Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" жовтня 2016 р.Справа № 922/3251/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону м. Харків в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України м. Київ 2) Квартирно-експлуатаційного відділу, м. Харків
до ФОП Мірошниченка Володимира Валентиновича, с. Пісочин
про звільнення земельної ділянки
за участю представників:
позивача (МОУ) - Мазур Л.Б., довіреність № 220/814/д від 30.12.2015 року;
позивача (КЕВ) - Сумцова Н.В., довіреність № 4295 від 31.08.2016 року;
відповідача - не з'явився.
За участі військового прокурора - Волика О.Г., посв. № 035279 від 26.08.2015 року;
Військовий прокурор Харківського гарнізону звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить зобов'язати ФОП Мірошниченко Володимира Валентиновича звільнити частину земельної ділянки військового містечка №193 у м. Харкові площею 0,3150 гектар шляхом складання акту прийому - передачі.
Ухвалою суду від 30.09.16р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.10.2016р.
До позовної заяви прокурором надано клопотання в якому просить суд звільнити або відстрочити сплату судового збору у зв'язку з відсутністю фінансового довольчого органу в складі військової прокуратури Харківського гарнізону та оскільки сплату судового збору за подання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг провадить відповідне управління Генеральної прокуратури України на підставі заяв/рапортів прокуратур. На підтвердження даного клопотання прокурор надав рапорт на виділення коштів для сплати судового збору.
Ухвалою суду від 30.09.16р. із внесеними в неї виправленнями на підставі ухвали від 17.10.16р. клопотання прокурора про відстрочку сплати судового збору задоволено та надано прокурору відстрочку сплати судового збору до ухвалення рішення по справі.
20.10.16р. від прокурора надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору, які долучено судом до матеріалів справи.
20.10.16р. представник позивача (МОУ) надав письмові пояснення по справі в яких підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити.
20.10.16р. представник позивача (КЕВ) надав письмові пояснення по справі в яких підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити.
Військовий прокурор в судовому засіданні 20.10.16р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник позивача (МОУ) в судовому засіданні 20.10.16р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник позивача (КЕВ) в судовому засіданні 20.10.16р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 20.10.16р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання (а.с. № 21) про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи та відзив на позовну заяву не надав.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме поштового повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду про порушення провадження по справі від 30.09.16р., яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання відповідачем зазначеної ухвали 06.10.16р., а, отже, відповідач мав достатньо часу підготувати відзив на позовну заяву та надати витребувані судом документи.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Беручи до уваги, що відповідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 30.09.16р. сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, тому суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.
На обліку Міністерства оборони України в особі квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова перебуває земельна ділянка військового містечка №193 площею 5,5 гектар, що розташована в м. Харкові, хутір Небоженко та відноситься до земель оборони, тобто має спеціальний статус.
Зазначену земельну ділянку оборонному відомству в особі Харківської КЕЧ району (правонаступник - квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків) відведено рішенням Харківської міськвиконкому №32 від 11.06.1955 року.
Судом встановлено, що на території земель оборони військового містечка №193, що перебувають в державній власності та виділені для потреб оборони, без належним чином оформлених та погоджених правоустановчих документів розміщується ФОП Мірошниченко В.В., який займає земельну ділянку з площею 0,3150 гектар та самовільно використовує останню для виготовлення та реалізації різного роду будівельних матеріалів, парканів тощо. Наявність використання підтверджується актом наявності та технічного огляду будівель та споруд військового містечка № 193 (а.с. №11).
До теперішнього часу земельна ділянка використовується відповідачем для власних потреб всупереч інтересам Міністерства оборони України та держави в цілому, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України", військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною (установою, організацією) Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна та повинно використовуватись виключно за його цільовим і функціональним призначенням для потреб оборони.
Згідно вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідач до суду документів, які підтверджують право власності або користування 0,3150 гектарами земельної ділянки не надав, таким чином, законних підстав для використання земель, відведених для потреб Міністерства оборони до суду не надано.
Відповідно до положень ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно пункту 45 "Тимчасового положення про порядок отримання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування ними", затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністерства оборони України.
Вищенаведене рішення міськвиконкому №32 від 11.06.1952 року не було скасоване, згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,3150 га та передачу її відповідачу Міністерством оборони України не надавалась.
Відповідно до положень ч. 1,2 ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до ч. 1,2,6 ст. 93 Земельного Кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Відповідно до пункту г частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України, землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів передачі в користування відповідачу земельної ділянкою орієнтовною площею 0,3150 га військового містечка №193.
Таким чином, на теперішній час у відповідача відсутні законні підстави для користування земельною спірною ділянкою площею 0,3150 га військового містечка №193, тому позовні вимоги є законними, правомірними та обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст. 121 Конституції України; ст.ст. 77, 93, 125, 126 Земельного кодексу України; ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", ст. З Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України", ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"; ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Зобов'язати ФОП Мірошниченка В.В. звільнити частину земельної ділянки військового містечка №193 у м. Харкові площею 0,3150 гектар шляхом складання акту прийому-передачі.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мірошниченка Володимира Валентиновича (місце проживання: АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Харків) на користь Військової прокуратури Харківського гарнізону (р/р Генеральної прокуратури України 35211001000164, МФО 820172, Державна казначейська служба України код ЄДРПОУ 00034051) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.10.2016 р.
Суддя Л.В. Шарко