Справа № 755/13525/16-ц
"06" жовтня 2016 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Костів Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 грудня 2014 року по справі №1351/14,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва, як компетентного суду, з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 грудня 2014 року по справі №1351/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Представник заявника ОСОБА_2 в судовому засіданні просив поновити заявнику строки на оскарження рішення третейського суду та скасувати рішення третейського суду, пояснив, що 11 грудня 2014 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заявник ОСОБА_1 вважає, що третейським судом ухвалено рішення у спорі, який не підвідомчий третейському суду з урахуванням положень п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських відносин, за винятком справ у спорах про захист прав споживачів, в даному випадку відносини, які виникли між сторонами спору стосуються виконання зобов'язань по договору споживчого кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (Позичальник), що є підставою для скасування рішення третейського суду. Також, заявник просить поновити строк для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки рішення третейського суду він не отримав, мав змогу отримати рішення третейського суду лише 18 серпня 2016 року, після звернення його уповноваженого представника безпосередньо до третейського суду, тому є підстави вважати, що строк на оскарження рішення третейського суду пропущено заявником з поважних причин.
Представник заінтересованої особи - Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Шидловська С.В. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду за відсутності поважних причин у заявника для поновлення строку для звернення з заявою про скасування рішення третейського суду до компетентного суду, також просила врахувати, що відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, сторонами досягнуто домовленості про розгляд спорів, які виникають щодо виконання договірних зобов'язань, в Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків. Внаслідок неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, банк звернувся до третейського суду з позовом про стягнення заборгованість по кредитному договору, за наявності третейського застереження та виходячи з предмету позову, спір, який виник між сторонами кредитного договору, підвідомчий третейському суду, тому на думку представника, рішення третейського суду є законним та мотивованим, підстави для його скасування відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали справи Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків за №1351/14, оцінивши наявні у справі докази та наведені сторонами доводи та заперечення щодо підстав для скасування рішення третейського суду, суд приходить до наступного.
Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.
Третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом, зокрема статтею 6 Закону України "Про третейські суди".
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.84 р., рішення справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 08.07.86 р., рішення у справі "Регент проти України" від 03.04.2008 р.).
Отже, третейський суд відповідає поняттю «суду» в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому здійснюючи свою діяльність повинен дотримуватися в т. ч. встановлених такою нормою гарантій.
11 грудня 2014 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків (третейський суддя Ярошовець В.М.) ухвалено рішення, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Присуджено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 470 005 грн. 27 коп. та третейський збір в сумі 5100 грн. 05 коп. (а.с.5-7)
Відповідно до положень ст.51 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, в разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Підстави для скасування рішення третейського суду визначені у статті ст.389-5 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано, зокрема, у разі якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України).
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції Закону України «Про внесення зміни до ст. 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 р.), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Такі правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 02.09.2015 р. у справі № 6-856цс15, від 04.11.2015 р. у справі № 6-2074цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, яка у відповідності до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При вирішенні питання щодо підстав для скасування рішення третейського суду, суд враховує, що рішення третейського суду, яке є предметом оскарження, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону, а виходячи з характеру спірних відносин та суб'єктивного складу сторін, що були предметом спору у третейському суді та стосуються виконання зобов'язань за Договором кредиту №380/1116/07-А на купівлю автотранспортних засобів від 16 серпня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, з цільовим призначенням кредиту - « для оплати придбаного автомобіля», тобто в даному випадку ОСОБА_1 (Позичальник) є споживачем послуг банку, одержавши кредит на придбання транспортного засобу, тобто на споживчі потреби, спір в третейському суді виник щодо стягнення заборгованості за споживчим кредитом, тому дана справа не підвідомча третейському суду відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що дає підстави скасувати рішення третейського суду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України.
Верховним Судом України також викладена правова позиція при прийнятті Постанови від 03.02.2016р. у справі №2630цс15, де вказано про те, що системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. ст. 1, 3 Конституції України).
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.
Відповідно до положень частини другої та третьої ст. 389-1 Цивільного процесуального кодексу України, заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особам, які брали у участь у справі, у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатись про прийняття рішення третейським судом.
Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другої цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
При вирішенні питання про дотримання заявником ОСОБА_1 строків для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, передбачених ст.389-1 Цивільного процесуального кодексу України, судом встановлено, що в матеріалах справи третейського суду відсутні докази про отримання безпосередньо ОСОБА_1 рішення третейського суду, копія рішення третейського суду направлена на адресу ОСОБА_1 повернулась до суду з поміткою «за закінченням строку зберігання».
В свою чергу заявником надано докази, які підтверджують факт отримання рішення третейського суду його уповноваженим представником Біскуп Р.М. безпосередньо в приміщенні третейського суду 18 серпня 2016 року, що підтверджується матеріалами третейської справи, тому з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, суд вважає, що заявником дотримано строки звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, яка подана до Дніпровського районного суду міста Києва 07 вересня 2016 року, що підтверджується датою реєстрацією заяви в канцелярії суду.
Також, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», де зазначено, що сторони повинні мати можливість скористатися правом на вчинення позову з того моменту, коли вони ознайомилися із рішенням, що покладають на них обов'язки або можуть порушувати їхні законні права чи інтереси. Як засіб спілкування між органами та сторонами, вручення рішення створює можливість для сторін знайомитись з рішенням та підставами для нього, таким чином надаючи їм змогу оскаржити його, якщо вони вважатимуть це за доцільне.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 грудня 2014 року по справі №1351/14 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись п. 14 ч. 1 ст. 6, ст.51 Закону України «Про третейські суди», ч.1 ст.360-7, ст.ст. 389-4, 389-5, 389-6 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 грудня 2014 року по справі №1351/14задовольнити.
Скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 грудня 2014 року, яке ухвалено у справі №1351/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд мста Києва, протягом десяти днів з дня її проголошення Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.