. 1, 2 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.
Проаналізувавши наведені положення закону суд зауважує, що закон прямо передбачає можливість передання майна, яке обтяжене заставою, в управління без отримання на це спеціальної згоди заставодержателя як особи, на користь якої встановлене відповідне забезпечувальне обтяження. Однак, зважаючи на той факт, що іпотека є спеціальним видом забезпечення виконання зобов'язання, суд вважає за необхідне звернутись до положень спеціального закону, яким врегульовані відповідні іпотечні правовідносини.
Виходячи із положень ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Суд зауважує, що правила, закріплені у ст.ст. 6, 627 ЦК України відносно свободи договору, є відображенням принципу диспозитивності, який є основним для цивільних та господарських правовідносин. Стаття 9 Закону України «Про іпотеку», на положення якої посилається ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» в обґрунтування заявленого позову, в якій викладений перелік дій, на вчинення яких відносно предмету іпотеки потрібна обов'язкова згода іпотекодержателя, не підлягає розширеному тлумаченню, оскільки є законодавчою забороною і таке її тлумачення суперечить вищенаведеним принципам цивільного законодавства.
Таким чином, наведений у ст. 9 Закону України «Про іпотеку» перелік дій відносно предмету іпотеки, на вчинення яких потрібна обов'язкова згода іпотекодержателя, є вичерпним та не підлягає довільному та/або розширеному тлумаченню. Цей перелік не містить заборони на передання предмету іпотеки в управління, у зв'язку з чим, передача предмету іпотеки в управління, виходячи із положень ст.ст. 6, 627, 1039 ЦК України, може здійснюватись без отримання на це згоди іпотекодержателя.
При цьому, слід зазначити, що положення договору іпотеки, що укладений між позивачем та відповідачем, не містять застереження відносно необхідності отримання згоди позивача на передачу обтяженого іпотекою майна в управління.
В сукупності вищевикладене свідчить про те, що передача майна в управління на підставі спірного договору була здійснена із дотриманням приписів ст.ст. 6, 627, 1039 ЦК України та без порушення обмежень, встановлених іпотечним договором та ст. 9 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з чим, протилежні твердження ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» є необґрунтованими та такими, що не базуються на вимогах закону.
Отже, у суду відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору та задоволення позову ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» з посиланням на порушення вимог ст. 9 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, слід зауважити, що п. 14.1. спірного договору управління нерухомим майном зазначено, що правовідносини Сторін за Договором жодним чином не можуть бути витлумачені як правовідносини із передачі Управителю/виникнення у Управителя довірчої власності на Об'єкт, до правовідносин Сторін за Договором не застосовуються положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері передачі довірчої власності на Об'єкт. Отже, твердження ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» відносно виникнення у управителя права довірчої власності на предмет іпотеки, обтяжений на користь позивача, що переданий в управління за спірним договором, є хибними та необґрунтованими.
Крім того, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, закон гарантує судовий захист саме порушених прав або прав, відносно яких існує реальна загроза їх порушення, в той час як відсутність факту порушення суб'єктивного права унеможливлює його судовий захист.
За своєю правовою природою, яка закріплена у положеннях ст.ст. 1, 33 - 51 Закону України «Про іпотеку», іпотека дозволяє іпотекодержателю отримати задоволення своїх вимог за забезпеченим зобов'язанням переважно перед іншими кредиторами боржника за рахунок обтяженого іпотекою об'єкта. Дії щодо предмету іпотеки, закріплені у ст. 9 Закону України «Про іпотеку», а саме передача предмету іпотеки у наступну іпотеку; відчуження предмету іпотеки; передання предмету іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування, є діями, реалізація яких без згоди іпотекодержателя може значно ускладнити можливість звернення стягнення на обтяжене майно, наприклад укладення тривалого договору оренди на невигідних для власника майна умовах унеможливить використання цього майна іпотекодержателем при зверненні стягнення на предмет іпотеки та отримання його собі у власність, оскільки договір оренди зберігає чинність незалежно від переходу права власності на об'єкт оренди.
В свою чергу, статтею 1040 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.
При цьому, ч. 7 ст. 1032 ЦК України визначено, що у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.
Отже, у випадку звернення стягнення на майно, що є предметом застави (іпотеки) та було передане іпотекодавцем в управління, такий договір управління припиняється при реалізації іпотекодержателем свого права на задоволення власних вимог за рахунок обтяженого майна.
Таким чином, правові наслідки укладення договору управління відносно предмету іпотеки припиняються при зверненні стягнення на обтяжене майно, що в будь-якому разі свідчить про відсутність перешкод у зверненні стягнення на це майно та, як наслідок, про відсутність факту порушення прав іпотекодержателя при укладення такого договору.
Враховуючи вищевикладені обставини, які свідчать про відсутність факту порушення прав ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» при укладенні спірного договору управлення, у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову як такого, що не направлений на відновлення порушеного права.
В свою чергу, вимоги про зобов'язання вчинити певні дії по відношенню до відповідачів є необґрунтованими з огляду на їх похідний характер по відношенню до вимог про визнання договору недійсним. Більш того, суд не вправі постановляти рішення про заборону вчинення певних дій на майбутнє, оскільки в такому випадку факт майбутнього порушення прав позивача не є доведеним в установленому порядку, а рішення суду не може ставитись у залежність від конкретних обставин та/або подій, що можуть виникнути або невиникнути у майбутньому.
Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Рішення прийнято на підставі наданих доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.
За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.
Відповідно до приписів ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32,33,34, 43,44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС ОСОБА_1» та до товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА-ХВИЛЯ» про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 31 жовтня 2016 р.
Суддя С.В. Літвінов