Рішення від 11.06.2009 по справі 2–420/09

справа № 2 - 420 / 09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2009 року

Здолбунівський районний суд Рівненської області

в особі головуючого судді Кушніра О.Г.

при секретарі Мусаєвій Р.Б.

з участю позивача ОСОБА_1

її представників ОСОБА_2

ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

його представника ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Здолбунові Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 міської ради Рівненської області про визнання недійсним рішення міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У поданій в Здолбунівський районний суд заяві позивач просить визнати недійсним рішення ОСОБА_7 міської ради №61 від 24 лютого 1999 року про передачу земельної ділянки, розташованої по вул.Івасюка, 24 в м.Здолбунові Рівненської області у власність ОСОБА_4, державного акту на право приватної власності на землю серії РВ №02582 від 29 грудня 2001 року та зобов'язати ОСОБА_7 міську раду прийняти рішення про передачу вказаної земельної ділянки у спільну сумісну власність.

В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що з 14 жовтня 1989 року по 07 вересня 1999 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 Під час шлюбу вони вирішили побудувати свій житловий будинок, у зв'язку з чим останній, як голова сім'ї, звернувся до ОСОБА_7 міської ради з письмовою заявою про надання земельної ділянки. Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради №86/18 від 24 березня 1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку по вул.Івасюка, 24 в м.Здолбунові Рівненської області. Після розірвання 07 вересня 1999 року шлюбу з відповідачем вона продовжувала фактично володіти та користуватись спірною земельною ділянкою до березня 2008 року, яку допомагали їй обробляти сім”я ОСОБА_8. У березні 2008 року вона дізналась, що рішенням ОСОБА_7 міської ради №61 від 24 лютого 1999 року спірну земельну ділянку по вул.Івасюка, 24 в м.Здолбунові Рівненської області передано у власність ОСОБА_4, а 29 грудня 2001 року ним отримано державний акт на право приватної власності на землю. Тому строки позовної давності нею не пропущені. Рішення міської ради №61 від 24 лютого 1999 року та державний акт вважає такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя воно придбано, тому мають бути визнані недійними.

У судовому засіданні позивач підтримала позов повністю і по аналогічних мотивах.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та пояснив, що дійсно під час перебування у шлюбі з позивачем ним отримано спірну земельну ділянку під будівництво житлового будинку. Проте таке будівництво не відбулось за відсутності коштів і ця ділянка використовувалась ним під городництво. На час подачі ним у ОСОБА_7 міську раду заяви про приватизацію спірної земельної ділянки у фактичних шлюбних стосунках з позивачем він не перебував, тривав судовий процес щодо їх розірвання їх шлюбу. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 грудня 2008 року позивачу відмовлено у задоволені позову про визнання права спільної сумісної власності подружжя на спірну земельну ділянку та її поділ. З указаних обставин вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними.

Представник відповідача ОСОБА_7 міської ради позовні вимоги не визнала та пояснила, що при прийнятті рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 міська рада діяла на підставі та у межах повноважень, наданих Земельним кодексом України в редакції 1992 року. Зазначеним кодексом не передбачено, що міська рада зобов'язана була передати спірну земельну ділянку у приватну сумісну власність подружжя. Позивач не навела жодної норми закону, яку б порушила ОСОБА_7 міська рада при прийнятті рішення №61 від 24 лютого 1999 року, тому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову за безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідка, з'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 1989 року по 07 вересня 1999 року, який розірваний на підставі рішення Хмельницького районного суду від 13 травня 1999 року, що підтверджується наданими письмовими доказами.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради №86/18 від 24 березня 1993 року за заявою ОСОБА_4 виділено останньому земельну ділянку площею 800м2 по вул.В.Івасюка, 24 в м.Здолбунові Рівненської області для будівництва житлового будинку.

Згідно ст.ст.17, 67 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями, що діяв до 01 січня 2002 року, передача земельних ділянок у приватну власність, що була раніше надана громадянину, проводиться радами на території яких розташовані земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, на підставі заяви громадянина.

У відповідності до вказаних норм рішенням ОСОБА_7 міської ради №61 від 24 лютого 1999 року за заявою ОСОБА_4Г вказану земельну ділянку передано у його приватну власність та рекомендовано виготовити державний акт, який ним одержано 29 грудня 2001 року.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування згідно ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визнаються незаконними в судовому порядку лише з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Посилання позивача на вимоги ст.22 КпШіС України в редакції 1969 року, що діяв на момент виникнення правовідносин, яка передбачала, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю є безпідставним.

Так, рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 грудня 2008 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку та її поділ встановлено, що спірна земельна ділянка не була придбана сторонами у шлюбі, а надавалась безоплатно у власність конкретній особі. Вказаним рішенням, яке вступило у законну силу, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Показання свідка ОСОБА_8 про користування ним спірною земельною ділянкою судом оцінюються критично і не можуть бути взяті до уваги як доказ порушення ОСОБА_7 міською радою вимог чинного законодавствам при прийнятті оскаржуваного рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

На підставі наведеного, ст.ст.17, 67 ЗК України 1992 року, ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, керуючись ст.ст.10, 57, 59, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку по вул.В.Івасюка, 24 в м.Здолбунові Рівненської області, яка належить ОСОБА_4, скасувати.

Текст повного рішення виготовлено 16 червня 2009 року.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Здолбунівський районний суд з поданням в 10-денний строк заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в 20-денний строк апеляційної скарги після подачі цієї заяви.

Рішення може бути також оскаржене і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження у 10-денний строк рішення набуває законної сили після закінчення цього строку.

Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але не подано в подальшому апеляційну скаргу в 20-денний строк, то рішення набирає законну силу.

Суддя:

Вступна та резолютивна частина рішення