Справа № 757/46791/16-ц
"10" жовтня 2016 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
На підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року підсудність цивільної спавши за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди визначено Дніпровському районному суду міста Києва.
Відповідно до предмет позову, ОСОБА_1 пред'явлено позов до ОСОБА_2 з вимогами «стягнути з судді ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму матеріальної шкоди 320,00 грн. та суму моральної шкоди на суму 40,00 грн., всього 360,00 грн.».
Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, та що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом (ст.ст.126,129 Конституції України)
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо) можуть оскаржуватись у чинному на даний час апеляційному або касаційному порядку, а не шляхом оскарження їх в іншій суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у їх вирішення належним судом.
Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законодавством про судочинство.
Відповідно до частини першої ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п.8,9 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Право фізичних та юридичних осіб, зокрема, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.
Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до загальних підстав відповідальності за майнову шкоду, яка завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, та також завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).
За вимог ч.5, 6 ст. 1176 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного судового рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
В своєму рішенні від 23.05.2001 року за № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зокрема зазначив, що виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.
Отже, суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Виходячи з наведеного, рішення судів і відповідно до них дії або бездіяльність суддів з питань здійснення правосуддя можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що суддя ОСОБА_2 прийняла низку незаконних рішень в попередньому судовому засіданні, не повернула прокурору нікчемний обвинувальний акт, що виданий передчасно за місяць до закінчення досудового розслідування, а також обмежено право обвинуваченого на захист, чим і нанесено моральну та моральну шкоду ОСОБА_1
В той же час, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку, шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
У низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте в зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Відповідно до статті 125 Основного закону України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України). Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року.
Як роз'яснено у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).
За нормою пункту першого ч.1 ст.122 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.
З врахуванням викладеного, суддя приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадженні у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки позов пред'явлено до особи, що здійснюють правосуддя, та пов'язаний із здійснення суддею її професійної діяльності, тому заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене та керуючись ч.1 ст.122, 209-210 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.