Справа №295/10839/16-ц
Категорія 26
2/295/2875/16
27.10.2016 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого - судді Полонця С.М.,
секретаря с/з - Синюк А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про визнання договору недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути на користь позивача зі ОСОБА_2 заборгованість по договору обслуговування пластикових карт НОМЕР_1 від 30.09.2004 року в розмірі 22492 грн. 94 коп., а також стягнути на користь позивача з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_2 вказану заборгованість. При цьому посилається на те, що між КБ «Західінкомбанк» ТзОВ, правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_2 30.09.2004 року було укладено договір обслуговування пластикових карт та в подальшому додаткові угоди до нього, за умовами яких банк надав ОСОБА_2 кредит у вигляді дозволеного овердрафту в розмірі 30000,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування. Виконання позичальником зобов"язань за кредитним договором було забезпечено порукою відповідно до договору поруки, укладеного 31.10.2008 року між КБ «Західінкомбанк» ТзОВ та ОСОБА_3, за яким поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов"язань за кредитним договором. Умови кредитного договору позичальник не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав, не сплачував відсотки за його користування та інші зобов»язання за договором, таким чином допустив заборгованість станом на 11.08.2016 року в розмірі 22492,94 грн.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним договір обслуговування пластикових карт НОМЕР_1, укладений між КБ «Західінкомбанк» ТзОВ та ОСОБА_2 30.09.2004 року та застосувати наслідки недійсності правочину. При цьому посилається на те, що вказаний договір було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» і він не містить всіх істотних умов, передбачених законом, а банк протиправно не надав йому, як споживачу, всю передбачену законом інформацію.
В судове засідання представник позивача не з»явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, підтримав позов та просив відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову банку та просив задовольнити його зустрічний позов з підстав, викладених у ньому.
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з»явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надав письмові заперечення проти позову банку.
Вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 та дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом встановлено, що між КБ «Західінкомбанк» ТзОВ, правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_2 30.09.2004 року було укладено договір обслуговування пластикових карт НОМЕР_1. 31.10.2008 року до вказаного договору було укладено додаткову угоду про надання короткострокового кредиту (овердрафту) №30/2008 відповідно до умов якої банк встановив дозволений овердрафт в розмірі 30000,00 грн. За фактичне користування дозволеним овердрафтом клієнт повинен сплачувати банку 17% річних, строк надання дозволеного овердрафту встановлено на один рік з дати виникнення овердрафту. 30.10.2009 року було укладено ще одну додаткову угоду у відповідності до якої строк надання дозволеного овердрафту встановлювався до 31.10.2012 року. Додатковою угодою від 01.07.2013 року було змінено процентну ставку за користування дозволеним овердрафтом у розмірі 14% річних.
Виконання позичальником ОСОБА_2 зобов"язань за кредитним договором було забезпечено порукою відповідно до договору поруки, укладеного 31.10.2008 року між КБ «Західінкомбанк» ТзОВ, правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за яким поручитель ОСОБА_3 поручився перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_2 зобов"язань за кредитним договором.
В період з 31.01.2014 року по 27.10.2014 року ОСОБА_2 щомісяця здійснював часткове погашення заборгованості по овердрафту по 300,00 грн. щомісяця. Таким чином строк позовної давності щодо стягнення заборгованості щоразу переривався в силу ст. 264 ЦК України та з 27.10.2014 року розпочався заново.
Умови кредитного договору позичальник ОСОБА_2 не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав, не сплачував відсотки за його користування та інші зобов»язання за договором, таким чином порушив права позивача та допустив заборгованість станом на 15.08.2016 року в розмірі 22492,94 грн., з яких: 21480,00 грн. - прострочений овердрафт, 1012,94 грн. - несплачені проценти за користування овердрафтом, а тому позов банку підлягає до часткового задоволення в частині стягнення боргу з ОСОБА_2
Згідно ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов»язання не встановлений або встановлений моментом пред»явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред»явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Як вбачається з матеріалів справи, в договорі обслуговування пластикових карт НОМЕР_1 від 30.09.2004 року та додатковій угоді до нього не встановлений строк основного зобов»язання і кредитор не пред»явив позову до поручителя ОСОБА_3 протягом одного року від дня укладення договору поруки 31.10.2008 року, а тому порука вважається припиненою, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_3
Умовами ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В силу ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов»язує визнання угоди недійсною, та встановлення визначених юридичних наслідків.
При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст. ст. 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України та ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року за №168, які були чинними на час укладення додаткової угоди №30/2008 про надання короткострокового кредиту (овердрафту) від 31.10.2008 року, також вбачається, що банки зобов»язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2, був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить його підпис на договорі та додаткових угодах до нього.
Тобто сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
З матеріалів справи вбачається, що протягом дії кредитного договору відповідач ОСОБА_2 не звертався до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз»ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Із довідки по рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що після укладення кредитного договору відповідач ОСОБА_2 почав виконувати договір саме на тих умовах, які визначені договором.
З огляду на наведене, суд вважає, що у договорі обслуговування пластикових карт НОМЕР_1 від 30.09.2004 року, додатковій угоді до нього про надання короткострокового кредиту (овердрафту) №30/2008 від 31.10.2008 року та додаткових договорах до неї передбачені всі істотні умови, вони містять інформацію про сукупну вартість кредиту та процентну ставку за його користування і ОСОБА_2 був обізнаний зі всіма істотними умовами, не заперечував проти них та проти підписання, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного ОСОБА_2 суду не надано.
Крім того, згідно ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, проте позивач таким правом споживача не скористався.
За таких обставин, вимоги відповідача ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним з підстав порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають до задоволення у повному обсязі, оскільки таких порушень не виявлено.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, суд стягує судовий збір з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" заборгованість по договору обслуговування пластикових карт НОМЕР_1 від 30 вересня 2004 року в розмірі 22492 грн. 94 коп.
В решті вимог відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про визнання договору недійсним, залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" судовий збір в розмірі 1378 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.М. Полонець